У Херсоні панує справжнє пекло: російські війська організували "сафарі" на мирних жителях та знищують всю прибережну територію.
Згідно з повідомленнями CNN, Росія готується до повторного захоплення Херсона, наносячи регулярні удари по цивільним об'єктам. Вся прибережна територія піддається постійним атакам — щодня там використовуються КАБи та снаряди з реактивних систем залпового вогню.
Російські збройні сили не тільки ведуть обстріли — вони влаштовують справжнє "полювання" на цивільних: знищують житлові будинки, руйнують мости, вбивають тварин і систематично тероризують тих, хто залишився. Нещодавно Росія нанесла удар по важливому мосту, змушуючи людей терміново залишати свої домівки.
TSN.ua зустрівся з 59-річним мешканцем Херсона, який пережив окупацію і тепер живе у "червоній зоні" міста разом із родиною. Яким є життя в умовах, де окупанти влаштовують "сафарі на людей", і чому багатьом цивільним щодня доводиться буквально боротися за виживання?
Від моменту деокупації Херсона в листопаді 2022 року його жителі не мали жодного дня справжнього спокою. Агентство Reuters навіть окреслило Херсон як найнебезпечніше місто України. Щоденні артистріли, невпинний шум дронів, вибухи касетних боєприпасів і хаотичні атаки з реактивних систем залпового вогню стали невід'ємною частиною нового життя в місті. На сьогоднішній день Херсон умовно розподілений на зони, де різниться інтенсивність обстрілів і рівень активності ворожих дронів.
Найбільш небезпечна територія – це так звана "червона зона". Ці райони розташовані найближче до Дніпра, зокрема прибережна смуга, яка відкриває ворогу чіткий огляд. Саме тут активізуються ворожі FPV-дрони, що цілеспрямовано полюють на людей, автотранспорт, гуманітарні пункти та швидкі медичні допомоги. Артилерійський вогонь у цій частині Херсона став звичним явищем. Існування тут схоже на лотерею, де призом є смерть. Місцеві жителі пересуваються лише пішки, уникаючи автомобілів, адже вони стають першими цілями для дронів-камікадзе. Багато мешканців залишили "червону" зону, проте ті, хто залишився, щоденно ведуть боротьбу за виживання.
Валерій, 59 років, мешкає в Дніпровському районі Херсона, поблизу Антонівки. Разом із ним живуть його дружина, мати та теща. Ця родина залишалася тут навіть під час окупації. Навіть у ті важкі часи, коли російські війська контролювали місто, вони змогли відзначити своє вінчання в місцевій церкві, закривши двері від сторонніх очей.
Моя дружина і я відзначили тридцяту річницю спільного життя. Наш син також досяг цього віку. Під час нинішньої окупації нам стало дуже страшно. Я кажу своїй дружині: "Мила, ми давно мріяли про вінчання, але щось завжди заважало. Батюшка радив спочатку зареєструвати шлюб, а потім вже вінчатися. Але я відповів: "Не хочу офіційного оформлення. Я вже проходив це з першою дружиною, і життя вийшло не найкращим чином. Тому я готовий до вінчання, але не до реєстрації". Оскільки ми всі тут знайомі, я підійшов до священика і запитав: "Чи можете ви нас повінчати?" Він відповів: "Звісно, з радістю". І в жовтні, за місяць і 10 днів до звільнення Херсона, ми стали чоловіком і дружиною. Ми були в вишиванках, прикрашених жовто-синіми кольорами. Так ми і повінчалися. Священик зауважив: "Якщо росіяни зайдуть, то нам доведеться ховатися в підвалі, якщо вони це все побачать", -- поділився Валерій.
Після звільнення Херсона їхній син вирішив приєднатися до служби, тоді як решта родини залишилася в місті. Валерій поділився, що життя в їхньому районі стало надзвичайно складним. Вся прибережна зона, від Антонівки до Кізомису, опинилася в тяжкому становищі. Відсутність транспортного сполучення змушує людей пересуватися пішки або на велосипедах. Ті, хто наважується виїхати, можуть зробити це лише в один бік.
"Дронів дуже багато. І на оптоволокні, і Mavic, і FPV. Справжнє сафарі. Як кажуть -- сафарі, так воно і є. Полювання за людьми. Неважливо, військовий це, жінка, бабця, літня людина чи дитина. Хоча дітей уже немає в цій зоні. Магазинів немає, щоб скупитися. Ми живемо в Дніпровському районі, неподалік від Антонівки. Щоб купити якийсь товар, мені треба їхати на велосипеді через пів "Східного" та через пів району "Стеклотара", аж до Дніпровського ринку, щоб скупитися. Більше ніде нічого немає...", -- розповів чоловік.
