"Українську жінку можна помітити за десять кілометрів". Поліна Неня розмірковує про незадоволених біженців, освітні заклади в Іспанії та ставлення місцевих жителів до iPhone.

Українська телеведуча, видавчиня та дизайнерка Поліна Неня через повномасштабне вторгнення була змушена задля безпеки виїхати разом із трьома дітьми до Іспанії та розпочати там нове життя. Попри те, що адаптація пройшла досить легко, журналістка надіється все ж повернутися в Україну.

В унікальному інтерв'ю для OBOZ.UA фахівець у сфері моди розкрила, чому вибрала Іспанію як країну тимчасового притулку. Вона поділилася інформацією про щомісячні витрати на основні потреби своєї родини та висловила думку про те, як місцеві жителі сприймають війну в Україні. Крім того, жінка ознайомила з цікавими аспектами іспанської освітньої системи, зокрема, за що учнів можуть відсторонити від навчання та які продукти харчування надаються школярам лише на свята.

Поліно, чому ти вирішила обрати Іспанію як країну тимчасового притулку?

З самого початку масштабного вторгнення Росії я вирішила залишитися в Києві. Разом із дітьми ми спускалися в підземний паркінг, який перетворився на наше бомбосховище. Туди ж сходилися сусіди, які ділилися різними новинами та обговореннями. На п'ятий день у доньки почалися панічні атаки, і вона навіть відмовлялася виходити з ванної!

На шостий день великої війни я змушена була кардинально переглянути свої плани. Маючи другу вищу освіту в галузі державного управління, я вивчала геополітику в Інституті при президенті України. Завдяки цьому знанню я усвідомлювала, що покидаю свою країну лише заради добробуту своїх дітей. Наймолодшій донечці на той момент виповнилося всього п'ять з половиною років, і я не могла дозволити собі ризикувати її здоров'ям. Якби я думала тільки про себе і своє життя, то досі залишалася б у столиці.

Спочатку ми дісталися Будапешта (Угорщина) евакуаційним потягом, а потім провели місяць у Німеччині, сподіваючись повернутися додому. Це були "крейзі" часи: постійно були на зв'язку, цікавлячись, чи все гаразд у близьких, хто виїхав, хто залишився, які рішення прийнято, які країни обрано тощо. Я вирішила обрати Мадрид, оскільки вважала його найбезпечнішим містом, незважаючи на те, що це столиця.

Крім того, Іспанія - країна Європи, де 84 роки не було війни. Тобто вже три покоління людей, на відміну від нас, не знають, що таке війна! Вона має кордон лише з двома країнами - це Португалія і Франція. Португалія не становить жодної загрози для Іспанії. З Францією, в принципі, налагоджено всі економічні та інші відносини, тому теж ситуація більш-менш стабільна.

Також Мадрид - це сейсмічно безпечне місто, поруч немає моря, але це не мінус, як багато хто вважає поверхнево. І звичайно, для мене дуже важливим було культурне життя столиці Іспанії - музеї, цікава історія, різноманітні події.

Які думки мають місцеві щодо війни в Україні? Наприклад, таксист в Іспанії запитав Машу Єфросиніну, чи конфлікт все ще триває.

- Я вже трохи більше розумію іспанський менталітет. Це питання насправді було поставлено дуже делікатно, бо тут не прийнято підіймати політичні теми з незнайомцями. Я впевнена що таксист точно знав, що війна триває, але не був впевнений, як на цю тему може відреагувати Маша.

Іспанці активно слухають радіо (я, наприклад, роблю це в автомобілі, щоб покращити свої мовні навички), де постійно лунають новини про події в Україні. Те ж саме можна побачити й на телебаченні. Особливо жваво обговорювали момент, коли Володимир Зеленський зустрівся в Овальному кабінеті з Дональдом Трампом. Це стало знаковою подією! Багато іспанців вважали, що після перемоги Трампа на президентських виборах ситуація з війною зміниться на краще. Але важливо розуміти, як я вже зазначала, що більшість людей у цьому поколінні не знають, що таке війна. Наші бабусі, батьки, ми самі і наші діти пережили це, на жаль, але ті, хто ніколи не стикався з такими переживаннями, не можуть усвідомити всієї глибини проблеми. При цьому я ще не зустріла жодної людини, яка б не підтримувала Україну — в будь-яких компаніях, ситуаціях, навіть на дитячих святкуваннях.

