Тривала тривога протягом 15 годин на день. Як Чернігів існує під невпинними обстрілами - звіт РБК-Україна.

Протягом кількох місяців Чернігів страждає від постійних атак з боку російських військ. Блекаути, відсутність тепла та води стали звичною реальністю для його мешканців. Місто регулярно піддається обстрілам, оскільки агресори намагаються знищити енергетичну інфраструктуру, ускладнюючи життя місцевим жителям. Як чернігівці справляються з блекаутами та небезпекою з дронів — дізнайтеся з репортажу РБК-Україна.

- Тиждень тому у нас був повний блекаут, потухло все місто. Не було ані інтернету, ані зв'язку, неможливо було додзвонитися, навіть повідомлення ніяк не відправити. Не було нічого. Працювали генератори по місту, пункти незламності теж працювали, люди приходили туди і заряджали телефони, - розповідає місцевий житель Олександр.

У нашій розмові, звичайно, не обійшлося без згадки про те, як на початку повномасштабного вторгнення Чернігів став одним із перших українських міст, що потрапили в облогу російських військ. У лютому і березні 2022 року окупанти намагалися пробитися через Чернігів до Києва, завдаючи ударів по житловим районам, лікарням і школам. Кілька місяців місто залишалося фактично ізольованим від решти України: мости через Десну були знищені, а населення страждало від відсутності електрики, води та газу. Проте, незважаючи на всі труднощі, Чернігів зміг витримати.

Місцеві жителі діляться спогадами про ті дні, розповідаючи про те, як комунальні служби виконували свої обов'язки під вогнем, а рятувальники звільняли людей з-під уламків. Волонтери організовували доставку води в різні райони, коли водопровід зазнав руйнувань, а магазини відкривалися щойно небезпека відступала. Олександр пригадує, як жителі буквально "переселилися" у підвальні приміщення в перші місяці облоги.

Тоді зникла вода, і разом з нею зникло все інше. Газу не було, а користуватися туалетом стало неможливо, тому доводилося вирішувати ці питання просто неба. У ті дні ми намагалися, незважаючи на страх, перебратися через міст і втекти. Виїжджали через поля, певний час провели у Хмельницькому. Згодом дружина з сином вирушили за кордон, а я залишився тут.

Місто нагадує про події, які воно пережило на початку великої війни. На його вулицях і проспектах все ще можна зустріти свідчення російських злочинів – зруйнований готель з промовистою назвою "Україна", знищений ракетним ударом, та залишки драматичного театру, який зазнав атаки "Іскандера". Внаслідок цих подій постраждало близько 200 місцевих мешканців.

Але російська влада доволі вигадлива, коли мова йде про те, як псувати життя українцям. Тому сьогодні Чернігів, як і інші українські міста, переживає не тільки обстріли, а й постійну темряву. І в цій темряві живуть люди.

Російські війська з безжалісною жорстокістю атакують енергетичну інфраструктуру Чернігова, використовуючи свою перевагу. Наприкінці жовтня 2025 року місто пережило один з найбільших блекаутів в історії. Після чергового ракетного удару по критично важливих об'єктах, практично всі райони міста занурились у темряву. Без електропостачання залишилися житлові зони, магазини, транспортні засоби, а також частина лікарень.

Як розповідають місцеві, в Чернігові оперативно відкрили пункти незламності, де жителі заряджають телефони, гріють воду і зігріваються самі. Чернігів - найпівнічніший облцентр України, тому і осінь, і зима тут доволі суворі.

Поки мешканці знову скупляють ліхтарі та сірники, комунальні служби переходять на генератори, намагаючись зекономити енергію. Внаслідок цього вночі місто потопає у темряві, і лише вікна деяких будинків світяться слабким мерехтінням – там люди вмикають свої ліхтарики та лампи.

До регулярних відключень електроенергії приєднався незмінний гул "шахедів". За декілька місяців цей звук став таким буденним, що багато мешканців просто перестали на нього звертати увагу.

Ми саме прогулюємося парком, коли над нашими головами пролетів ще один дрон. Люди намагаються його знищити, і ми чуємо звуки автоматної стрільби з близького відстані.