Валерій розповів, що район, у якому він проживає разом із родиною, є "червоною зоною". За його словами, туди не курсує жоден транспорт і навіть не приїжджають карети швидкої допомоги.
"Навіть у випадках трагедій, пов'язаних зі скиданнями, поліція залишається байдужою. Всі надії покладаються лише на волонтерів. Якщо вони не зможуть дати руку допомоги, то на поліцію взагалі не варто розраховувати. Кажу вам це відверто. Можете використовувати моє ім'я і прізвище, мені нічого не страшно, я висловлюю свою думку без остраху. Люди мають дбати про себе. Звичайно, іноді поліція все ж з'являється. Але, можливо, це пов'язано з родичами постраждалих чи чимось подібним — це трапляється вкрай рідко. Останнім часом я взагалі не бачу представників поліції, тільки волонтерів і тих, хто готовий ризикувати." — ділиться чоловік.
Валерій розповів, що волонтери не займаються доставкою їжі. На його думку, цю відповідальність беруть на себе інші "відчайдушні люди", які раз на тиждень вирушають до міста за покупками. Це особливо критично для багатьох літніх жителів, які залишилися в районі, а також для тих, хто не має можливості пересуватися самостійно. Валерій також додав, що щодня сам їздить за продуктами на велосипеді.
"Сьогодні я вирішив взяти вихідний, адже відчуваю себе втомленим. Вік уже не той – мені 59 років, і життя часом дає про себе знати. На щастя, у мене є електровелосипед, який трохи полегшує мої подорожі, адже не завжди потрібно крутити педалі. Щоб дістатися до ринку, потрібно проїхати приблизно п’ять кілометрів. Саме по собі це не є великою відстанню, але страшно їхати відкритими місцями, де немає дерев. А ще ці дрони... Це дійсно лякає", – поділився своїми думками мешканець Херсона.
Нещодавно російські військові здійснили потужний напад на міст через річку Кошова в Херсоні, що сполучає місто з мікрорайоном Корабел. В результаті скидання двох керованих авіабомб, конструкція отримала серйозні ушкодження. Фото та відеоматеріали, розміщені в телеграм-каналах, показують велику вирву, яка заблокувала транспортний рух через цей міст.
За словами голови Херсонської ОДА Олександра Прокудіна, це суттєво ускладнює постачання продовольства та гуманітарної допомоги в район. Окрім того, внаслідок обстрілу пошкоджено газогін -- мікрорайон тимчасово залишився без газопостачання. Через погіршення ситуації влада просить жителів евакуюватися до безпечніших частин міста, де вони зможуть отримати необхідну допомогу, включно з житлом.
Згідно з інформацією, наданою Херсонською обласною адміністрацією, на 7 серпня з мікрорайону Корабел вдалось евакуювати 1009 осіб, серед яких 56 дітей і 110 людей з обмеженими можливостями. Процес евакуації триває, проте, як зазначив Прокудін, існують труднощі: деякі родини, покинувши небезпечну територію, незабаром повертаються назад.
Волонтер з Херсонщини, Гліб Мих, поділився інформацією про те, що російські війська намагаються ізолювати мікрорайон Острів у Херсоні, знищуючи міст через річку Кошова, який є єдиним шляхом на материк. Він підкреслив, що "мирні жителі змушені рятуватися пішки або на човнах під час обстрілів. Те, що ще вчора було комфортним місцем для життя, сьогодні перетворилося на зону бойових дій".
Херсонський загін швидкого реагування Товариства Червоного Хреста України (ТЧХУ) повідомив, що мікрорайон Острів не бачив такої активності серед своїх мешканців, як під час нещодавньої евакуації. Однією з евакуйованих стала жінка, яка народилася в 1924 році, отже, їй виповнилося 101 рік. Незважаючи на свій поважний вік, вона довго опиралася ідеї покинути рідну домівку. Проте, через критичну ситуацію в районі "Острів", де мешканці залишилися без комунальних послуг, її родичі змогли переконати її здійснити евакуацію.
Волонтери підкреслюють, що найзначніший страх під час евакуації виникає при переході через міст. Люди прагнуть забрати лише найважливіші речі, укладаючи все в декілька сумок.
