Тварина — не просто предмет для розваг: етичний аспект використання домашніх улюбленців у лікувальних практиках.

Ольга Духневич Голова Правління ГО "ЮКРІС центр когнітивних досліджень та інноваційних стратегій"
Використання тварин як засобу для подолання кризових ситуацій є небезпечним підходом, який супроводжується серйозними етичними питаннями.
Сьогодні, в умовах нестабільності, все більше людей звертаються до тварин як до засобу для подолання особистих труднощів. Психологи, коучі та навіть медичні фахівці часто рекомендують заводити котів чи собак, щоб справитися з розлученнями, зменшити симптоми посттравматичного стресу або боротися з відчуттям самотності. На перший погляд, це може здаватися гуманним і прогресивним підходом. Проте, якщо поглянути на ситуацію з позицій еволюційної та соціальної психології, виникає серйозна етична та біологічна дилема: чи має людина право в стані емоційної вразливості брати на себе відповідальність за життя іншої істоти, використовуючи її як "інструмент" для власного психологічного комфорту?
З еволюційного погляду, наша прив’язаність до тварин має глибоке коріння. Протягом тисячоліть людина встановлювала тісні зв’язки з собаками, котами та кіньми, сприймаючи їх як партнерів у виживанні, сигнальників небезпеки та соціальних "каталізаторів". Домашні улюбленці активізують у нас ті ж механізми емпатії, які еволюційно формувалися для піклування про дітей: великі очі, округлі голови, беззахисний вигляд. Це явище, відоме як Kindchenschema (в термінах Конрада Лоренца), пояснює, чому ми відчуваємо "несподівану ніжність" до цуценят і кошенят. Однак тут криється певна небезпека. Те, що колись слугувало еволюційним імпульсом для догляду за нащадками, тепер часто використовується як інструмент для маніпуляції на ринку: селекція "миловидних" порід, продаж "антидепресивних" тварин, психологічні рекомендації "заведи собаку, і все налагодиться". Виникає парадокс: емоційна вразливість людини стає прибутковою нішою для індустрії.
В науковому контексті анімалотерапія (Animal-Assisted Therapy, AAT) визначається як систематизована терапевтична інтервенція, в якій тварина виступає в ролі партнера, а не об'єкта власності. Відповідно до визначення Американської ветеринарної асоціації (AVMA), це спеціально організована взаємодія, що відбувається під наглядом спеціалістів у сфері охорони здоров’я. Історичні приклади, починаючи з York Retreat у XIX столітті і завершуючи програмами для ветеранів у США в 1940-х роках, демонструють, що використання тварин — від корів і коней до собак — стало важливою частиною реабілітаційного процесу. Ці приклади підтверджують, що користь від тварин полягає не в їхньому володінні, а в короткочасному контакті, який допомагає знижувати рівень тривоги та зміцнювати соціальні зв’язки. Пацієнти отримували терапевтичну допомогу через простий догляд за такими тваринами, як кролики, голуби чи птахи, що сприяло зменшенню тривоги та розвитку нових контактів.
Таким чином, автентична анімалотерапія є видом регульованої взаємодії, а не комерційною діяльністю або постійним "використанням" для компенсації емоційних травм.
Особливо викликає занепокоєння тенденція комерційної селекції "миленьких" порід: собак з короткими мордочками, великими очима або непропорційними тілами. У термінах еволюції це можна розглядати як використання нашої природної схильності до Kindchenschema. Однак біологічна реальність є жорстокою: собаки, що підпадають під селективний відбір, часто стикаються з проблемами дихання, суглобів, серця, а також мають скорочену тривалість життя, що робить ці породи менш "життєздатними".
Отже, під маскою "лікувальної присутності" ми насправді зміцнюємо систему штучного відбору, що лише погіршує страждання. Це вже не питання любові і піклування, а скоріше бізнес, в якому тварина перетворюється на товар - "живу іграшку".
Людина у кризі (особисті травми, ПТСР, інше) часто неспроможна впоратися навіть із власними потребами, а відтак навряд чи готова забезпечити стабільність і турботу для іншої істоти. І саме тому рекомендація "візьми собаку, стане легше" може перетворитися на приховану форму жорстокості: коли істота, що потребує безпеки, опиняється поруч із нестабільним господарем.
Єдина етично обґрунтована ситуація - це рятування безпритульної тварини, що виявляє взаємність і співчуття. У цій моделі людина дарує нову можливість для існування, в той час як тварина відповідає своєю присутністю та довірою.
З точки зору еволюційної психології, сприйняття тварин як "психотерапевтичних засобів" є ілюзією, що базується на наших глибоких інстинктах емпатії. Однак тварина не є ліками, пігулками чи іграшкою. Це жива істота, яка довіряє своїй людині. Лише зріла та відповідальна особа здатна морально взяти на себе цей виклик.
У стані болю, стресу чи хвороби людина часто відчуває сильну потребу в підтримці. Однак саме в ці моменти вразливості ми можемо приймати помилкові рішення. Індивід, що не може впоратися зі своїми емоціями, може помилково вважати, що придбання домашнього улюбленця стане швидким "ліками" від почуття самотності або відчаю. З точки зору еволюційної психології це зрозуміло: у критичних ситуаціях ми прагнемо до соціальної прив'язаності, і тварина може сприйматися як сурогатний "член групи".
Однак тут прихована небезпечна ілюзія. Тварина не є антидепресантом і не може слугувати "швидким лікуванням" від страждань. Це жива істота з власними потребами в безпеці, стабільності та увазі. Взяти на себе відповідальність за життя іншої істоти – будь то тварина або людина – здатна лише зріла і ресурсна особистість. Інакше це ризикує стати прихованою формою жорстокості: коли той, хто сам потребує підтримки, стає загрозою для ще більш вразливого створіння.
Юридичний та культурний розрив
У країнах з розвиненою правовою системою існують чітко визначені закони, які регулюють захист тварин і етичні норми їх утримання. В Україні ці питання лише починають отримувати належну увагу. Оскільки чинне законодавство не забезпечує ефективних механізмів захисту, відповідальність за добробут тварин лягає на плечі кожної окремої особи. Це підкреслює важливість етичного самоконтролю: перш ніж вирішити взяти тварину, необхідно чесно оцінити власну здатність стати надійним опікуном.
Для того щоб уникнути зведення тварини до простого засобу для полегшення болю, можна скористатися простим когнітивно-етичним "контрольним списком" відповідальності:
Тільки щирі відповіді на ці запитання допоможуть визначити, чи ваше рішення обумовлене любов'ю та відповідальністю, чи це всього лише спроба знайти "чарівну пігулку" для полегшення власного страждання.