Виноробня Vino Demidi: як підприємець з Київської області перетворює невеличке село на винний курорт.

Колись тут у кожному дворі обпалювали глину, а тепер витримують вино із сортів, яких немає ні на Закарпатті, ні на Одещині. Історія виноробні Vino Demidi.

Зелені, живописні Дибинці, розташовані в самому серці Наддніпрянщини, оточені безкраїми полями та густими лісами, а також омивані водами річки Росі, могли б здаватися звичайним селом Київської області. Проте, їхня унікальність полягає у кількох ключових моментах. По-перше, Дибинці славилися ще в давнину і навіть на початку 20-го століття як один з провідних центрів українського гончарства, що за своїм значенням може змагатися з Опішнею.

По-друге, п'ять років тут працює виноробня, що має виноградники з особливими сортами винограду, нову простору будівлю з підземною галереєю і сучасне обладнання від світових виробників. Її збудував місцевий підприємець, благодійник та громадський діяч Петро Гавриленко. Він розвиває туристичну інфраструктуру і тепер Дибинці можуть конкурувати з курортами Закарпаття й Одещини.

Фермерське господарство "Димидівське" - це сімейне підприємство, яке виробляє вино під торговельною маркою Vino Demidi. У Дибинцях знайти його легко: виноробня розташована на початку села. За великими воротами одразу розташовані виноградники, площа яких сягає п'яти гектарів.

Ділянка має привабливий рельєф і виходить на природний водойм. На протилежному березі розташована елегантна цегляна споруда, що вражає своєю симетрією, чіткими лініями, великими вікнами та кольоровими відтінками, нагадуючи класичну італійську архітектуру. Це новозбудована виноробня, яка разом із виноградником складає єдиний виноробний комплекс.

Десять років Гавриленко мріяв про виноробство: під час закордонних поїздок його завжди захоплювали мальовничі виноградники. Цю чудову картину він прагнув перенести у своє рідне село, де виріс і де проживали його предки.

Останнім поштовхом до дій стала поїздка в Грецію, де підприємець дізнався про давній зв'язок вина та глини. Раніше напій витримувався в глиняних ємностях, а Дибинці славилися унікальним мальованим посудом з білої глини, поклади якої залишилися в ґрунтах досі. Тож основою майбутньої виноробні стали особливий теруар, утворений глиняними ґрунтами, горбистим рельєфом, лісом, за які Дибинці прозвали міні-Карпатами, та бажання розказати історію села через вино.

Не тільки покоління Гавриленків - усі жителі села займалися гончарством. У кожному дворі стояв горн для випалювання глини. У 19 сторіччі в Дибинцях діяла велика фаянсова фабрика графів Браницьких, де працювали й іноземці.

Видатні майстри брали участь у виставках як в Україні, так і за кордоном, а їхні роботи зберігаються в музеях. Народні ремесла пережили занепад з приходом радянської влади. У часи примусової колективізації всі були змушені працювати в колгоспах.

Щоб реалізувати свої вироби, гончарам спочатку потрібно було виконати трудодні в сільському господарстві, лише після цього їм дозволяли вирушати на ринок. На виїздах завжди чергували патрулі, які контролювали процес. У разі невиконання норм – глечики розбивали. Ще однією причиною занепаду гончарства стало впровадження алюмінієвих виробів. Проте в Дибинцях все ще можна побачити дахи, покриті черепицею, виготовленою з місцевої глини, - ділиться інформацією менеджерка з гостинності Vino Demidi Віта Назаренко.

Останнім гончарем у сім'ї Гавриленків був дідусь Петра на ім'я Димид. Частина села, де проживала їхня родина, отримала назву Димиди. Це ім'я передається в родині з покоління в покоління. На честь дідуся були названі як господарство, так і торговельна марка.

Виноградники в Дибинцях були засаджені вперше в 2017 році. Для цього вибирали сорти, які найкраще підходять до місцевого клімату: ця територія розташована на одній широті з відомим виноробним регіоном Німеччини – Рейн-Гессен, знаменитим своїми білими винами.