В організації запевняють, що під час евакуації мешканці отримують супровід, підтримку, воду, продукти, а за потреби -- першу та психологічну допомогу. Евакуюють також і домашніх улюбленців. Щойно надходить команда, волонтери забирають людей і вивозять їх у безпечне місце. Екіпаж одразу повертається назад, оскільки вже чекають наступні.
Валерій розповів, що обстріли тривають постійно. Ворожі снаряди прилітали і на його подвір'я, і на підприємство. Він зазначив, що словами це пояснити неможливо, і це треба бачити на власні очі. За словами чоловіка, ситуація в місті дуже страшна. Особливо важко стало вночі. Протягом трьох днів поспіль, приблизно з десятої вечора до п'ятої-шостої ранку, окупанти обстрілюють з РСЗВ.
"Дуже страшно у нас тут. Ми спимо, і так тільки чуємо пух, пух, пух. І автоматично просипаєшся, бо розумієш, що зараз будуть летіти "Гради". Куди вони будуть летіти -- ніхто ж не знає. Дома горять. Росіяни скидають з дронів запальнички, навмисно підпалюючи оселі. Усе знищують. Просто всю берегову зону випалюють, як ось Покровськ. Роблять мертву зону", -- розповів він.
На запит, чи приїжджають пожежні автомобілі, чоловік з іронічною усмішкою зазначає, що це не так: "Я ж вам пояснюю, що бригади швидкої не з’являються, а ви питаєте про пожежників". Вода, за його словами, також відсутня. Проте, на щастя, залишився газ. У їхньому районі електрики немає вже з жовтня 2024 року. Тому мешканці змушені використовувати генератори, які працюють приблизно 10 годин на добу, з перервами по дві-три години, щоб підтримувати холодильники і не допустити псування продуктів. Про використання кондиціонерів чи інших електроприладів, за його словами, немає й мови.
Чоловік розповів, що вже звикає до цієї важкої обстановки. За його словами, коли дронів стає менше, начебто легше, але це компенсується збільшенням артобстрілів. Особливо зараз б'ють "Гради".
"До тих пір, поки хлопці не зловлять цю машину і не знищать її, вона продовжуватиме тероризувати місто. Коли їм вдасться впоратися з цим 'Градом', сподіваюся, що їм вистачить сил і удачі, тоді, можливо, до наступної ротації ми зможемо насолодитися певним спокоєм. Але варто тільки закінчитися ротації, як знову почнуться обстріли," – поділився він.
Валерій згадує, як усі сміялися з росіян, що ті натягують сітки проти дронів, а тепер самі почали це робити лише тоді, коли "вже і логістику перерізали, і все перерізали", і це стало неможливим у деяких місцях. Валерій підкреслює, що це можна було зробити ще півроку тому, коли ситуація була спокійною і були всі можливості. Він розуміє, що від артилерії сітки не захистять, але хоча б від дронів вони могли б допомогти.
"Коли читаєш статистику про те, що 80% дронів знищуються, просто не можеш стримати посмішку. Задля кого це інформація? Я не маю уявлення. Можливо, вона адресована людям, які живуть десь далеко від Херсонщини — в Миколаєві, Києві чи в інших містах. Можливо, це їхня аудиторія. Але для нас, місцевих жителів, це просто викликає сміх, і водночас хочеться плакати від усієї цієї ситуації," — зауважив чоловік.
Валерій розповідає, що в його місцевості ще багато людей, але він сам не може залишити її через складні обставини. Чоловік зазначає, що в його родині є дві літні жінки – одній 84 роки, а іншій 86. Одна з них не може пересуватися, а інша – не чує. Він визнає, що затримався з евакуацією, і тепер йому важко знайти можливість виїхати. Для цього потрібно дочекатися належних погодних умов, адже дрони, які літають, становлять серйозну загрозу. Крім того, виникає питання: куди саме їхати? Валерій зазначає, що навіть якщо людей евакуюють, скажімо, до Миколаєва, далі вони залишаються "на самоті". Якщо немає заощаджень або іншої підтримки, вижити стає дуже складно.
"Я не можу сказати, що все так погано. Можливо, комусь і щастить, може, до когось і добре ставлення. Але переважна більшість людей, хто повиїжджали, -- намагаються повернутися назад. Тому що кажуть: "Ну, жити неможливо. За квартиру плати, за все плати. Роботи немає, нічого немає. За що жити?" Ті виплати для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), що платять, ну, взагалі... ні на що не вистачає", -- пояснює чоловік.
