Трамп і Сталін: аналогії політичного культу в Сполучених Штатах

У молодості я сприймав США як країну вільних і гордих людей -- повну протилежність оточуючому радянському царству рабства, боягузтва й двомислення. Тим більше дико спостерігати, як на вільній американській землі виникає новий холуйський Совок.

У керівництві республіканської влади утвердилися характерні для радянської епохи звичаї: поклоніння особі лідера, змагання в догодовуванні йому, подвійне мислення, а також прагнення пристосовувати свої погляди до змін у партійній політиці та вказівках з верхівки (включаючи самого лідера).

Культ Трампа вже перевершив прославляння "дорогого Леоніда Ілліча" й наблизився до культу Сталіна. Вождь завжди правий, і крапка. Той, хто сумнівається, -- ворог народу, а сперечатися з вождем означає ображати країну.

Унизливе холуйство трампівської верхівки перед новим "батьком і генієм" набуває просто непристойних форм. Солідні чоловіки в червоних шапочках із написом про свого начальника "Трамп у всьому виявився правий" виглядають не лише етично, а й естетично огидно й фальшиво.

Хамська атака Трампа на Зеленського нагадує конфлікт Сталіна і Тіто. Наприкінці війни югославські керівники несміливо поскаржилися, що радянські військові ґвалтують місцевих жінок. Ця скарга несподівано так обурила Сталіна, що стала першим епізодом багаторічного конфлікту.

Цікаво, що Сталін висловив звинувачення Тіто в невдячності, подібно до того, як Трамп звертався до Зеленського: "Ви ж розумієте, що Радянський уряд, незважаючи на величезні жертви й втрати, докладає всіх зусиль, а інколи й більше, щоб підтримати вас... Неприпустимо так ображати армію, що стоїть на вашому боці...".

Тіто колись був визнаним героєм в СРСР. Але варто було Сталіну відчути образу, як усі радянські лідери негайно почали демонструвати ворожість до югославського лідера. Схожі процеси спостерігаються й сьогодні. Як тільки Трамп і Венс висловили критику на адресу Зеленського, більшість республіканців, які раніше підтримували Україну, швидко приєдналися до цих нападок, проявляючи безпринципну лояльність.

У трампістському середовищі радянські традиції відтворюються навіть у найменших нюансах. Згадайте, як в СРСР люди вирізали з фотографій обличчя тих, хто став ворогами народу. Подібні дії спостерігаються й серед деяких республіканців. Наприклад, сенатор Роджер Вікер, після прояву гніву Трампа, швидко видалив пост із зображенням, де він тисне руку Зеленському. А сенатор Ліндсі Грем, який ще вчора висловлював захоплення українським президентом, у той же день від нього дистанціювався.

Один знайомий політик поділився, що в офісі радника президента з питань національної безпеки Волтца висить український стяг, і він активно підтримує Україну. Але варто лише партії, або, точніше, її лідеру, дати команду, як Волтц одразу ж накинувся на Зеленського з абсурдними та образливими звинуваченнями.

Люди на кшталт Волтца, а також Рубіо, Круза, Грема, Келлога та багатьох інших республіканців, є яскравими прикладами радянського двомислення. Вони особисто виступають проти Путіна і в душі підтримують Україну, однак на публіці виявляють лояльність до антиукраїнських кампаній свого самозакоханого лідера. Це нагадує, як радянські партійні критики засуджували "упадницьке буржуазне мистецтво", в той же час таємно збираючи картини та вдосконалюючи пам’ять на вірші авторів, яких вони самі ж критикували.

Республіканська партія стає американським аналогом КПРС. У Конгресі залишилися лише кілька опозиційних голосів, але, ймовірно, їх усунуть на найближчих праймеріз, і вони не зможуть взяти участь у наступних виборах. Інші ж прославляють товариша Трампа як "лідера та натхненника всіх наших досягнень". Це справжні раби, жалюгідні раби.

До речі, коли кон'юнктура зміниться і критикувати вождя стане не страшно, а вигідно, партійні раби з насолодою винесуть його з віртуального мавзолею, мовляв, "виявився наш батько не батьком, а сукою". Так само, як це зробили їхні радянські попередники.