Трамп змінює правила гри. Чому у мирних переговорах несподівано виникло питання Криму?
Чому американці раптово підняли тему кримської окупації в контексті обговорення завершення війни? Яку значущість має цей півострів для Росії та яку роль він може зіграти у майбутніх мирних переговорах? Досліджуйте ці питання в статті журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Основное:
Крим раптом став ключовим питанням у переговорах, що стосуються завершення російсько-українського конфлікту, причому в обставинах, які не є вигідними для України.
Мова йде про формальне визнання окупованого півострова як частини Росії, принаймні, з боку Сполучених Штатів. Ця ідея вперше була озвучена під час зустрічі 17 квітня в Парижі, коли США представили свої "пропозиції" щодо мирного врегулювання конфлікту Україні та її європейським партнерам.
Проте Україна використовувала всі доступні способи, як відкриті, так і закриті, щоб донести до американської сторони, що подібна формулювання питання є абсолютно неприйнятною для Києва. Цю позицію також підтримали європейські країни. 22 квітня президент України Володимир Зеленський підкреслив, що Київ не визнає окупацію Криму як законну, оскільки це суперечить Конституції України. У відповідь, президент США Дональд Трамп висловився у своєму профілі в Truth Social, зазначивши: "Ніхто не вимагає від Зеленського визнання Криму частиною Росії".
Згідно з інформацією, отриманою від джерел видання Axios у американських урядових колах, президент Зеленський знову особисто виклав позицію України Трампу під час їхньої зустрічі у Ватикані. Проте вже на наступний день, 27 квітня, Трамп висловив думку, що, на його погляд, Зеленський готовий відмовитися від анексованого Росією Криму.
"О, я думаю, так", - сказав Трамп у відповідь на запитання про те, чи вважає він, що Зеленський готовий "віддати" півострів.
Таку поведінку американців можна сприймати як їх звичайну стратегію ведення переговорів: через часті повтори намагатися "закріпити" певну тему (в даному випадку, "необхідно визнати Крим російським"), щоб іншим учасникам дискусії було складніше спростувати її.
У свою чергу, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров в інтерв'ю для видання O Globo підкреслив, що міжнародне визнання не лише Криму, але й інших анексованих територій є "невідкладною потребою". Отже, у цьому питанні ще далеко до остаточного вирішення.
Існує ціла низка факторів, які роблять Крим важливим для Росії. В силу свого географічного положення він залишається значимим для Росії у військовому контексті. Водночас саме у цій сфері роль півострова змінюється чи не найшвидше.
Ще починаючи з ХІХ століття, кримські військово-морські бази, передовсім Севастополь, були важливими для присутності російського флоту у Чорному морі. Згодом, у ХХ столітті, до цього додалася авіаційна складова - на півострові були розміщені радянські стратегічні бомбардувальники Ту-22М та Ту-95. У цьому випадку важливу роль відігравав той факт, що поряд знаходились союзні до Радянського союзу держави Східної Європи.
Російські загарбники поряд з захопленим приміщенням Верховної Ради Криму (зображення: Getty Images)
"Крим можна вважати 'непотоплюваним авіаносцем' завдяки його стратегічному розташуванню серед країн Варшавського договору, таких як Румунія та Болгарія. Наприклад, якщо літак Ту-22 вирушає з кримського аеродрому для нанесення ударів по американських авіаносцях у Середземному морі, йому потрібно досягти необхідної висоти над центральними районами Румунії", - зазначив Павло Лакійчук, керівник безпекових проектів Центру глобалістики "Стратегія XXI", у коментарі для видання.
З розпадом Радянського Союзу цей аспект втратив свою значущість. Особливо після того, як Румунія та Болгарія стали членами НАТО. Однак, враховуючи дальність крилатих ракет, які використовують російські бомбардувальники, вони здатні виконувати завдання з території материкової Росії, що зробило Крим менш важливим як військову базу.
Однак після 2014 року півострів перетворився на плацдарм для нападу на південні регіони України. Починаючи з 2017 року, Росія створила там наступальне угруповання військ, яке було задіяне на початку повномасштабного вторгнення. Також було посилено військову інфраструктуру на півострові.
"Ця обширна ділянка ідеально підходить для розміщення зброї та систем протиповітряної оборони. Тут також розташовані аеродроми, звідки здійснюють вильоти літаки. Безумовно, присутні й пускові установки для різноманітних ракет. Крім того, йдеться про безпілотники типу Шахед", - зазначив військовий аналітик Олексій Гетьман в інтерв'ю РБК-Україна.
Водночас, значення Севастополя як військово-морської бази знизилося. Успішні операції українських сил призвели до знищення значної частини російського флоту та військових споруд у Криму. Те, що залишилося, Російська Федерація була змушена перемістити в інші порти, такі як Новоросійськ, Туапсе і Очамчира в Абхазії.
"Вся інфраструктура для ремонту розташована в Севастополі, а всі склади також знаходяться там, що завжди є серйозною помилкою. Ці елементи повинні бути розподілені по різних місцях. Коли наші захисники почали атакувати Севастополь, стало очевидно, що флот потрібно евакуювати звідти," - підкреслив Лакійчук.
Однак час від часу кораблі військово-морського флоту Росії змушені знову повертатися до Севастополя, що відкриває Україні нові шанси для атак.