У зв'язку з цим, акцент був зроблений на німецьких сортах, таких як соляріс, мускарис, сувіньє грі, рислінг рейнський і каберне кортис, а також на українських, зокрема цитронному Магарачі та красені. Крім того, на плантаціях культивують американський юпітер і французький піно нуар. На окремій ділянці було висаджено фетяску нягре — сорт, що не є типовим для українського виноробства.

Вино з першого врожаю робили під Києвом. Так Гавриленко познайомився із своїм майбутнім технологом - досвідченим енологом Артемом Тараном. Коли виникла ідея звести власну виноробню, підприємець звернувся до нього за консультацією.

"Артем багато кого консультував, але ми були єдиною виноробнею, де він від початку міг поставити обладнання і запустити виробництво. Це стало стимулом, щоб перейти до нас і працювати з нами", - пояснює Назаренко.

Будівництво почали у 2019 році і швидко завершили, ліцензію на виробництво отримали у 2020-му. У проєкт підприємець інвестував власні кошти та досвід інженера-конструктора. Зараз дибинецька виноробня - сучасне підприємство, оснащене обладнанням провідних світових брендів, з інвестиціями 30 млн грн.

Для Гавриленка це не просто диверсифікація бізнесу, а втілення мрії: між двома виноградниками стоїть його будинок, він контролює стан лоз, пропонує ідеї для купажів, дегустує продукт і розробляє конструкції обладнання. Сам спроєктував піч для ув'ялювання ягід. Цього потребував сорт красень селекції Інституту виноградарства і виноробства "Магарач", який спочатку ледь не викорчували.

"З українських сортів у нас був білий цитронний Магарача, але ми хотіли й червоний. Одеський чорний не можемо посадити - потрібен специфічний теруар. Красень дає неймовірний результат на полі, але вино виходило недосконалим. Ми викорчували два рядки, проте вирішили спробувати знову", - згадує Назаренко.

Таран представив унікальний метод: поміщати підв'ялений виноград у діжку. Ягоди витримують у печі протягом семи днів при температурі 30 градусів та відносній вологості 75%. Цей процес повинен бути тривалим, щоб уникнути перегріву винограду. Експеримент вдався, і тепер вино з цього винограду стало флагманом марки Vino Demidi.

"Хто його куштував - кажуть, що це найнезвичніше вино в Україні", - ділиться Назаренко. Вона зазначає, що вино з красеня не виготовляє ніхто з українських виноробів, але є велика зацікавленість у сорті і дехто вже готує для нього ділянки.

Унікальність цього сорту винограду полягає в тому, що, подібно до одеського чорного, не лише шкірка ягід має насичений колір, а й їхня м'якоть. Вино, виготовлене з нього, виходить густим і темним, причому навіть сухі варіанти здатні залишати відчуття солодкості. Цей сорт не вимагає спеціальних умов для вирощування і може забезпечувати високий врожай в будь-якому регіоні країни.

До виходу на ринок дибинецька виноробня встигла налагодити співробітництво з міжнародною групою компаній Vinos de la Luz, що має проєкти в багатьох країнах і представлена в Україні компанією Big Wines. Для неї ФГ "Димидівське" виробляє червоне та біле вино з винограду, вирощеного в Одеській області: з одеського чорного - з витримкою 3, 6, 9 та 12 місяців, сухолиманського і тельті-курук.

Цей проєкт розпочався, коли доктор Рікардо Ф. Нуньєс, власник Vinos de la Luz, уперше спробував одеський чорний і усвідомив потенціал українського вина. Він відвідав кілька виноробень в Україні, але обрав нашу, оскільки у нас працює висококваліфікований технолог з хорошою репутацією та сучасна технологічна лінія. Деякі вина, які Артем Таран створював для Big Wines Big Art прямо на нашому заводі, здобули відзначення на міжнародних конкурсах, - зазначає Назаренко.

