"Вусатий промінь" Василя Стуса та видатний представник шістдесятників, якому відтяли пальці.

Івана Світличного називають духовним лідером шістдесятників, який гуртував довкола себе однодумців. Він боровся за українську мову, ідентичність та свободу слова. КДБ двічі арештовував його за "антирадянську агітацію", а під час концтаборів та заслання його здоров'я суттєво погіршилось.

ZAXID.NET зібрав цікаві факти із біографії літературознавця, критика, перекладача, поета, дисидента Івана Світличного, якого Василь Стус називав "вусатим сонечком".

Of course! Please provide the text you would like me to make unique, and I'll be happy to help.

Іван Світличний з'явився на світ 20 вересня 1929 року в сім'ї колгоспників у селі Половинкине, що в Луганській області. У нього було дві молодші сестри. Спочатку Іван здобував освіту в початковій школі свого рідного села, де вже з дитинства виявляв сильний характер і впертість. У 1943 році, коли йому виповнилося 14 років, він разом із друзями намагався знищити нацистську техніку за допомогою саморобних вибухівок, що призвело до втрати пальців на руках. Незважаючи на цю травму, хлопець продовжував навчання і демонстрував відмінні успіхи.

Молодий чоловік завершив навчання в Старобільській середній школі, отримавши золоту медаль. Після цього він вступив до Харківського університету на філологічний факультет, який також закінчив із відзнакою. Його кар'єра як дослідника виглядала багатообіцяюче, проте через свою принциповість, особливо стосовно українських питань, його не залишили на кафедрі. Після цього він продовжив навчання в аспірантурі Інституту літератури, але його дисертацію не допустили до захисту, оскільки вона не відповідала марксистсько-ленінським стандартам.

У 1956 році Іван узяв у дружини Леоніду Терещенко, відому як Льоля. Їхня молода родина понад три роки проживала в маленькій кімнаті у тещі, де простору було недостатньо, адже житло ділили ще шестеро людей.

Івана Світличного вважали ключовою фігурою в організації культурних та наукових заходів для творчої молоді. Зображення взято з архіву музею шістдесятників у Києві.

Згодом Леоніда пригадувала їхнє перше житло, яке Світличні отримали в 1960 році: "У тій квартирі було тільки одне ліжко, а холодильник ледве заповнений. Проте, цю оселю на Уманській досі пам'ятають шістдесятники, адже там завжди можна було знайти шматок хліба для тих, хто голодує, можливість переночувати або залишитися на деякий час, книги та господаря для тих, хто шукає істину".

Із 1960 року Івана Світличного називали організатором культурного та наукового життя творчої молоді, а його помешкання стало дискусійним клубом для шістдесятників. Лесь Танюк організував у Києві Клуб творчої молоді - осередок ранніх шістдесятників. Івана Світличного називають душею цього клубу. До оселі подружжя любили приходити Василь Стус, Алла Горська, Іван Дзюба та інші.

Іван Світличний налагодив зв'язки з українською діаспорою на Заході, активно поширюючи самвидав і передаючи щоденник Василя Симоненка. Варто зазначити, що він володів однією з найвідоміших приватних бібліотек у Києві. Після його смерті сестра Івана передала цю бібліотеку, що налічувала 10 тисяч томів, Харківському національному університету імені Каразіна.

Перший арешт Івана Світличного відбувся у 1965 році. Ясно, що його активна громадська діяльність та часті зустрічі у власній оселі не могли залишитися непоміченими для КДБ. Коли Івана не було вдома, в його квартирі було проведено обшук, а згодом – ще один. Дружина Світличного вирішила звернутися до КДБ, оскільки не могла знайти свого чоловіка, і лише через тиждень отримала офіційне підтвердження про його арешт.

Перший затримання Івана Світличного відбулося в 1965 році. Це зображення взято з архіву музею шістдесятників у Києві.

Під звинуваченнями в "антирадянській агітації та пропаганді" були затримані не тільки Іван Світличний, але й Опанас Заливаха, браття Горині та Михайло Косів. Через вісім місяців Івана Світличного звільнили через відсутність достатніх доказів.

Після звільнення Івану Світличному було нелегко. Його не брали на роботу, його праці були під забороною друку, тому свої переклади публікував під псевдонімами.

Другий арешт стався 12 січня 1972 року через "справу Добоша". Тоді ж арештовують Євгена Сверстюка, Василя Стуса, а згодом і молодшу сестру Світличного Надію. Через рік відбувся закритий судовий процес, де Світличному присудили 7 років концтаборів суворого режиму та 5 років заслання. Він відбував покарання у Пермській області, у нього погіршився стан здоров'я, але Іван Світличний намагався працювати на рівні з іншими.

Івана Світличного вважали "совістю табору" - він користувався великим авторитетом серед політичних в'язнів і витримував тривалі голодування на знак протесту. Умови життя в таборі та засланні в Алтайському краї значно погіршили його здоров'я. У 1981 році, під час заслання, Іван переніс інсульт. У місцевій лікарні йому двічі довелося робити трепанацію черепа для видалення гематоми, він пережив клінічну смерть, а під час лікування також підхопив стафілококову інфекцію. Незважаючи на всі випробування, йому не дозволили повернутися до Києва. З червня 1979 року його підтримувала дружина Льоля, яка залишалася з ним під час заслання.

"Іван залишив цей світ фізично на своєму ліжку в жовтні 1992 року, але як творча особистість він загинув у серпні 1981 року, перебуваючи в засланні на Алтаї," - зазначала його дружина, Світлана Світлична.

Василь Стус із Іваном Світличним

У січні 1983 року Івана Світличного звільнили, він добирався до Києва потягом, адже через свій стан здоров'я не міг летіти літаком. Дорога була виснажлива. Після заслання стан Івана Світличного був тяжким і він уже не міг повернутись до громадської діяльності. У Києві він жив в будинку без ліфта, тому фактично не бував на вулиці. У 1989 році у нього стався ще один приступ, після якого він Іван уже не міг говорити та рухатись.

Іван Світличний помер 25 жовтня 1992 року. Його поховали на Байковому кладовищі у вишиванці, подарованій Василем Стусом. Могила Івана Світличного розташована неподалік могили Василя Стуса, який називав Світличного "вусатим сонечком".

Василь Стус створив вірш на честь Івана Світличного, в якому зазначав:

Не можу я без посмішки Івана

пережити цю сиру зиму.

У темряві ночі, коли місто Київ занурюється у сон,

а друга десь оббріхують старанно,

Не можу ані на хвилину заплющити очі.

Він засяє, мов зірка, виринаючи з туманної пелени.

але замовкає, замовкає, замовкає, замовкає.

Ні словом не озветься. Ані пари

з уст. Мій вусатий промінчик щастя!...

Для створення цього матеріалу були залучені інформаційні джерела, такі як Вікіпедія, "Радіо Свобода", "Український інтерес", Український інститут національної пам'яті та "Стріткод".