Три місяці ув'язнення за підтримку людей: розповідь Руслана з Енергодара.

"Слухай, хлопче, подумай сто разів, це може стати твоєю останньою мандрівкою". Попри ці застереження від наших військових, Руслан не зупинився на шляху до Маріуполя. Лише через три дні його заарештують у Оленівці, де він залишиться в полоні більше трьох місяців. А повернувшись на свободу, він офіційно визнає факт незаконного утримання лише через два роки.

Руслан, який походить з Енергодара, до початку війни обіймав посаду системного аналітика на Запорізькій атомній електростанції. Коли його рідне місто потрапило під контроль окупантів, він прийняв рішення залишити його: "Я не бажав жити під окупацією і під владою ворога".

Після переїзду до Запоріжжя він не залишив свою професію — займався ремонтом і обслуговуванням банкоматів та терміналів. Одночасно з цим розпочав волонтерську діяльність.

"У місті вже була паніка, люди виїжджали. Я почав моніторити чати волонтерів: де яка ситуація і що я можу зробити, щоб допомогти. Кілька разів їздив до Чернігова й з власної ініціативи вивозив містян, які рятувалися від обстрілів", -- розповідає Руслан.

У березні 2022 року стрімко погіршувалася ситуація в Маріуполі. Місто фактично гинуло під ударами російської армії та невпинно наближалося до гуманітарної катастрофи. У Руслана не було там ані друзів, ані знайомих. Проте, усвідомлюючи масштаби трагедії, він хотів бодай чимось допомогти людям. Закупив продукти, медикаменти, речі першої необхідності та засоби швидкої допомоги й 28 березня 2022 року вирушив у дорогу. "Тоді я навіть не думав, що не повернуся. Не уявляв, що в мене можуть забрати життя за те, що я везу людям їжу", -- згадує чоловік.

На зворотному шляху його затримали на контрольно-пропускному пункті. Озброєні особи з російськими емблемами вказали йому їхати за ними. "Мені сказали: слідуй за нами, одна машина попереду, інша позаду, якщо зробиш щось не те -- розстріляємо".

На початку Руслана утримували в "комендатурі" селища Нікольське, а потім його транспортували до Старобешева, звідти — до Донецька. 31 березня 2022 року він потрапив до фільтраційної в'язниці в Оленівці, де раніше розташовувалася Волноваська виправна колонія №120.

"Приміщення були переповнені, світло не вимикали, а холод був нестерпним. Всі страждали від хвороб, а допомоги не надавали. Нас катували, допитували, знущалися, і кілька разів вдавали розстріл. Я навіть не міг уявити, що гуманітарна місія може закінчитися так", -- із жахом пригадує Руслан.

4 липня 2022 року його звільнили. Незаконне утримання без жодних підстав і в непридатних до життя умовах тривало три з половиною місяці. Протягом усього цього часу рідні не знали, де він і чи живий.

Руслан не зміг повернутися до України, адже не було куди йому повертатися. З часом благодійна організація, що займається підтримкою цивільного населення в Донецькій області, надала йому допомогу у виїзді спочатку до Латвії, а згодом і до Німеччини.

"Мені повернули тільки український паспорт з усіх документів. Знайомі радять звернутися до юристів, щоб офіційно задокументувати моє перебування в російському полоні та отримати належний статус," – ділиться чоловік.

Юлія Полєхіна, юристка правозахисної організації "СІЧ", надала Руслану всебічну підтримку у зборі необхідної документації для отримання статусу цивільної особи, яка постраждала внаслідок збройної агресії проти України. Крім того, вона супроводжувала його в процесі оформлення та отримання одноразової державної допомоги після його визволення з полону.

"Головна проблема полягала, безумовно, у комунікації, оскільки Руслан знаходився за межами країни. Коли людина перебуває в Україні, все проходить значно простіше. Проте ми все ж змогли впоратися з цим викликом. Це стало результатом двох років невтомної праці," — зазначає Юлія.

Руслан сам зізнається, що без допомоги юристки йому було б практично неможливо впоратися з проблемою. Він щиро вдячний за надану підтримку: "Я не мав уявлення, до кого звертатися, як правильно оформити документи, а про фінансову допомогу навіть не підозрював".

Як визначити факт незаконного позбавлення волі в контексті збройної агресії проти України та здобути відповідний статус.

За словами Юлії Полєхіної, кожен, хто пережив полон, має право на офіційне визнання цього факту. Це не просто формальність. Офіційний статус відкриває шлях до соціальної, правової та психологічної підтримки.

Юристка зазначає, що після отримання відповідного статусу особа може розраховувати на єдину державну фінансову допомогу в сумі 100 тисяч гривень.

На сьогодні Руслан проживає в Німеччині, але Україна залишається для нього рідним домом. "Війна навчила мене цінувати момент і не мріяти про майбутнє. Я сподіваюся, що скоро цей конфлікт завершиться, і всі наші співвітчизники знайдуть спокій. Найбільше хочу, щоб кожен українець, який опинився в полоні, зміг повернутися додому. Наші люди мають право жити на своїй землі", -- ділиться він.

Історія Руслана -- одна з тисяч. "Наше завдання як правозахисників -- зробити все, щоб жоден такий випадок не залишався без уваги. Кожен, хто пережив полон, має здобути підтримку й належне визнання від держави", -- підсумовує Юлія Полєхіна.