На лавці поруч із оглядовим майданчиком сиділа жінка, яка з сумом спостерігала за міським горизонтом. Її увагу не відволікали ні гуркіт дрону, ні тріск кулемета — вона залишалася незворушною.

Підходимо до іншої жінки, яка прогулюється парком у компанії своєї подруги. Ірина охоче згоджується на розмову, намагаючись усміхатися, але її очі видають певну втому.

Останнім часом спостерігається значна кількість атак шахедів. Вони відбуваються як вдень, так і вночі. Ми намагаємося витримати, але це нелегко, ви розумієте. Було кілька влучань у теплові електростанції, і до сьогодні ми без опалення. Є перебої з електрикою та водопостачанням. Школи та дитячі садки не працюють – все проходить у дистанційному форматі.

Одного разу, коли вона поверталася з похорону військового, шахед пролетів прямо над її головою. Дрон ледь не вдарився у хрест, що височів над Катеринівською церквою, де у той момент відбувалася прощальна церемонія для загиблого.

- Кожен день, кожну ніч. У нас же тривога постійно, подивіться. Постійна тривога. По 15 годин тривога, дуже важко.

Дрон над церквою довелося побачити і нам, в перший же день в Чернігові. "Шахед" пролетів настільки низько, що можна було роздивитися його обшивку. З'являється відчуття безпорадності, бо часу ховатися вже немає. Місцеві живуть так щоденно - годинами сидять в підвалах, а потім йдуть на роботу під звичний гул з неба. Дехто каже, що вже й не помічає відбій.

Нам справді жахливо. Наше життя стало дуже важким, і ми не можемо нормально спати. "Шахеди" літають над нами щодня, щовечора. З серпня кількість нападів значно зросла. Рік тому ситуація була більш спокійною. Оскільки ми живемо в прикордонній області, нас часто обстрілюють, - ділиться Ірина.

Декілька мешканців міста висловлюють свої побоювання – обстріли стали частішими, оскільки, за словами деяких, Росія планує наступ на Чернігів (проте наявні факти це заперечують). Ще влітку у ворожих соцмережах дійсно йшлося про підготовку російських військ до прориву кордону через брянські ліси. Також ходять чутки, що саме з Чернігівщини запускаються безпілотники, які атакують Москву. Однак це всього лише спекуляції та міські легенди. Насправді ж, російські війська систематично знищують Чернігів.

Незважаючи на всі виклики, місто продовжує жити. На головній площі функціонують кав'ярні, обладнані генераторами та свічками, а комунальні служби активно займаються ремонтом електромереж. Після чергового обстрілу Чернігів поступово відновлює свою активність та готується до нового дня.

Сьогодні в небі працювали дрони, і їх активно збивали. А вночі ситуація ще гірша — звуки вибухів лунають дуже сильно. Ми живемо в постійному страху. Щоночі я виходжу в коридор, де знаходжуся між двома стінами, і там чекаю. Дуже шумно. Але потрібно триматися. Наші сусіди — чудові люди, ми підтримуємо один одного і живемо в злагоді. Ми не здаємося, — ділиться місцева мешканка Жанна Федорівна.

Чимало місцевих жителів змушені були залишити своє рідне місто на початку повномасштабного вторгнення. Однак, незважаючи на безперервні обстріли та складні умови існування, вони знову повертаються додому.

Одна з них - Людмила - не може стримати посмішку, коли каже про це.

- Мені зовсім не страшно було повертатися, навпаки, я дуже хотіла. І коли ти їдеш вже з Німеччини в Україну, то такий піднесений настрій. Хоч і звісно, страх присутній, але ти не боїшся, бо ти їдеш додому.

Поки ми перебували в Чернігові, в небі над містом було помічено близько двадцяти дронів. Декілька з них влучили в центр, інші ж атакували об'єкти енергетичної інфраструктури. Місцеві жителі обмінюються адресами та перевіряють, чи всі в безпеці. Коли сонце зайде, Чернігів зануриться в темряву, але зранку знову запанує світло, і на базар вийдуть бабусі, щоб продавати обліпиху.

На тому ремонтному заводі є маленький ринок. Бабусі сидять, торгують своєю обліпихою і підраховують кола "шахедів"! Ось уже одинадцятий злетів! Я просто вражена, думала, що Україна незламна, - ділиться Ірина.