Вино з Дибинців потрапило до музею вина в Бордо La Cité du Vin, де експонуються найкращі вина з усього світу: у 2023 році - біле сухе, бленд сортів винограду солярис, мускарис та цитронний Магарача, у 2024-му - сухе рожеве з юпітера.

Так звані винні амбасадори обираються професійною комісією через сліпу дегустацію. Оцінка вин проводиться відповідно до міжнародних стандартів.

"У 2023 році ми представили наше "Біле сухе" на конкурсі в "Укрвинпромі". Воно настільки сподобалося, що потрапио в музей. До того ми його не презентували, а після отримання ліцензії продавали лише в туристично-оздоровчому комплексі "Гончарі", це теж сімейний бізнес", - розповідає Назаренко.

Інші вина також отримали значне визнання. "Кантар", виготовлене з німецького сорту сувіньє грі, стало лауреатом золотих медалей на конкурсах Wine&Spirits Ukraine та Ukrainian Wines Awards. Крім того, на Ukrainian Wine Festival 2025 у Львові його визнали найкращим білим вином України.

Напій, який пройшов витримку в бочці з дубовими стінками та акацієвим дном, вироблений компанією "Олпол". Він розкриває нотки абрикоса, ванілі, свіжого хліба та вершкового масла.

Усі етапи виноробства в Дибинцях здійснюються вручну, що сприяє отриманню високоякісних вин. На початкових етапах розвитку виноградників було впроваджено крапельний полив. Завдяки місцевому клімату лози не потребують зимового укриття, проте в 2025 році виноград зазнав перших пошкоджень від весняних морозів. Незважаючи на це, рослини швидко відновилися та продовжують розвиватися відповідно до встановлених норм, тому очікується хороший урожай.

У 2024 році процес збору винограду стартував на два тижні раніше, ніж зазвичай, а у 2025 році він також запланований на другу половину серпня. Виноробня активно запрошує на сезонну роботу місцевих жителів. Переважно це жінки, оскільки чоловіки перебувають на службі в армії.

Процес доставки винограду з поля автоматизований. Ягоди транспортуються до виноробного заводу за допомогою трактора і скидаються в приймальному відділенні на першому поверсі. Після цього їх зважують і охолоджують, що є важливим етапом для забезпечення якісного зброджування, а потім піднімають на другий поверх за допомогою ліфта. На першому поверсі також знаходиться підвал, призначений для витримки вина в діжках. Виноробня інтегрована в природний ландшафт, оскільки розташована в схилі гори.

Цех вражає своєю простором та освітленістю, де розташовані ряди блискучих вініфікаторів, які нагадують маленькі космічні кораблі. Тут здійснюється весь цикл виробництва вина: від початкової обробки ягід до закорковування готових пляшок. За всіма етапами ретельно слідкують лише двоє технологів: окрім Тарана, на виноробні також працює Тетяна Мала.

"Виробництво білих та червоних вин має суттєві відмінності. У процесі виготовлення білих вин спочатку сік віджимається за допомогою пневматичного преса, після чого він ферментується у вініфікаторах. Тривалість бродіння, в залежності від сорту винограду та вмісту цукру, становить 21-28 днів при температурі 12-14 градусів. На відміну від білого, для червоних вин сік обробляють разом із кісточками та шкіркою, що призводить до довшого процесу бродіння при температурі 16-18 градусів", - зазначає Назаренко.

Спочатку виноробня використовувала італійські вініфікатори, але в 2024 році компанія вирішила перейти на українські, які виявилися більш економічними та зручнішими в експлуатації.

Власник планує замовити амфори з дибинецької глини в місцевого майстра, який зараз у ЗСУ. "Це наша розливна, закупорювальна і проклеювальна лінія. Усе робимо вручну. Артем наповнює пляшку, передає Тетяні, вона закупорює. Далі ми виставляємо рядочком друзів, разом одягаємо на пляшки термозбіжні ковпачки, обробляємо їх феном і приклеюємо етикетки", - жартує Назаренко.

