Усі рішення після Будапештської угоди: які ризики несуть коливання позицій Трампа стосовно України?
Після серпневого саміту на Алясці, де Дональд Трамп сподівався на прорив у переговорах щодо припинення російсько-української війни, Володимир Путін не лише відмовився від зустрічі з Володимиром Зеленським, а й посилив наступ на фронті та масовані авіаудари по українській енергетиці та газовій інфраструктурі
Ця "зрада" спонукала президента США змінити підхід до України, відмовившись від тиску щодо укладення мирної угоди на користь активної підтримки у досягненні перемоги. Трамп почав висловлювати позитивні оцінки на адресу Зеленського, підтримувати атаки Збройних Сил України на російські нафтові об'єкти, обмежувати фінансові надходження з Росії та навіть натякати на можливе постачання ракет "Томагавк". Проте одна "вдала телефонна розмова" між Трампом і Путіним, схоже, знову все поставила на свої місця, адже погрози можуть стати реальністю вже після запланованої зустрічі в Угорщині.
Еспресо надасть більш детальну інформацію про характерні риси дипломатичних каруселей у політичному житті Вашингтона.
Володимир Зеленський та Дональд Трамп, зображення: Getty Images
За час повномасштабної війни президент України Володимир Зеленський зазнав у Вашингтоні як найбільшого політичного тріумфу, коли за президентства Байдена здіймав овації в Конгресі, так і найбільшого свого приниження, коли в лютому цього року вже президент Трамп показово на камери висварив його та прогнав з Білого дому.
За ці майже дев'ять місяців президентства Дональда Трампа ставлення нової адміністрації Сполучених Штатів декілька разів змінювалося до України. Лунали найрізноманітніші заяви, які, у більшості, свідчили про те, що саме Україна має поступитися, якщо хоче мирної угоди з режимом Путіна. Натомість стосовно Росії, Трамп провадив "лагідну" дипломатію, особливо після "чудових телефонних розмов" з диктатором Кремля. Тобто Україна завжди була на другому місці в думках Трампа, натомість першість він віддав Росії, помилково вважаючи, що поразка Києва неминуча ("у вас немає карт!"), тому він нібито робить послугу українцям за яку обов'язково має отримати Нобелівську премію миру.
Власне, саміт на Алясці 15 серпня мав стати тріумфом такої дипломатії Трампа. Президент США, прибувши туди з обіцянками "серйозних наслідків" у разі провалу, сподівався на негайне припинення вогню та на швидку зустріч Путіна з Зеленським. Трамп навіть запропонував Москві "великодушний" план: визнання Криму російським, замороження лінії фронту, зняття санкцій та спільні проєкти в Арктиці.
Здавалося, що ще може бажати Путін?
Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп зустрічає главу Росії Володимира Путіна по прибуттю на спільну базу Елмендорф-Річардсон 15 серпня 2025 року в Анкориджі, штат Аляска. Фото: Andrew Harnik/Getty Images.
Проте, реальна суть нинішньої війни виявилася зовсім іншою. Хоча Путін і висловив позитивну думку про Трампа, назвавши його "продуктивним", на ділі всі його обіцянки виявилися беззмістовними. Замість конструктивного діалогу, Росія розпочала нову агресивну кампанію, активізувавши авіаудари, особливо по об'єктах енергетичної та газової інфраструктури, а також продовжуючи цілеспрямоване вбивство цивільних осіб по всій Україні. Кремль не зменшив своїх імперських амбіцій і ультимативних вимог щодо "коренів конфлікту", які так люблять повторювати у Москві. Більше того, Росія почала активніше залякувати дроновими атаками та авіацією країни НАТО, які тепер переконані, що зіткнення з російськими військами, найімовірніше, стане реальністю протягом найближчих п'яти років.
Та ця тактика обернулася проти Москви.
Трамп поступово змінив свою позицію, усвідомивши, що ним маніпулюють. Його колишня "нейтральність" у війні перетворилася на активну підтримку Зеленського та України. Він почав вихваляти українського президента і солдатів, обіцяючи як постачання більшої кількості зброї, так і зусилля щодо зменшення фінансових потоків до Росії (за інформацією Білого дому, Індія вже зменшила закупівлі, хоча індійські джерела цього не підтверджують). Цікаво, що Трамп почав критикувати Європу за те, що вона продовжує купувати російські енергоносії на значні суми, як безпосередньо, так і через посередників. На Генасамблеї ООН він заявив, що Україна "може повернути все назад" завдяки підтримці НАТО та ЄС, що є суттєвим зміщенням від попередньої концепції "обміну територіями". Трамп почав використовувати терміни, що вказують на можливу перемогу України, охарактеризувавши Росію як "паперового тигра". Нещодавно він натякнув на можливий контрнаступ ЗСУ та пообіцяв надати "Томагавки", які можуть сприяти знищенню російської військової інфраструктури. Також варто зазначити, що адміністрація Трампа готова ділитися розвідувальними даними для нанесення ударів по російських нафтопереробних заводах, щоб ослабити економіку ворога.
