Тривога в столиці Бельгії. Яка причина європейського занепокоєння таємним домовленостям між Трампом і Путіним стосовно України?

Досліджуючи сучасні настрої в європейських політичних колах щодо України, дізнайтеся, хто з європейських лідерів має конструктивний підхід до Трампа і може стати ключовою фігурою у переговорах, а хто, навпаки, викликає роздратування у президента США. Про це розповідає у своїй колонці заступник головного редактора РБК-Україна Мілан Лєліч.

"Для Трампа ми - Європа - це лайно", - говорить РБК-Україна один з досвідчених делегатів Парламентської асамблеї Ради Європи. Ми обговорюємо одну з найтривожніших тем останніх тижнів - можливість укладення Дональдом Трампом тієї самої "угоди" з Путіним щодо України, за спиною не тільки самої України, а і Європи в цілому.

Причому розмова відбулася ще до того, як Путін актуалізував давно протухлу пропагандистську історію про "нелегітимного Зеленського", а потім їй надав потужного імпульсу спецпредставник Трампа з питань України та РФ Кіт Келогг своїми міркуваннями про проведення виборів. Очевидно, середньоєвропейський рівень тривожності перейде з жовтої в червону зону після майбутньої телефонної розмови Трампа і Путіна, яка, за чутками, може відбутися вже найближчими днями.

"Трамп фокусується на відносинах з Росією та Китаєм. Ми спостерігаємо, як Зеленський укладає перед ним червону доріжку, проте Трамп не проявляє бажання нею йти", - продовжує роздуми співрозмовник. Насправді, за останні кілька місяців українська влада активно намагається привернути увагу Трампа, зокрема, через різкі зауваження на адресу ненависних їм демократів.

Однак до цієї ж гри, очевидно, включився й кремлівський лідер, пропонуючи прості, але водночас болючі меседжі для Трампа, такі як "вкрадена перемога на виборах 2020 року" та твердження, що "при Трампі не було б кризи в Україні". Хто в цьому заочному змаганні за симпатії американського політика виявиться переможцем — наразі невідомо. Проте занепокоєння щодо "потайних угод" вже поширюється по всій Європі.

Якщо першого співрозмовника, за отриманими РБК-Україна характеристиками, відрізняє латентний антиамериканізм, то другий, навпаки, - затятий прихильник трансатлантичної єдності. Але меседжі схожі. "Домовленість щодо України навряд чи буде досягнута на якомусь широкому саміті. Напевно, все вирішать кілька людей за закритими дверима", - каже він. І до запропонованого переліку - Трамп, Путін, опціонально Сі Цзіньпін - додає: і Марк Рютте.

Новий генсек НАТО в новій політичній реальності часів Трампа справді виступає одним із ключових амбасадорів здорового глузду, на глобальному рівні. І, що дуже важливо, має налагоджений контакт із Трампом. Ба більше, в європейських політичних колах кілька років тому його називали "заклинателем Трампа", оскільки саме Рютте, на той момент - прем'єр Нідерландів - загадковим чином умів згладжувати гострі кути у відносинах американського президента з європейцями, ще на першому терміні Трампа.

Рютте, безсумнівно, викликає у Трампа менше неприязні, ніж колективна Європа і її втілення — керівництво Єврокомісії. На це є дві основні причини. По-перше, євробюрократія для Трампа є втіленням так званої "глибокої держави", яку нині з великим ентузіазмом руйнує Ілон Маск у США: це армія малозначних осіб з незрозумілими повноваженнями, яких, до речі, ніхто не обирав. Проте саме вони забезпечують стабільність Євросоюзу і "інституційну спадкоємність" — для Трампа це, безумовно, неприйнятне і незрозуміле явище.

Іншою причиною є те, що загальноєвропейські структури для нього є зайвим елементом, який ускладнює можливість "укладати угоди" безпосередньо з керівниками національних урядів. Протягом двох з половиною тижнів на своїй посаді Трамп яскраво продемонстрував свій надзвичайно персоналізований підхід до вирішення справ. Він здійснив дзвінки до однієї столиці, до другої, до третьої — і, як результат, проблеми були швидко вирішені, а торговельні війни, принаймні в уявленні виборців MAGA, начебто вже виграні ще до свого початку.

Тут зв'язатися та "постачити завдання" лідерам таких країн, як Іспанія, Чехія чи Фінляндія, не вийде – всі вагомі дії їм потрібно узгоджувати з Брюсселем. Це, безсумнівно, викликає роздратування у Трампа.

У той же час, українська влада останнім часом активно підкреслює важливість присутності Європи на будь-яких мирних переговорах. Однак, вони визнали, що це може не відбутися, оскільки Європа сама втратила свій імпульс.

Насамперед це стосується, звісно, "двокамерного серця Європи" - Франції та Німеччини. Але в першій уряд живе у щоденному страху відставки, у другій - коаліція померла після довгої агонії, попереду вибори і непроста нова коаліціада.

При цьому, як розповідають поінформовані співрозмовники РБК-Україна, навіть ті європейські депутати, у яких є прямий доступ, наприклад, до Емманюеля Макрона або Олафа Шольца, теж не особливо поінформовані про майбутні плани Трампа щодо України і Європи в цілому. Що, звісно, ще більше посилює їхню розгубленість і страх перед майбутнім, з якого вже явно проступає торгова війна зі США.

Окрім відчуття розгубленості, в європейських кулуарах панують ілюзії псевдопацифізму ("чому б вам просто не сісти і не обговорити все"), страх перед Москвою ("а раптом росіяни скинуть на нас бомбу?" або більш практично: "а раптом зростуть ціни на паливо, і виборці на виборах нас покарають?") та приховане, але чітке бажання повернутися до звичного порядку денного, що ускладнюється війною.

Зимова сесія Парламентської асамблеї Ради Європи (зображення: прес-служба Ради Європи)

На щастя, подібні настрої в ПАРЄ дійсно присутні, хоча й не є панівними. Можливо, якби Україна та її делегація не нагадували про себе так активно, ситуація могла б виглядати по-іншому. Проте наразі підтримка України в Асамблеї стала своєрідним етикетом, і навіть угорська делегація дотримується цього правила.

Але крім висловлення підтримки Україні та засудження Росії, поки не особливо зрозуміло, де саме Європа бачить своє місце на поточному етапі підготовки до "великих переговорів". У резолюції ПАРЄ під гучною назвою "Європейська прихильність справедливому і тривалому миру в Україні" не знайшлося особливих подробиць власне про роль Європи. А її основна ідея - "мир через силу" -багатьом незрозуміла, навіть серед симпатиків України.

Основними європейськими партнерами України продовжують залишатися країни Балтії, а також північні європейські держави і Великобританія. Проте навіть об'єднавшись, вони не здатні визначати глобальну політику щодо України, особливо з урахуванням серйозних внутрішніх викликів, з якими стикається британський уряд. "Європа може почати реалізовувати ініціативи у сфері оборони, але це відбуватиметься в традиційно повільному темпі, який характерний для Європи — протягом десяти років. У нас і у вас немає стільки часу," — зазначив в інтерв'ю РБК-Україна один з європейських дипломатів.

А в моменті ж порядок диктують США і особисто Трамп, інші змушені просто реагувати. І на Заході поки не знайшлося нікого, хто міг би сказати американському президенту рішуче "ні".