У них були свої труднощі — диктатор Франсіско Франко (лідер країни з 1939 по 1975 рік) забороняв жінкам голосувати та володіти грошима на своїх банківських рахунках. Ось які серйозні проблеми вони мали, зрозуміло? Тому 8 березня для іспанських жінок є значущою датою, коли вони виходять на акції на підтримку своїх прав. Для нас це може здаватися дивним, адже ми, в принципі, почуваємося комфортно, прагнемо отримувати квіти та подарунки. Це підкреслює різницю в менталітеті та життєвому досвіді, який ми всі сприймаємо по-своєму.

В Іспанії існує безліч благодійних організацій, які різними способами висвітлюють ситуацію в Україні. Я також регулярно ділюся інформацією про нашу реальність і намагаюся підтримувати. Один із "мʼяких підходів" — організація маркетів модних брендів в Іспанії. Це дає змогу українським брендам та малому бізнесу проявити себе і, таким чином, внести свій внесок у підтримку української економіки.

Оскільки ви є експерткою в сфері моди в Україні, мені цікаво дізнатися вашу думку про стиль в Іспанії. У нещодавньому інтерв'ю, дизайнерка Дарія Донець, яка мешкає в Лісабоні, зазначила, що в Португалії практично немає чітко визначеної моди. Яке ваше враження про жінок в Іспанії? Чи надають вони значення власному вигляду? Яка різниця у відношенні до жінок між цими країнами?

Багато людей вважають, що жінки з пишними формами — це справжні представниці Іспанії, але це не зовсім так. Я вже добре розумію, як виглядають класичні іспанки: вони зазвичай невисокого зросту, а середній зріст чоловіків складає близько одного метра сімдесяти сантиметрів. Іспанки вирізняються чудовим відтінком шкіри, з красивою засмагою, темним волоссям і карими очима. У них, як правило, тонкі руки, виразні плечі та витончені фігури. Я не зустрічала жодної з них, хто мав би зайву вагу, незважаючи на те, що вони споживають хліб і, як і ми, насолоджуються салом.

Іспанські жінки поділяються на різні класи. Серед них є ті, хто відзначається аристократичним стилем і дбайливим ставленням до свого вигляду. Їх естетика відрізняється від нашої, адже вони обирають стриманий, класичний та елегантний стиль. Наша ж ситуація була іншою: в Радянському Союзі всіх намагалися зробити однаковими, одягали в одноманітний одяг, що, в свою чергу, сформувало бажання виглядати яскраво та привертати увагу. Я завжди можу помітити українську жінку на вулиці навіть з великої відстані (усміхається).

- Чи легко записатися на прийом до лікаря? Як загалом із медициною в Іспанії?

- У нас нещодавно була розмова з моєю подружкою, яка живе у Великій Британії, а до цього жила в Іспанії, то вона розповідала, яка колосальна різниця між цими країнами в плані медицини. Тут дуже класно працює система страхування, мінімальна оплата на одну людину - від 70 євро (3160 гривень) на місяць. Коли оформлюєш страхування, то маєш або свого страхового агента, або ж свою страхову компанію, і звертаєшся до будь-якого лікаря, все дуже швидко призначається. Багато людей зробили операції майже безкоштовно за рахунок страховки.

У мене поки що немає медичної страховки, але планую оформити її для себе, мами та дітей. Зараз ми користуємося послугами державної медицини. Якщо виникає ситуація, коли потрібна термінова медична допомога, ми звертаємося до лікарні швидкої допомоги. Там є інформаційне вікно, де я пояснюю, що саме болить, працівник фіксує цю інформацію і просить почекати. Мене трохи дратує, коли люди починають скаржитися на те, що їм потрібно чекати. Адже це безкоштовна медицина, і допомога надається за потребою! Якщо ситуація критична, лікарі, звісно ж, нададуть необхідну допомогу, але якщо ти в змозі почекати, то доводиться терпіти.

