Віталій Портников: Люди, які прагнуть спілкуватися українською, або Уроки з ірландської невдачі - Блоги | OBOZ.UA
Ірландські політичні спостерігачі протягом останніх тижнів стверджують, що тільки диво може завадити підтримуваній лівими партіями політикині Кетрін Коннолі стати новою президенткою країни. Цікаво, що як особливість біографії фаворитки подається той факт, що її рідною мовою є ірландська. Для Ірландії це дійсно феноменально. Формально ірландською мовою володіє більшість населення цієї країни, але рідною вона тепер залишається для менш ніж одного відсотка населення. Для захисту ірландської мови у місцях компактного проживання її носіїв вже після відновлення ірландської незалежності було створено спеціальні "мовні резервації", так званий Ґелтахт. Але за роки ірландської державності ситуація тільки погіршувалася. І тепер навіть на території Ґелтахту, навіть там, де формально ірландськомовне населення становить більшість, ірландська використовується радше як фольклорна і - деінде - сімейна мова, а ось у повсякденному спілкуванні використовується, звісно, англійська, пише Віталій Портников для видання "Збруч".
Ми часто обговорюємо, що найважливіше — це створити сприятливі умови для відновлення мови, прийняти відповідні законодавчі ініціативи, організувати навчання та мовлення, а згодом еволюція сама все владнає. Я також не раз висловлював цю думку. Нещодавно спостерігав, як один з учасників мовної дискусії намагався переконати інших, що ключовим є перехід "еліти" на українську, а потім і маси підуть за ними. Проте ірландський досвід свідчить про те, що ситуація може бути зовсім іншою.
В історії ірландської та української мов можна знайти багато спільного: обидві зазнали репресій та знищення від імперій, які прагнули звести їх до "сільського" рівня, а їх території потерпали від голоду. Проте після проголошення незалежності українська мова отримала новий імпульс для розвитку, тоді як ірландська почала стрімко занепадати. Варто зазначити, що ірландці завжди проявляли надзвичайну лояльність до своєї мови, вважаючи її важливим символом національної ідентичності. Еймон де Валера, багаторічний лідер Ірландії, навіть стверджував, що краще мати поневолену Ірландію з мовою, ніж вільну без неї. Однак, незважаючи на цю повагу, реальне використання мови в повсякденному житті було обмеженим. Ірландська еліта захоплювалася мовним розвитком, про що свідчать твори таких авторів, як Джеймс Джойс. Проте звичайний народ часто нехтував ірландською, сприймаючи її як мову "селюків". Саме через це громада домоглася скасування вимоги про обов'язкове знання мови для всіх держслужбовців – з того часу знання мови стало обов'язковим лише на високих посадах. Але не кожен ірландець може стати президентом.
Безсумнівно, можна довго розмірковувати над причинами, чому в Ірландії не вдалося зберегти мову, незважаючи на наявність бажання і підтримки з боку держави. Попри зусилля, не вдалося забезпечити захист ірландської мови на державному рівні, а також у мовних резерваціях. Ірландська мова не змогла стати живою, хоча в середньовіччі саме вона була основною для державних і освітніх процесів. У той час Ірландія вирізнялася серед європейських країн, адже лише вона могла похвалитися таким успіхом, тоді як інші нації користувалися не "простонародними мовами", а латинською.
Можна, звісно, вважати, що з ірландцями злий жарт зіграла їхня "релігійна ідентичність", адже на певному етапі вони відрізнялися від англійців чи шотландців саме конфесією. Хоча й це буде не зовсім точно: серед прихильників незалежності Ірландії були й протестанти, а серед юніоністів - католики. Але підміна національної ідентичності релігійними відмінностями - небезпечний експеримент. На початку ХХ сторіччя це здавалося достатнім, але що менш релігійним стає ірландське суспільство (як і британське), то менше відмінностей залишається. Ну і, до речі, ірландці останніми роками виходять на багатотисячні демонстрації з протестами проти ізраїльських євреїв-"колоністів" - проте "колоністам", які точно релігією від всіх інших відрізнялися, вдалося відродити рідну мову на землі, на яку вони повернулися. А ірландцям не вдалося відродити рідну мову на землі, на якій вони залишилися. І це при тому, що ірландські фундатори незалежності не мали жодних сумнівів: не вдасться відродити мову - значить не вдасться відродити ідентичність. Так чому ж народ фактично виявився в опозиції до спроб власної держави?
Британцям вдалося не лише витіснити та маргіналізувати ірландську мову, але й закріпити в свідомості її статус як "непрестижної" в порівнянні з англійською. Навіть боротьба за незалежність і сама незалежність не змогли змінити це сприйняття в очах пересічної людини. Також ірландська еміграція до Америки, де англійська мова сприяла підвищенню соціального статусу, лише підсилювала це враження. У випадку Ізраїлю ситуація була іншою, адже для його перших жителів мови країн вигнання не мали жодного "престижу" в порівнянні з мовою Біблії. Загроза виникла тільки в 1990-х роках, коли в країну переселилися мільйони радянських євреїв, серед яких було чимало тих, хто виріс з відчуттям неповноцінності власної культури перед "величною російською культурою". Проте це вже не могло вплинути на позиції івриту.
І це ірландське фіаско - важливий урок для нас з вами. Нам потрібна не просто україномовна держава і точно не україномовна еліта. Нам потрібний україномовний народ. Народ, який говорить українською не на знак протесту і не повертається до російської тому, що так зручно і звично. А народ, який бажає говорити українською.
Народ, що прагне спілкуватися українською мовою зі своїми дітьми.
Без нації жодна держава не зможе надати підтримки. Якщо українська мова зникне, на її місці виникне Ґелтахт.
