Борець з Кіровоградської області врятував 14 своїх товаришів, які опинилися в оточенні.

Незважаючи на втрату товариша, а також на важкі поранення, Сергій разом із добровольцями успішно виконав місію в Часовому Яру.

Сергій, військовий із батальйону 121 окремої бригади територіальної оборони, був удостоєний Ордену Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Цю почесну нагороду йому вручив Президент України за виявлену неймовірну відвагу та героїзм під час виконання бойових завдань.

Сергій під час наступу в районі Часового Яру отримав наказ вивести групу військовослужбовців з оточення. Разом із побратимом вони вирушили на розвідку, але натрапили на ворога. У цьому бою побратим загинув, а Сергій, попри важке поранення, вступив у бій і знищив ворога, завдяки чому вдалося вивести з оточення 14 військовослужбовців, врятувавши їхні життя.

Військовослужбовець поділився з кореспонденткою Укрінформу своїм досвідом служби та розповів, як йому вдалося здійснити цю операцію.

У МОБІЛІЗАЦІЇ ВІДМОВИЛИ ЧЕРЕЗ МОЛОДИЙ ВІК

Сергій вирішив стати на захист батьківщини в липні 2022 року, записавшись до лав збройних сил як доброволець. На той час військовий комісаріат відмовив йому в призові, оскільки він був занадто молодим — йому виповнилося лише 24 роки.

- Казали, що ще не мобілізаційний вік. Але через те, що я офіцер запасу, закінчив військову кафедру, то все-таки добився, щоб мобілізували. Хотів в якусь бойову частину, але мене відправили в тероборону. Спочатку це була Олександрія, потім перевели до Кропивницького батальйону. Поїхав на Запорізький напрямок, був на Херсонському, якраз під час звільнення Херсонщини. Коли штурмові групи пройшли, ми вже діяли як група зачистки і зайняття рубежів оборони. Тобто ми були першими, хто заходить після штурмовиків як група прикриття, і плюс зачищали. Можна сказати, допомагали, - розповідає Сергій.

Підрозділ, у якому служив Сергій, двічі відвідував Донеччину, а під час другого візиту вони опинилися в Часовому Яру.

Це Бахмутський напрямок, де ключовим завданням було збереження оборонних позицій. Ми інтегрувалися в оборонні сили, але нас прикомандирували до бойових підрозділів, і ми опинилися в одному ешелоні з ними. Ми відбивали атаки ворога та організовували свої контратаки. Хоча, на мою думку, термін "контрнаступ" не зовсім коректний — ми просто повертали те, що втратили. Тобто, якщо сьогодні ми втратили певну територію, то наступного дня намагалися її повернути. У нас там був населений пункт, а також "зеленка", невеличка лісова ділянка. Так ми змогли відстояти дві спроби штурму, - згадує військовослужбовець.

Спочатку бій складався відносно успішно: російські війська штурмували, українські - відбивали штурм. Але зрештою ворожі сили переважили, після чергового штурму наших воїнів оточили.

- У перший день ми навіть не мали змоги нічого зробити, адже хлопці опинилися в повному оточенні, і противник вів активні дії з великими силами. На другий день ми змогли зв’язатися з вищим командуванням і попросили дозволу спробувати вивести наших бійців з оточення. Ми усвідомлювали, що якщо протягом доби не вдасться змінити ситуацію та взяти ініціативу у свої руки, наслідки можуть бути фатальними. В умовах оточення не вистачало ні їжі, ні боєприпасів, а зв'язок був втрачений через роботу ворожих радіолокаційних станцій та засобів радіоелектронної боротьби. Ми використовували дрони для доставки води хлопцям, оскільки самі не могли потрапити туди. Я провів цілий день у лісі. Ми були першою групою, яка вийшла, намагалися дістатися до них, але спочатку навіть не змогли вибратися з лісу: з одного боку нас чекали природні перешкоди, а з іншого - кулеметні вогневі точки противника, - згадує Сергій.

Воїн розповів, що як тільки він з побратимами пробував хоча б вийти з позицій, рашисти одразу шквальним вогнем змушували їх повертатися назад у посадку. А далі вели атаку всім можливим озброєнням: FPV-дронами, мінометами, артилерією, танками. На третю добу наші військові узгодили з командуванням маршрути, на яких можна планувати свої дії, і пішли.