Коли настає ваша черга, вас запрошують до терапевта. Спочатку ви спілкуєтеся з ним, а потім він направляє вас до спеціаліста, який зможе надати потрібну медичну допомогу.

В Іспанії проблематично купити ліки без рецепта, але українці вирішують це, замовляючи їх у лікарів в Україні. Коли хтось їде до нас у гості, моя мама завжди дає завдання привезти якісь ліки. Але якщо маєш рецепт від лікаря, то купуєш усе дуже дешево. Умовно якщо ліки коштують, наприклад, 10-15 євро (450-675 гривень), то за рецептом від лікаря можна придбати їх всього за євро-півтора (45-67 гривень), максимум два євро (90 гривень).

На мою думку, це важлива допомога, яку багато українців не оцінюють належним чином. Хочу наголосити, що, навіть якщо розмір цієї підтримки викликає у нас незадоволення, варто бути вдячними хоча б за можливість її отримати. Українці, які приїхали, одразу ж отримали ті переваги, про які інші емігранти мріють протягом восьми-десяти років.

Яка ж сума грошей необхідна щомісяця для покриття основних потреб?

- Іспанія ніколи не надавала фінансової допомоги, як, наприклад, Швейцарія, Німеччина чи Польща. Була разова фінансова допомога, невелика сума, і на цьому все. Тобто те, що запропонувала в межах допомоги Іспанія, - це безкоштовний доступ до освіти, медичне обслуговування і дозвіл на роботу.

В даний час іспанці також стикаються з економічними труднощами, зокрема у сфері оренди житла. Найбільша проблема полягає не лише в грошах, а й у необхідних документах. Я є матір'ю-одиначкою, виховую трьох дітей, що ставить нас у категорію багатодітних сімей. Це робить нас потенційними "окупасами", що викликає побоювання у власників нерухомості в Іспанії. Якщо я вже заселилася в квартиру з дітьми, то вигнати нас практично неможливо. Існують організації, які займаються виселенням таких "окупасів", але в нашому випадку це майже неможливо, адже ніхто не наважиться завдати шкоди дітям або жінці. Оренда житла в Мадриді стартує від тисячі євро (близько 45 000 гривень), у той час як кімнату можна зняти за 500-700 євро (22 500-31 500 гривень).

Для забезпечення мінімального набору продуктів для моєї родини, до якого неодмінно входять м'ясо, макаронні вироби, овочі та фрукти, я витрачаю близько 70 євро (3155 гривень). Оскільки в нас є двоє підлітків, які постійно відкривають холодильник, такі покупки потрібно здійснювати тричі на тиждень.

Крім основних занять, ми маємо можливість відвідувати додаткові гуртки, такі як танці та футбол. Ці заняття проводяться протягом триместрів, і їхня вартість складає 350 євро (15 770 гривень) за одну дитину. Щомісячна плата за танці для доньки становить 50 євро (2250 гривень). Мадрид також славиться своєю зручною системою громадського транспорту, яка, до речі, є однією з найдешевших у Європі. Я витрачаю дев'ять євро (405 гривень) на транспортну картку для кожної з дітей, а для дорослих вартість складає 25 євро (1125 гривень). Це основні статті витрат у моєму бюджеті. Додатково, іноді доводиться заправляти автомобіль, адже буває, що легше доїхати на ньому у справах. Звісно, технічне обслуговування автомобіля також є частиною витрат. Що стосується одягу, то в Іспанії ціни на нього дійсно радують, інколи роздумую: витратити двадцять євро (900 гривень) на салат чи краще купити нові туфлі в Zara? Звісно, вибір очевидний – нові туфлі! (усміхається).

Проте наше життя в Іспанії зазнало суттєвих змін. У порівнянні з тим, як ми жили в Києві, де у нас була велика квартира на Печерську і безліч речей, що залишилися там... Ми приїхали сюди лише з однією валізою. Діти ростуть, їм потрібні нові кросівки, куртки, кофти — звісно, вони хочуть виглядати так, як їхні однолітки. І, без сумніву, в нашій свідомості відбулися значні зміни, принаймні в моїй родині.