"Севастополь став своєрідною пасткою. У Новоросійську вони, в Туапсе, а де ж проводити ремонт? Всі ремонтні підприємства зосереджені в Севастополі," - зазначив експерт.
Якщо буде оголошено перемир'я, Росія, безперечно, намагатиметься відновити свою пошкоджену морську та авіаційну інфраструктуру. Проте постійні ризики українських атак можуть суттєво ускладнити перебування військових у Криму.
Щоб обґрунтувати анексію Криму, Росія розпочала активну пропагандистську кампанію ще до 2014 року. Ця кампанія містить різноманітні історичні наративи, що стосуються нібито глибоких зв’язків півострова з Росією. Основні акценти зроблені на кількох ключових історичних подіях: Хрещенні князя Володимира Великого в Корсуні-Херсонесі в XI столітті, анексії Криму у 1783 році, а також двох оборонах Севастополя — під час Кримської війни 1853-1856 років і Другої світової війни 1941-1942 років.
Проте про ці взаємозв'язки кремлівські дослідники почали говорити лише в останні десятиліття. Для звичайних росіян Крим протягом тривалого часу сприймався переважно через призму споживчих потреб: для відставних військових це були "дачі на узбережжі", а для більшості людей – доступний відпочинок, хоч і без належного рівня сервісу.
"Крим став для росіян священним лише після того, як Україна отримала незалежність від Радянського Союзу. Раніше там існували лише поодинокі моменти, такі як Севастополь – місто-герой. Але, окрім двох облог Севастополя, нічого, що могло б вважатися сакральним для росіян, на цій території не було," – зазначив в інтерв'ю РБК-Україна історик та офіцер ЗСУ Олександр Алфьоров.
Існує безліч доказів, які ігнорують кремлівські пропагандисти, адже вони підривають основи їхніх теоретичних концепцій.
Момент, коли Крим опинився під контролем Росії через військове захоплення, що суперечить міжнародним угодам, супроводжувався присутністю великої кількості "нетитульно-конфесійних" осіб, зокрема мусульман, а також численних українців. Як зазначив Алфьоров, це також розповідь про "білий" Крим і його зв'язок з Українським Чорноморським флотом, а також про депортацію кримських татар. Усе це свідчить про те, що Крим ніколи не був сакральним місцем для росіян.
Однак, до певного ступеня, російська влада опинилася в ситуації, коли її власні наративи стали для неї обмеженням, і їй доводиться враховувати їх при прийнятті рішень.
"До колапсу кремлівського режиму росіяни будуть це питання підіймати. Це є частина їх пропаганди і державотворчого міфу. Але це міф, і вони це прекрасно розуміють", - сказав РБК-Україна експерт Асоціації "Реінтеграція Криму", представник президента України в Автономній Республіці Крим у 2017-2018 рр. Борис Бабін.
Конфлікт біля будівлі Верховної Ради Криму, 2014 рік (зображення: Getty Images)
Наскільки Путін та його оточення вірять у власні наративи, питання відкрите. Але вони точно є важливою частиною їх інформаційної політики всередині Росії і назовні.
"По-перше, це саме гіпноз, який був створений. По-друге, російська влада не може інакше говорити, тому що це їхня пропаганда, елемент, який має бути обов'язковим. І зрозуміло, що Крим - це є одна з точок маніпуляції. Також слід зауважити, що самі росіяни створюють цей міф про Крим для того, щоб підсилити бодай якісь претензії до України", - зазначив РБК-Україна Алфьоров.
У Кремлі точно розуміють, що на визнання Криму російським у будь-якому вигляді не підуть ні Україна, на європейські країни. Перш за все тому, що такий крок може відкрити справжню скриньку Пандори.
Визнання анексії Криму серйозно підриває міжнародне право, зокрема принципи територіальної цілісності держав. Це, в свою чергу, послаблює правову систему, що була встановлена після Другої світової війни. Як наслідок, це може спонукати авторитарні режими, такі як Китай і Туреччина, висувати територіальні претензії до своїх менш потужних сусідів. Отже, вимоги Росії виявляються на практиці неможливими для реалізації.
"Ці вимоги є нічим іншим, як спробою зірвати переговорний процес і продемонструвати агресивний характер російського режиму, адже вони явно суперечать міжнародному праву. Вони звучать так само абсурдно, як і вимога згасити сонце. Заявляючи їх, вони усвідомлюють, що ніхто навіть не стане серйозно їх розглядати," - підкреслив Борис Бабін у коментарі для видання.
Схоже, що це усвідомлюють не лише лідери Європи, але й реалістично налаштовані члени команди Трампа. Проте, враховуючи суперечливі висловлювання американського президента з цього приводу, боротьба за його позицію в адміністрації залишається активною.
В цих умовах розмови про визнання Криму, як не дивно, зіграли більше на користь України, адже підтверджують, що Путін не хоче миру. Проте налаштованість США на якнайшвидше завершення війни, нехай і шляхом тиску на Росію, може залишити вкрай складне питання Криму поза предметними переговорами.
У цих обставинах найбільш реалістичним варіантом є підтримка існуючого статусу Криму та повернення до політико-дипломатичних зусиль з його повернення після закінчення російсько-української війни. Зрештою, саме цей план висував президент Зеленський ще до початку великого вторгнення.