Чи вказує це на істотну трансформацію в сприйнятті Трампом конфлікту між Росією та Україною?
Володимир Зеленський та Дональд Трамп, фото: gettyimages
Очевидно, що більшість аналітиків так не думають, бо не довіряють мінливій риториці Трампа. Як пише Politico, Трамп дивиться на цю війну через призму своїх стосунків з Путіним, тому для нього "найкращий спосіб помститися Путіну - це похвалити Зеленського".
Та й для Трампа звично більше обіцяти, ніж робити. Для прикладу, про посилення санкцій на Росію з боку Сполучених Штатів говориться вже чи не від початку року, але досі Трамп думає над цим, погрожуючи у соцмережах, використовує республіканських лідерів для підняття цієї риторики, звинувачує європейців і багато інших слів, які так і не дають стартувати його "потужним санкціям", які можуть переламати хребет російській воєнній економіці.
Щодо "Томагавків", то переговори з цього питання ведуться вже досить давно. Однак Трамп чітко зазначив, що спочатку обговорить це з Путіним, а лише потім вирішить, чи передавати їх Україні... І саме так все й відбулося.
Тобто погрози Трампа в сторону Росії швидко не матеріалізуються, адже він сподівається, що так зможе налякати Путіна і той змінить свою позицію. Це його "інструменти тиску".
Як неодноразово зазначав український президент, і це підтвердилося на практиці, Путін реагує лише на силу, сприймаючи будь-які коливання як ознаку слабкості, яку він використовує для своїх власних цілей та амбіцій.
зображення: Білий дім/скріншот з YouTube
Яскравим підтвердженням маніпуляцій Путіна щодо Трампа є результати недавньої телефонної бесіди між обома лідерами. Після цієї розмови президент США знову підкреслив, що вона була "приємною", і зазначив про планування нової особистої зустрічі, яка пройде в Угорщині. Це означає, що попередні заяви про додаткову військову допомогу Україні, зокрема "Томагавки", а також нові санкції проти Росії (які, до речі, призвели до зростання акцій російських компаній), можуть залишитися невизначеними на тривалий час, поки Трамп і Путін насолоджуватимуться кавою в Будапешті (в межах ЄС, в рамках НАТО!).
Звісно, президент США вважатиме, що так він наближає країни до миру, а саме особисту зустріч між Зеленським та Путіним, яка може призвести до паузи у війні. Однак, як показав цей рік, дипломатію росіяни використовують лише для затягування війни та продовження своєї агресії. У тому ж Стамбулі, під час переговорів, вони погрожували захопленням нових областей, якщо Україна просто не віддасть і не зробить того, що хоче Путін. Тобто знову таки, Кремль може використати черговий раунд переговорів для того, щоб просто віддалити погрози Трампа, ще більше легітимізувати Путіна на міжнародній арені, і, звісно, продовжувати свою агресію в Україні.
Хоча в статті The Times, опублікованій напередодні візиту президента України до Вашингтона, стверджувалося, що "Зеленський здобув перемогу над Трампом" у цій дипломатичній битві за лідерство у відносинах з США, і що 17 жовтня він прибуде до Білого дому "не як прохач, а як партнер", насправді для президента США Україна залишається радше інструментом. В термінах самого Трампа, вона є "картою" у великій геополітичній грі проти Росії та Китаю. Зеленський, безумовно, навчився, що в присутності Трампа може бути "лише один лідер", якого потрібно постійно підтримувати і з яким слід погоджуватися, навіть якщо він плутає деталі, проте це не змінює суті рішень, які приймає американський президент.
Схоже, Трамп знову занурився у свою звичну гру, яка полягає в політиці "і вашим, і нашим". Він продовжує демонструвати свою характерну непередбачуваність, аби залишатися в центрі загальної уваги та мати можливість маневрувати. З одного боку, він висловлює підтримку Україні, з іншого – не припиняє контактів з Путіним. Його стратегія полягає в створенні постійної атмосфери невизначеності: ніхто не може бути впевнений, чи чергове визнання Зеленського є справжнім жестом підтримки, чи просто елементом торгу з Москвою. У цій політичній грі Трамп продовжує позиціонувати себе як посередник у мирних переговорах, але насправді бачить себе головним режисером глобального шоу, де навіть конфлікт в Україні стає лише частиною його особистого політичного спектаклю.
