Віталій Портников: Зміна курсу президента США від західних цінностей і демократії -- Блоги | OBOZ.UA

Напередодні зустрічі між президентами США та Росії на Алясці багато експертів висловлювали серйозні сумніви щодо її ефективності. Якщо б Дональд Трамп дійсно мав інструменти впливу на російського президента, здатні хоча б призвести до перемир’я в конфлікті між Росією та Україною, він би їх використав під час численних телефонних переговорів. Однак Володимир Путін наполегливо ігнорував будь-які вимоги з боку американського лідера, - зазначає Віталій Портников у статті для Vot-tak.tv.

Проте в цих бесідах російський лідер вправно експлуатував людські вади та політичну недалекоглядність Трампа, щоб виграти час — продовжуючи війну без ризику суттєвого зовнішнього тиску. І йому не раз це вдавалося.

Розпочавшись з постійних компліментів на адресу американського колеги, спілкування призвело до того, що Трамп уникнув впровадження нових ініціатив. Навіть коли у травні європейські лідери змогли переконати його підтримати спільний пакет санкцій проти Росії, якщо Путін не погодиться на припинення вогню 12 травня, російський президент просто запропонував відновлення переговорів у Стамбулі. Ці переговори виявилися черговою ілюзією "мирних намірів", а Трамп, зрештою, відмовився від узгодженого тиску.

Тепер ми спостерігаємо за схожими подіями. Після останньої телефонної розмови між Путіним і Трампом, яка супроводжувалася інтенсивними обстрілами Києва та інших українських міст, Кремль отримав 50-денний ультиматум від американського президента. Нові санкції можуть завдати удару не лише по Росії, але й по її енергетичним партнерам — Китаю та Індії.

Путіну необхідно було домогтися відмови Трампа від подібного тиску хоча б заради збереження ринку для своєї нафти. Якщо не заради Індії, з якою Трамп уже вступив в економічну конфронтацію, використовуючи війну як привід, то хоча б заради Китаю.

Президент Росії виявив ефективний спосіб протистояти тиску — особисту зустріч, про яку, за повідомленнями, давно мріє Трамп. В результаті нові санкції не плануються, і знову лунають обіцянки "протягом двох-трьох тижнів". Складається враження, що затягування часу ініціює не Путін, а сам Трамп, який ухиляється від застосування серйозного впливу на Росію.

Переговори завершилися очікувано: перемога Путіна і поразка Трампа. Російський лідер отримав ще одне підтвердження того, що міжнародна ізоляція, до якої так активно прагнув його попередник у Білому домі, зазнала краху. В аеропорту Аляски для нього влаштували червону доріжку, а президент США особисто зустрічав його біля літака. І що ще важливіше — Трамп фактично змінив свою позицію на користь Путіна.

Нагадаю, що все почалося з вимоги безумного припинення вогню та термінових мирних переговорів. Проте вже в травні Трамп дав згоду обговорити умови, за яких це припинення могло б відбутися, підкреслюючи західним лідерам, що ніколи не наполягав на "безумовності". Тепер він відкрито підтримує Путіна, стверджуючи, що припинення вогню є неможливим, і що "краще зосередитися на укладенні мирного договору".

Але скільки ще часу дипломати витратять на підготовку цієї угоди? Скільки ракет і бомб ще вразять українські міста? Скільки території України залишиться під контролем російських окупантів? А Трамп зможе лише безпорадно знизувати плечима і стверджувати, що він "створив можливості для дипломатичних переговорів".

Ця стратегія Путіна полягає в тому, щоб продовжувати військові дії, одночасно займаючись переговорами, з метою обмежити можливості Заходу у посиленні санкцій та збільшенні підтримки для України. На Алясці російський президент, як і очікувалося, досяг саме цього. Адже симпатії Трампа з самого початку схилялися на бік Путіна, а не України чи "колективного Заходу".

Виходячи з результатів недавньої зустрічі, Трамп, здається, вже не відчуває себе частиною західного світу. Якщо ця тенденція продовжиться, то до остаточного зближення Путіна з Китаєм може приєднатися і зміна курсу Сполучених Штатів – від Заходу та демократії. Єдине, що відрізняє ці ситуації, це те, що Росія дійсно має альтернативу – Китай. Натомість для Америки, окрім західних союзників, немає інших варіантів.