Раніше мої діти думали, що треба мати тільки останній iPhone, як і багато дітей в Україні, але для іспанців - це нонсенс, щоб у дитини був iPhone. Взагалі до 13 років дітям не купують телефони, а вже після 12-13 років - найдешевші, тільки для того, щоб можна було з ними зв'язатися. Коли мої діти прийшли в школу, а в них iPhone, модні кросівки і так далі, багатьом іспанцям це було незрозумілим. Та й досі не дуже зрозуміло насправді, в якому прекрасному житті і на якому рівні ми жили, можливо, в багатьох питаннях, навіть кращому, ніж в Іспанії. Тому що у нас були можливості розвитку, перспективи заробляти гроші, дозволяти собі подорожі, оренду класних квартир, купівлю машин.

Є українці, які дійсно можуть собі дозволити чимало, і іспанці це помічають, особливо коли йдеться про автомобілі. Звісно, вони не зовсім розуміють, чому мають підтримувати країну, жителі якої їздять на машинах, про які їм самим навіть не доводилося мріяти. Це викликає певний емоційний дисбаланс у європейському суспільстві, у зв'язку з наданням допомоги та підтримки.

Як ви пристосувалися до життя в новій країні? Якою мовою переважно спілкуються ваші діти? Наприклад, донька моєї однокласниці, яка живе в США, відчуває себе самотньою через труднощі з мовою.

- Коли ми приїхали, то могли обрати напівприватну школу, де вивчають дві мови - англійську та іспанську. Тобто якщо б ми поїхали, наприклад, у Німеччину, Італію чи Францію, мені б довелося додатково сплачувати за англійську мову, бо мої діти, особливо старші, вже мали гарний рівень англійської. Тому те, що вони пішли саме до цієї школи, дуже допомогло їм адаптуватися, тому що вчителі знали англійську мову і допомагали їм вивчати вже іспанську.

Минуло три роки, і цей час виявився надзвичайно захоплюючим. Існує термін "трирічна криза емігранта": коли ти вже не зовсім належиш до своєї рідної країни, але й не відчуваєш себе повністю інтегрованим у нове середовище. Ти ніби вже освоївся, знаєш, як користуватися метро та як придбати проїзний. Але прості речі, які раніше викликали паніку, особливо без знання мови, тепер виглядають значно легшими.

Тепер все стало значно простіше: мої діти вільно володіють іспанською, а я також непогано спілкуюся цією мовою. Я активно намагаюся вивчати та практикувати новий мовний навик. Для цього дуже важливо бути в середовищі, де розмовляють іспанською, адже вдома я спілкуюся російською та українською, оскільки моя мама з Луганщини. Проте, всі робочі комунікації веду виключно українською.

Коли я обговорюю з друзями, які живуть у різних куточках світу, ми зазвичай порівнюємо ціни, якість товарів та воду. Іспанія у цьому аспекті, безумовно, має свої переваги! Хоча я не прагну рекламувати цю країну, хочу підкреслити, що з таким же захопленням говорю про нашу чудову Україну. Я завжди намагаюся фокусуватися на позитивних моментах (усміхається).

Я тривалий час розмірковувала над тим, чим би мені зайнятися в Іспанії та як втілити свої амбіції в місцевому бізнес-середовищі, і зрештою зупинилася на сфері нерухомості. Вже більше півроку я працюю в цій галузі. Розпочала свою кар'єру в агентстві, а зараз веду власну справу в ролі персонального шопера, тобто помічниці з вибору житла (купівля та оренда) в Іспанії, зокрема в Мадриді.