- Існувало три команди, а я став лідером своєї, що складалася з чотирьох осіб. Серед нас були 12 добровольців, які прийшли разом. Коли надійшла команда про евакуацію, я оголосив, що хто бажає, може йти зі мною, адже це мої підлеглі, і я не міг їх залишити. Ось так все й склалося, - ділиться військовий.

ОДНУ З КУЛЬ ЗУПИНИЛА КІЛЬЦЕВА СТРУНА

Сергій удвох із побратимом вирушили вперед, вийшли з ним у дозор. Інші бійці були позаду, щоб не потрапити під атаку всім одночасно. Так перевіряли стежку, чи немає засідок тощо. І все-таки на підході, метрів за сто до позицій, потрапив в засідку.

Мій товариш потрапив під вогонь і отримав смертельне поранення, загинув на місці. Я швидко змінив позицію і вступив у бій. Знищив одного ворога, але згодом переключився на іншого. На жаль, другий супротивник влучив мені в черевну область. Проте я вирішив продовжувати бій. Міг би відступити, але усвідомлював, що в такому випадку мене просто застрелять ззаду.

Тому перезарядився, знищив другого, ще одного ранив. У мене розірвало магазин, одна куля зайшла в нирку, друга - збоку, третя зрикошетила біля ока, кадик розірвало і руку. На руці якби не обручка, то відбило б пальця. Обручка зігнулася. У лікарні Мечникова потім розпиляли її, вона деформувалася у формі серця. Тепер планую нам з дружиною нові, на річницю весілля, - каже військовий.

П'ЯТЬ ПОРАНЕНЬ І ВАЖКИЙ БІЙ

Поранений Сергій відчував себе не найкраще, але й стрілецький бій поступово вщухав. Росіяни зазнали втрат і мали пораненого, тому почали відступати. Сергій також вирішив, що настав час повернутися назад.

Я посидів кілька хвилин, розмірковуючи, що сидіти тут просто небезпечно – можна втратити багато крові. Тож вирішив, що потрібно повернутися до своїх. Я взяв автомат, як палицю, і повільно рушив вперед. Долати двісті метрів мені знадобилося майже година. Коли я нарешті добрався, мені надали першу медичну допомогу і зупинили масовану кровотечу. Двоє хлопців з моєї групи намагалися підняти мене, але це виявилося складним завданням через посадку. Тому ми з ними потроху почали рухатися в бік своїх. Іншим я наказав продовжувати операцію, щоб визволити наших людей, і ще дві групи по четверо вирушили далі, щоб звільнити хлопців з оточення. В результаті все вдалося. Коли вони повернулися, то повідомили, що вогню не було жодного. Таким чином, під час цього бою мені вдалося врятувати 22 військовослужбовці: чотирнадцять з оточення та вісім, які йшли за мною, - розповідає Сергій.

Нині Сергій перебуває на лікуванні й потребує тривалої реабілітації. Утім, військовий націлений на повернення до служби. Говорить, що планує якщо не бойову роботу, то хоча б штабну:

Штурмувати вже, напевно, не вийде. Лікар пояснив: "У тебе залишився єдиний шанс. Люди зазвичай мають два, але ти - лише один". Проте я можу займатися штабною діяльністю. Я впевнений, що зможу принести користь на цій позиції, адже маю бойовий досвід, а не просто сидів у кабінеті. Я пройшов шлях піхотинця. Хто, як не ми, повинен захищати? Тим більше, я займаю командирську посаду, і хлопці звертаються до мене: "Якби не ти, ми б загинули. Ти повинен залишитися, у тебе є талант. Ти з тих командирів, які не кричать "Вперед!", а ведуть за собою словами "За мною!"".

Ми віримо, що після п’яти отриманих поранень і курсу реабілітації Сергій зможе знайти своє призначення в житті та втілити в реальність свої інші сміливі плани на здобуття перемоги над російськими агресорами. І тоді ми матимемо можливість озвучити його повне ім’я як справжнього героя.