Перед тим, як розливати пляшки, їх двічі миють вручну і сушать – всього за сезон обробляють близько 12 тисяч штук лише для власного бренду. В цілому, потужності підприємства здатні обробляти до 35 тисяч пляшок. У планах – подальше збільшення виробництва.

За смак і аромат Vino Demidi відповідає головний технолог, але, в основному, виноробство є колективним процесом. Команда спільно обирає, яке вино виготовити, визначає його назву, підбирає пляшки та розробляє дизайн етикетки. У Дибинцях білі вина розливають у темні пляшки, щоб захистити їх від ультрафіолетових променів та продовжити термін зберігання. Прозорі пляшки використовуються виключно для рожевого вина.

Назви вин пов'язані з гончарством. "Біле сухе" перейменували на "Каолін" - це біла глина, "Буккеро" - стародавня чорна кераміка, що з'явилася на території сучасної Італії, "Майоліка" - глазурована кераміка з розписом, "Кантар" - глиняна чаша з двома ручками, що використовувалася для пиття води чи вина.

Окрім художньої діяльності, всі учасники команди повинні володіти різними навичками та в разі необхідності бути готовими виконувати будь-які завдання, подібно до співробітників "Макдональдса". Це стає особливо важливим під час сезону високої активності, коли технологи працюють безперервно. У цій справі також активно підтримує родина Петра — його сини та навіть онуки.

"Ми стараємося розібратися в усіх процесах. Якщо технологи зайняті, ми не будемо їх відволікати, щоб відправити замовлення. Вчимося самі: де що лежить, як користуватися феном. Це полегшує життя технологам", - переконана Назаренко.

Вона зізнається, що потрапила у світ вина завдяки щасливому випадку, без попереднього досвіду і знань. Тепер же активно займається управлінням господарства і організовує екскурсії.

"Я працюю на іншому підприємстві Петра Миколайовича помічницею вже 11 років, це виробництво сільськогосподарської техніки. Також опікуюся благодійним фондом. Якось він запропонував поїхати на винну виставку. Я здивувалася, бо нічого в цьому не розуміла. Наступного разу він доручив мені відвідати виставку самостійно, але я вже мала брати там участь. Я заперечувала, що нічого не знаю про виноробство, а він відповів: "Ну так вивчиш", - сміється Назаренко.

За її словами, страх змінювався враженням від зацікавленості людей до виноробні з Київщини. Вони були здивовані можливістю вирощувати виноград у безпосередній близькості до столиці. "Перші кілька годин я відчувала шок від великої кількості специфічних запитів про вино, але згодом це почало захоплювати. З кожною новою виставкою я помічала, що нас впізнають, запитують про новинки. Це стало для мене додатковим стимулом", - розповідає дівчина.

Вона демонструє лабораторію, облаштовану на другому поверсі виноробні. Там відважують дріжджі, вимірюють рівень цукру та алкоголю у вині. Для підтвердження результатів дослідів зразки відправляють у незалежні лабораторії.

Ринок демонструє зростаючий інтерес до вин з нижчим вмістом алкоголю, проте бренд Vino Demidi залишається вірним традиціям. "Наші вина мають вміст алкоголю в межах 12,5-14 градусів, адже наша місцевість ідеально підходить для виноградарства, а виноград здатен добре накопичувати цукор. Коли рівень цукру досягає 26 одиниць за шкалою Брікса (де 1 градус відповідає одному граму цукру на 100 грамів виноградного соку), ми не можемо виготовити вино з низьким вмістом алкоголю," - зазначає Назаренко.

Під землею розташована галерея, де запилені пляшки терпляче очікують на своїх покупців. Температура в цьому просторі помітно нижча, ніж у звичайному підвалі. Це місце нагадує підземелля французького замку, розташованого в живописній долині Луари, але ми в Україні, і тут панують розмови про війну.