Отже, мені справді приємно, що зараз власники квартир - наприклад, я вже неодноразово стикалася з цим - віддають перевагу родинам з України при оренді. Адже за три роки більшість українців знайшли роботу, вивчили іспанську мову і стали повноцінними членами цього суспільства. Для мене важливо підкреслити, що кожна жінка, кожен чоловік і кожна дитина з українським паспортом представляють нашу країну за кордоном. Наша поведінка та реакції в різних ситуаціях формують сприйняття України. Для іспанців в пам'яті закарбовуються образи приємних українців, і коли постане питання, наприклад, про придбання машини швидкої допомоги, у них з'явиться бажання допомогти Україні на основі цих асоціацій. Тому я завжди наголошую на цьому, хоча мені також доводиться нелегко виживати з мамою, трьома дітьми та собакою. Але ми можемо внести свій вклад, починаючи з формування позитивної репутації нашої країни та наших людей у світі.

Іспанія вразила нас своєю сильною орієнтацією на сімейні цінності. Країна створила умови, що заохочують людей до створення сімей та народження дітей. Сімейні традиції мають глибокі корені завдяки католицькій культурі, яка підкреслює важливість збереження сімейних зв'язків. Проте, попри це, існує також чимало випадків розлучень. Для мене це болюча тема, оскільки іспанські жінки мають потужну правову підтримку, а сім'ї отримують всі необхідні ресурси для коректного процесу розлучення. Тут практично не виникає тих проблем, які ми спостерігаємо у нас, щодо розподілу дітей, аліментів тощо.

Це здається досить простим питанням: чому б не ввести таку практику в нашій країні? Якщо один з батьків не сплачує аліменти протягом трьох місяців, то він автоматично втрачає батьківські права. Крім того, перед подачею на розлучення батькам потрібно узгодити, як розподілити опіку над дітьми, хто з ким буде жити і які фінансові зобов'язання існують. У цьому плані законодавство працює дуже ефективно, і я б щиро бажала, щоб в Україні діяли подібні норми.

- Давайте поговоримо більше про шкільну освіту. У Португалії на початку навчального року школи видають батькам багато паперів, які потрібно заповнити. Одним із важливих пунктів є питання, хто може забирати дитину після уроків. Чи діють такі правила в Іспанії? Чи заповнювали ви якісь документи, коли влаштовували дітей на навчання?

Звісно! Я також заповнювала безліч документів, у яких вказувалося, хто має право забирати дітей зі школи. Раніше це могла робити лише я, але цього року моєму старшому синові виповнилося 16, і оскільки в школі його добре знають, він може тепер забирати своїх молодших братів і сестер.

До 13 років дітей ретельно контролюють. Після закінчення занять завжди присутній представник навчального закладу або вчитель, які особисто передають учня батькам. Мені дуже до вподоби така система забезпечення безпеки.

Яким чином розпочинається навчальний рік в Іспанії? Напевно, подібно до інших європейських країн, тут не святкують перший дзвоник?

- У нашій школі немає свята першого дзвоника, але в перший день навчального року грає музика, дуже святковий настрій, батьки проводжають своїх дітей. Музика грає також кожної п'ятниці, коли батьки забирають дітей, та на інші свята. Також у нашій школі є свято останнього дзвоника. Це грандіозний концерт, де кожен клас готує свій виступ. Для мене ці концерти - просто неймовірна насолода!

Коли у учнів починаються канікули?

В іспанських школах канікул значно менше, ніж, скажімо, у французьких. У Франції, наприклад, середа є вихідним, а потім йдуть тривалі періоди канікул. В Іспанії ж існує лише три основні види відпусток: різдвяні, великодні та літні. Освітня система тут розроблена так, щоб підтримувати батьків у їхній роботі, не відволікаючи їх на часті перерви. Багато іспанських сімей мають двоє або троє дітей, тому часті канікули ускладнюють можливість працювати в звичному режимі. Наприклад, у нашому випадку, я відводжу дітей до школи о 8:30 ранку, а забираю їх лише о 17:00. Це дуже зручно для нашого розкладу.

- Яка система оцінювання в іспанських школах?

- В іспанській школі система оцінювання від одного до десяти балів. Для Іспанії, наприклад, абсолютно нормально, коли дитина залишається на другий рік або навіть двічі за весь період навчання. Іспанці вважають найважливішими предметами іспанську мову та математику, і це склало великі труднощі для моїх дітей. Тому що вони вже дуже легко говорять іспанською, але самі розумієте, що таке граматика, і надолужити ту, яка була з першого по десятий клас, дуже складно. Та в мого старшого сина були труднощі з математикою, тому що викладання предмета відрізняється від того, як його навчають в українській школі, як вирішують завдання, формули.