Відповідаючи на запит щодо підтримки з боку держави або міста, Валерій зазначив, що отримують її вкрай нерегулярно. Щомісяця їхня родина отримує гуманітарну допомогу від організації GEM, яку він називає "посилками". У цих пакунках містяться макарони, борошно, різні види круп (пшениця, ячмінь, кукурудза), одна банка м'ясних консервів, банка паштету, дві банки рибних консервів, горошок, кукурудза та банка олії. На його думку, це єдиний вид підтримки, яку вони отримують від обласної державної адміністрації. Також фінансову допомогу вони отримали двічі від норвезької компанії, яка надала їм по 10 800 гривень. Валерій підкреслив, що говорить лише за себе, а не за всіх мешканців. Він зазначив, що іншої допомоги, навіть у випадках обстрілів і руйнувань, не було.
На запитання про те, як проходить евакуація з небезпечних зон, Валерій відповів, що переважно цим займаються волонтери. Він зазначив, що з району Острова, схоже, евакуацію проводить і місцева адміністрація, але деталі про те, що саме вони пропонують, йому невідомі. Проте, за його словами, більшість роботи виконують саме волонтери. Валерій поділився особистим, дуже емоційним досвідом. Він згадав випадок, коли люди потрапили під обстріл, і їхній будинок зазнав прямого влучання, внаслідок чого його розвалило, а мешканців привалило цеглою. Це були літні люди -- чоловікові 73 роки, а жінці 69 років, -- які самотужки вибралися з-під завалів.
"У нас було маленьке старе кафе, яке вже давно не функціонувало. І ось з опівночі до шостої години ранку ця жінка безперервно дзвонила до поліції, в Київ та куди тільки могла. Відповіді були завжди однакові: "Вибачте, ми не можемо виїхати, там розкидано 'пелюстки', небезпечно, колеса можуть пробитися". О шостій ранку вони вже почали телефонувати мені. Я питаю: "Лєно, чому ви мовчали? Треба було дзвонити раніше". У нас є такий сміливець, Андрій "Боксер". Я зателефонував йому о шостій, а о 6:15 він вже знову зателефонував мені і каже: "Валєро, я вже везу ваших людей до лікарні". Розумієте, людина вирушила в дорогу. Із опівночі до шостої ранку... А що, як би чоловік втрачав кров і помер?" – поділився Валерій.
Згідно з його словами, поліція не з'явилася, незважаючи на його виклики. Він підкреслив, що звертався до адміністрації і висловлював своє невдоволення тим, що броньовані автомобілі знаходяться в наявності, але не використовуються для підтримки громадян.
"Навіщо потрібні ці автомобілі? Вони призначені для евакуації людей. Це засоби для людей, а не для обслуговування окремих чиновників," - зазначив він.
На запитання щодо можливого виїзду Валерій розповів, що, здається, знайшов будинок поблизу Миколаєва, але йому потрібно спершу його оглянути. Проблема в тому, що в нього є 15 собак, яких також потрібно буде перевезти. Він зазначив, що в їхньому районі є сміливці, які, незважаючи на небезпеку від дронів, продовжують годувати тварин і доставляти корми. Завдяки їхнім зусиллям, в окрузі немає виснажених чи голодних тварин — всі вони в задовільному стані. Валерій підкреслив, що це стосується саме його району Східний. Він також додав, що якщо ворожий дрон не має чіткої мети (машини чи людини), то може атакувати навіть собак, зокрема великих, таких як вівчарки або азіатські породи.
Чоловік визнає, що вже не має великої віри у те, що його місто швидко зміниться на краще. Проте, він, як і багато інших, хто залишився, вважає, що надія – це останнє, що варто втрачати.
В Херсонській обласній військовій адміністрації заперечують заяву одного з мешканців. Вони підкреслюють, що правоохоронці докладають зусиль, щоб дістатися до районів, де відбуваються скиди.
"Заява про те, що правоохоронці не відправляються на місця скидів, де є постраждалі, не відповідає дійсності. Важливо також врахувати, що автомобілі поліції є основною метою для російських дронів. Коли окупанти помічають поліцейський транспорт, вони направляють свої безпілотники на ці об'єкти, тому правоохоронці прибувають на такі локації тільки після зменшення небезпеки", — зазначив у коментарі для ТСН.ua заступник голови Херсонської обласної військової адміністрації Олександр Толоконніков.
За його словами, якщо індивід або сім'я має намір виїхати на безпечніше місце, обласна державна адміністрація забезпечує їм необхідні ресурси та варіанти для евакуації.