"Ми стикаємося з серйозною проблемою у підборі кадрів. Для того, щоб поділитися досвідом, ми оголосили по радіо про готовність профінансувати навчання абітурієнта з нашого регіону, який вступить на факультет енології в Одесі. Хоча вартість навчання була помірною, жоден із потенційних студентів не виявив бажання навчатися", - висловлює свої сумніви Назаренко.

Через брак робочих рук винороби не можуть своєчасно зібрати виноград. Це важка праця, яка не завжди під силу жінкам. Якщо виноградники розташовані далеко від виноробні, є ризик, що виноград може зіпсуватися або почати бродити вже під час перевезення.

Окрім нестачі чоловіків, Віта також вказує на інші труднощі: пляшки доводиться закуповувати в Молдові, а перебої з електропостачанням спонукали до встановлення генераторів.

"Ми маємо велику кількість знань, які потрібно освоїти. Наприклад, нам слід подумати про створення ефективної маркетингової стратегії та активніше взаємодіяти у соціальних мережах. На даний момент ми використовуємо підхід проб і помилок, намагаючись поступово наближатися до нашої мети," - зазначає Віта.

Ці "маленькі кроки" також вказують на те, що вина від Дибинець наразі доступні лише через онлайн-магазини або в спеціалізованих крамницях крафтових вин. У супермаркетах Vino Demidi поки що немає, оскільки умови для цього є занадто складними. Тому виробники покладаються на зростаючий інтерес українців до крафтових продуктів та свою власну креативність.

Хоча собівартість власноруч вирощеного винограду в рази більша за куплений деінде, намагаються робити вино доступним: найдешевше коштує 350 грн за пляшку, найдорожче, з підв'яленого винограду, - 900 грн.

"На час воєнного стану не хочемо піднімати ціни, багатьох це лякає. Споживач не розуміє, чому він має віддати за українське вино 400, 500, 700 гривень, коли може придбати італійське за 150. Стараємося тримати ціну, щоб кожен житель України міг спробувати українське вино. Коли люди бачать, який це складний процес, як важко робиться вино, питання ціни відходить на другий план", - каже Назаренко.

Вона зазначає, що українські винороби не отримують підтримки від держави і інвестують у виробництво власні кошти. Від уряду вони очікують ініціатив, які б полегшили роботу і дали імпульс для розвитку. Зокрема мають бути пом'якшені умови для виробництва ігристих вин. У Vino Demidi вже є власні напрацювання: ігристе за класичною технологією із сувіньє грі та петнат з мускариса.

"Наше ігристе - просто неймовірний продукт. Петнат вийшов легкий та хрусткий, а в Україні зараз тренд на петнати, на літо кращого варіанта немає. Хотілося б робити їх для масового продажу, але впираємося в законодавство. П'ятсот тисяч гривень на рік за ліцензію - непідйомна сума для крафтових виробників, а поставити на вино космічну ціну теж не можемо", - зазначає Назаренко.

Винороби мають надію на розширення списку сортів винограду, які можуть використовуватися для виробництва вина. Наразі сорти, які не включені до державного реєстру (такі як юпітер та сувіньє грі), не можуть бути зазначені на етикетках. В результаті багато виробників вказують, що їхнє вино виготовлено "з європейських сортів" або "суміші виноматеріалів", що викликає сумніви щодо його якості.

"Учора мені сказали, що вино з винограду - це ніби сир, а з виноматеріалу - сирний продукт. Доводиться пояснювати, що виноматеріал - це той самий виноград, просто зрізаний", - дивується дівчина.

Українці прагнуть до нових знань, готові відвідувати виноробні та відкривати для себе нові смаки. Незважаючи на війну, кількість туристів у селі зросла, і родина Гавриленків вирішила придбати стару базу відпочинку, яку наразі перебудовують. Крім того, вони створили стадіон та відкрили спортзал, доступний для всіх мешканців Дибинців безкоштовно.