Сини продовжують навчатися в режимі онлайн у Ліцеї міжнародних відносин, розташованому на Печерську. Я вважаю, що це було вірне рішення з мого боку. Пам'ятаю, як під час перебування в бомбосховищах вчителі організовували заняття. Не всім учням вдавалося бути присутніми на уроках, але я усвідомлюю, яку величезну роботу вони виконували! На сьогодні це надзвичайно важливо для наших дітей — продовжувати вивчати українську програму, зокрема українську історію, мову та літературу. Особливо ці три предмети є важливими. Крім того, вчителі й досі виходять в ефір по суботах, намагаючись надати завдання та організувати тести. Я щиро вдячний їм за їхні зусилля — вони дійсно є гордістю нашої нації!

Чи існує дрес-код у навчальних закладах?

У державних школах учні не зобов’язані носити шкільну форму, тоді як у приватних навчальних закладах уніформа є обов'язковою. Щорічна плата за навчання однієї дитини становить приблизно 400 євро (18 000 гривень). Мої діти вже третій рік користуються однією і тією ж уніформою, оскільки спочатку вона була трохи більшого розміру, а тепер підходить їм ідеально. У школі передбачено два типи уніформи: спортивна для уроків фізкультури та повсякденна, яка складається з джемперів, футболок, спідниць або штанів на інші дні.

- Хто забезпечує школярів зошитами та підручниками?

Це, напевно, найзначніша витрата, приблизно 700 євро (31 500 гривень) за рік. Однак ті, хто прибув раніше (ми приїхали в квітні), мали можливість отримати зошити та підручники безкоштовно. Витрати на ці матеріали покривала міська адміністрація.

Чи забезпечують шкільні їдальні належний баланс у харчуванні?

- Це дуже класне питання. Якщо послухати трьох моїх дітей, то можна почути три різні думки. Наприклад, середній син у перші дні казав, що їжа просто огидна, має жахливий запах, її неможливо їсти. У той же час донька розповідала: "У нас були ТАКІ боби, ТАКА рибка! Їжа дуже смачна!" Старшому сину все подобається, головне, щоб взагалі годували (сміється).

У шкільній їдальні прагнуть забезпечити збалансоване харчування, тому тут завжди присутні фрукти, овочі, м'ясні та рибні страви, а також різноманітні місцеві кулінарні шедеври. Наприклад, під час свят учні можуть насолодитися чурос — смачним іспанським десертом, або навіть спробувати хамон.

Проблема ще в тому, що мій син, як і я, не міг їсти рибу, намагалася пояснити це працівникам школи, мовляв, чому не можна зрозуміти його. Але ні, у них так затверджено, і школярі повинні їсти все. І ви знаєте, через певний час він і справді почав їсти все. Тобто не треба агресивно намагатися змінити шкільне меню, над яким працювали у міністерстві, слід також проявити повагу.

Проте, якщо у вашої дитини є алергія, обов'язково необхідно заповнити спеціальну анкету для створення індивідуального меню. Також вам слід надати медичну довідку від лікаря, і підготують страви відповідно до рекомендацій вашого педіатра.

Яке ставлення до пропусків занять у школах Іспанії?

Це дуже неприємно. Звісно, якщо мова не йде про здоров'я дитини, але просто пропускати школу – це неприйнятно. Одного разу мій син приніс до школи маленький швейцарський ніж, що заборонено. Через це його покарали - не дозволили відвідувати школу протягом тижня. Коли я обговорювала цю ситуацію з подругами, то жартувала, що тепер він завжди носитиме той ніж, лише б не йти до школи (сміється). В Іспанії таке покарання має зовсім інше значення, адже воно означає, що ти не заслуговуєш на відвідування навчального закладу цілий тиждень.

- Оглядаючись назад, з якими проблемами найбільше довелося зіткнутися в іншій країні за останні три роки?

