Трамп прокинув Європу.

"Якщо ще рік тому Європа шукала гарантій безпеки для України, то на кінець 2025 року вже шукає гарантій безпеки для самої себе", - Андрій Любка, спеціально для DW.

Закрита аналітична конференція, що проходить у стародавньому монастирі в віддалених куточках Німеччини. Видатні європейські фахівці збираються, щоб обговорити перспективи євроатлантичної єдності на фоні війни Росії проти України. Я - один з присутніх. З першого погляду це виглядає як звичайне, чергове та передбачуване зібрання.

Однак, на цій конференції я вперше за весь час російської агресії проти України став свідком глибокої дискусії про те, яким чином насправді буде виглядати війна Росії із Європейським Союзом.

Найголовніше, що цю тему порушили не українці.

Є гірка іронія в тому, що і українська влада, і українське суспільство на всіх можливих майданчиках ще з 2022 року попереджали Європу: це війна і проти вас.

Проте більшість людей про це не знала.

Було співчуття, була підтримка, але українська позиція не сприймалася всерйоз - у Євросоюзі це вважали пафосним і емоційним наративом, який має мало спільного з реальністю.

Врешті-решт, не українці повинні закидати камінням європейський город: до початку повномасштабної агресії Росії більшість українського населення також не вірила в можливість великої війни та ракетних ударів по тилових містах. В ніч на 24 лютого 2022 року нас розбудив Путін, відправивши в Україну злочинну армію і націливши смертоносні ракети на спокійні міста.

Протягом усіх цих років масові воєнні злочини викликали жах у європейців, однак для них це залишалося лише темою новин з далекого світу — мовляв, події в Україні трапляються лише через те, що вона не є частиною НАТО чи ЄС. Водночас, Європейський Союз вважався вільним від загрози такої агресії.

Отже, наприкінці 2025 року спостерігається нова тенденція: провідні фахівці та політики Європейського Союзу активно аналізують ймовірні варіанти російських нападів на держави Союзу. Це включає як наземні та морські операції, так і гібридні загрози, такі як атаки "невідомими" дронами або кібератаки.

На жаль, зміна парадигми у сприйнятті загроз не пов'язана із тим, що голос України нарешті став почутим. Європейці пробудилися, але не завдяки українцям чи російським вибухам на кордонах, а внаслідок дій Дональда Трампа. Його передбачуване непередбачуваність і відверте зневажливе ставлення до ліберального Євросоюзу на протязі цього року чітко показали, що парасолька безпеки над Європою більше не існує. Отже, європейцям потрібно самостійно подбати про свою безпеку.

Отож, станом на кінець 2025 року можемо зафіксувати ключову зміну в підході європейців до російської агресії. Нині це вже справді розмова не про війну в Україні, а про агресивність Росії через призму її війни проти України.

На перший погляд, це може здатися незначним коригуванням, проте воно кардинально змінює сприйняття дій Путіна та Росії в Європі. Тепер європейці не лише висловлюють "глибоке занепокоєння" з приводу військових злочинів, а й аналізують російську стратегію, застосовуючи її до вразливих аспектів самого Європейського Союзу.

Передусім розмови точаться про небоєздатність та розсинхронізованість європейських армій; про неможливість ефективно закрити власне небо проти імовірних дронових атак з РФ чи "невідомо звідки"; про відсутність запасів актуального на цій фазі війни озброєння та нових технологій; про "троянських коней" Росії всередині самого ЄС. Загалом ідеться про цілісне і доволі реалістичне бачення викликів, перед якими опинилася залишена на самоті Європа.

Якщо рік назад Європа прагнула знайти механізми безпеки для України, то до кінця 2025 року вона вже зосередилася на пошуках гарантій безпеки для себе. У світлі невизначеності щодо американської підтримки, яка, м'яко кажучи, виглядає сумнівною, у ключових європейських столицях ведуться активні дискусії щодо створення системи колективної безпеки, схожої на "європейське НАТО".

Але оскільки для переформатування цієї моделі навіть за наявності політичної волі підуть роки, то сьогодні ключові країни Європейського Союзу та Великобританія постали перед очевидним фактом. Єдиною реальною гарантією безпеки для ЄС нині є Україна та українські Збройні сили.

Це Україна сповільнює агресивні наміри Росії проти Європи, перемелюючи найбоєздатніші російські підрозділи та підриваючи економічну спроможність Кремля вести повномасштабну війну далі. Це Україна виграє для Європи час на переосмислення, переоснащення і підготовку до війни. Це Україна і лише Україна може цій війні запобігти.

Висновок, який можна зробити з цього, є досить оптимістичним для українців, хоча й запізнілим на кілька років. Майбутнє європейської безпеки неможливе без України, що, в свою чергу, означає відсутність перспективи для ЄС без нашої країни. Це той аспект, який дає українцям підстави сподіватися на фінансову та військову підтримку з боку Європейського Союзу, а також на поглиблення інтеграційних процесів з Євросоюзом. Реалії війни та позиція Трампа зробили це надзвичайно зрозумілим - вільна Європа не може існувати без вільної України.

Отже, мета Києва на найближчий рік полягає в тому, щоб перетворити це європейське усвідомлення на фінансові ресурси, військову допомогу та спрощену процедуру євроінтеграції за найбільш вигідним для українців курсом. Час для української реальної політики настав.