- Найперше - це спілкування. Навіть не спілкування, а розуміння. Зрозуміти інший менталітет, вивчити мову, адаптуватися. Це дуже складно. Наприклад, мої діти, як і багато інших, спочатку дуже плакали, особливо середній син просив навчатися тільки онлайн в українській школі, але я розуміла, що наше майбутнє залежало від мене. Тож я пояснювала, що мені також дуже складно, але все одно ми будемо йти до іспанської школи і працюватимемо.

В результаті найкраще адаптувався наш середній син. У нього багато друзів, і він почувається тут дуже комфортно. Однак цей етап було нелегко пережити. Не можу сказати, що примушувала дітей відвідувати іспанську школу, але іноді є обставини, які вимагають адаптації. Ми підлаштувалися до багатьох нових умов. Ми з повагою ставилися до всіх правил і можливостей, які нам надавали, і намагалися їх максимально використати. В цілому, вважаю, що досягли непоганих результатів. Коли ти оволодіваєш новою мовою, це, напевно, більше 50% твого комфортного перебування в іншій країні. Дуже важко, коли не можеш пояснити навіть найпростіші речі. На щастя, завдяки сучасним технологіям, можна швидко скористатися такими ресурсами, як чат GPT чи Google-перекладач для миттєвого перекладу. Сьогодні я також прочитала, що цього року вийдуть навушники, які будуть перекладати все, що ти чуєш. Це дійсно захоплююче! Тож проблем стає все менше.

Крім того, щоб трохи відволіктися від серйозних тем, ми з друзями обговорювали, як виглядаємо і як наші батьки виглядали у 40 років. Чи можна стверджувати, що сучасні технології впливають на нас лише негативно? Адже люди справді почали виглядати краще, мати міцніше здоров'я та жити довше. Можливо, незабаром з’являться якісь нові розробки, які зможуть подовжити наше життя ще більше. Але потім я зупиняюся і кажу: "Ні, поки Путін живий, не можна винаходити такі таблетки".

На закінчення нашої бесіди, які поради ви могли б дати щодо ефективної організації часу? В Instagram складається враження, що ви завжди встигаєте за всіма справами - тут ви мчите на зустріч, там активно просуваєте українські бренди. Крім того, ви продовжуєте працювати як видавець онлайн-видання BESTIN.UA.

- Це просто хибна думка. Насправді ми всього не показуємо, і складно зрозуміти реальну картинку нашого життя. Мені це дуже непросто. Я дуже мрію відпочити, мрію поїхати в Київ, але все не так легко.

Коли іспанки запитують мене, чому українки виглядають так привабливо, я пояснюю, що наш спосіб життя сповнений стресу, і ми просто не можемо дозволити собі виглядати інакше. Як сказала Коко Шанель: "Чим важчі ваші обставини, тим краще ви повинні виглядати". Я намагаюся слідувати цій мудрості, адже, будучи прикладом і підтримкою для своїх трьох дітей, я не можу здаватися. Але ці зусилля я роблю не лише для них, а й для себе, адже важливо займатися тим, що надихає, і моя діяльність приносить мені справжнє задоволення.

Іноді у всіх бувають суперскладні ситуації, коли просто вже опустилися руки, ти не можеш піднятися та зібратися, але якийсь несподіваний дзвінок із проханням терміново щось зробити все перевертає з ніг на голову. Ти ніби ожив, починаєш робити - і життя продовжується. Тобто все ж таки головне - це продовжувати йти, навіть маленькими кроками. Адже якщо ти йдеш, обов'язково отримаєш те, чого прагнеш. Головне - нам самим не розірватися між собою і не думати, що комусь більше пощастило, а комусь менше. Важливо те, скільки саме ти сьогодні зробив. І хвалити себе навіть за маленьку справу.

Ознайомтеся також на OBOZ.UA з інтерв'ю з українською жінкою, де вона ділиться своїм досвідом освіти в Австрії, методами навчання Монтессорі та незвичайними традиціями харчування.

А ще на OBOZ.UA - інтерв'ю з вчителькою про освіту в Португалії, проблеми дітей з України та булінг педагогів: "Чому біженці за кордоном вчать чужу мову, а українці рідну - ні?".