"Я стала жертвою маніпуляцій". Світлана Павелецька розповідає про конфлікт з Анною Алхім, своє щастя з Дмитром Кулебою та інтим-магазин, що підтримує ЗСУ.

Світлана Павелецька, українська бізнесвумен і співзасновниця видавництва "Книголав", а також партнерка колишнього міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, не раз ставала об'єктом публічної критики. Це траплялося як через відкриття інтим-бутика в серці Києва в умовах війни, так і через її висловлювання на тему фемінізму. Останнім часом увагу привернуло її підписання на Анну Алхім.

В інтерв'ю OBOZ.UA видавчиня поділилася своїм справжнім ставленням до контроверсійної блогерки, розкрила причини, чому ще нещодавно спілкувалася російською, а тепер активно пропагує перехід на українську мову, а також згадала найяскравіші моменти свого життя. Світлана Павелецька також висловила свою думку щодо інтерв'юерки Раміни і відверто розповіла про глибокі почуття, які пережила лише після розлучення.

Пані Світлано, розпочну з актуальної теми: нещодавно виник скандал між блогерками Оленою Мандзюк і Анною Алхім. Ви були підписані на останню, оскільки, як стверджують, досліджували її контент. Це призвело до того, що чимало ваших підписників вирішили відписатися.

- За весь час, відколи веду блог в Instagram, люди масово відписувалися від мене двічі. Вперше це було у квітні 2022 року, коли перейшла в блозі на українську мову. І вдруге - коли написала про Анну Алхім. Я підписалась на неї за два місяці до скандалу, бо мої подружки з нею працювали в якихось б'юті-історіях і розповідали, що вона дуже контроверсійна. А я завжди підписуюсь на певний час на людей, які мають іншу позицію, ніж я, бо це допомагає мені не жити в своїй закритій бульбашці. Так само і відписуюсь. Моя душа не може цього терпіти вічно.

Ми повинні усвідомлювати наявність інших наративів, оскільки інакше це може призвести до стагнації і навіть зникнення.

Я вже висловлювалася з цього приводу. Безумовно, під час війни світ сприймається в чорно-білих тонах, і сірі відтінки в цьому контексті відсутні! Крім того, я підкреслювала, що вважаю поведінку та висловлювання Алхім абсолютно неприйнятними, і жодна людина, особливо публічна особа, не має права займати таку позицію в часи війни. Я переконана, що кожен має перейти на українську мову. Я сама зробила це у віці 40 років, а мої батьки, які мешкають в Одесі, – у 73! Люди не повинні продовжувати спілкуватися російською!

Ми всі були жертвами пропаганди, індоктринації російськими наративами. Розумні люди розуміють це швидше, декому треба більше часу. Тому я не підтримую Анну Алхім і засуджую її ставлення до російської культури і нехтування українською.

Навіть якщо я свідомо класифікую її як "чорну", мені важливо зрозуміти, чому людина поводиться саме так, які ідеї вона пропагує, адже за нею слідкує велика кількість підписників. Важливо усвідомлювати, що вони чують і чому віддають перевагу певному контенту. Тому, коли мої підписники почали атакувати мене, це було дивно, але водночас цікаво, оскільки це відображає стан нашого суспільства. Раніше ми були єдині в прагненні до перемоги, а зараз спостерігається поляризація та розподіл думок. Завжди знайдеться час для пошуку "ворогів" серед своїх, але зараз у нас є чіткий зовнішній супротивник!

- Вже під час повномасштабного вторгнення відома блогерка Раміна в інтерв'ю з Анною Алхім знову перейшла на російську мову. Що думаєте з цього приводу? Адже ви з Дмитром також давали їй інтерв'ю.

Я не засуджую Раміну і абсолютно не сумніваюся в її патріотизмі та тому, скільки вона робить для армії, зокрема в інформаційній сфері. Хоча я не переглядала те інтерв'ю, вважаю, що найважливіше — це вміння робити правильні висновки. Протягом останніх півтора року, поки слідкую за її діяльністю, не натрапила на жодне її інтерв'ю російською мовою.

Я походжу з Одеси, а ви - з Івано-Франківська. У моєму оточенні не було жодної людини, яка б спілкувалася українською мовою. Вся ця місцевість була просякнута не стільки російськими наративами, скільки російською культурою - це безсумнівно, на відміну від заходу України. Мені знадобився час, щоб усвідомити це та зробити певні висновки. Я зрозуміла, що була жертвою не в сенсі нещастя, а в сенсі впливу пропаганди. Я не замислювалася глибше, не знаходила в собі сил чи потреби обдумати це. Навіть коли я закінчила школу в 1999 році, усе навколо було російськомовним. У школі я стикалася з труднощами в українській мові, тоді як з іншими предметами все було добре. Це не те, чим я можу пишатися, але це частина моєї історії. Тепер я зробила висновки і спілкуюсь лише українською, не засуджуючи тих, хто помилявся, але згодом усвідомив свою помилку.

На вашу думку, що могло спричинити таку негативну реакцію суспільства на запуск інтим-бутика?

- Тема сексу в Україні дуже табуйована. Коли цей хейт полився, я зрозуміла, що роблю все правильно. Тому що історія нашого проєкту якраз про нормалізацію сексуального життя, сприйняття своєї сексуальності і сексу як такого. Для мене маркером, чи це не сороміцький бізнес, було те, що я поділилась ідеєю зі своїми батьками, і хоча їм за 70, але вони дуже спокійно до цього поставилися, як, власне, і мій 11-річний син та чоловік.

Я думаю, що з поколінням людей, не тільки моїм, яким 40+, але і тим, кому 30+, батьки ще не говорили про секс, не було уроків сексуальної освіти в школі, і тому це щось таке заборонене, чого треба соромитись. Ці коментарі про секс під час війни для мене взагалі дуже дивні, бо коли тебе звинувачують в тому, що ти не донатиш, а відкриваєш новий бізнес, це означає, що людина, яка звинувачує, сама не донатить або донатить дуже мало. Бо якщо б людина донатила постійно протягом трьох з половиною років від повномасштабного вторгнення, вона б знала, що для донацій постійно десь треба брати гроші. І сенс нового бізнесу полягає в тому, щоб заробляти більше грошей і продовжувати мати цю можливість донатити, бо, на жаль, гроші не беруться нізвідки і їх треба заробляти. Відкриваючи новий бізнес під час війни, ми створюємо робочі місця, сплачуємо податки, оренду і таким чином допомагаємо економіці.

До того ж ми вирішили, що наш бізнес буде інклюзивним, і це стосується не тільки пандуса, бо це має бути база для будь-якого бізнесу. У нас представлена окрема лінійка для людей, які внаслідок фізичних чи ментальних проблем не можуть жити повноцінним сексуальним життям.

Нещодавно ми були в Барселоні, де третій рік поспіль проходить найбільша європейська виставка товарів для дорослих, де можна побачити різні тренди. Я також вже дев'ять років їжджу на схожу виставку, але книжкову - у Франкфурт. І, в принципі, історія з товарами для дорослих така сама, тільки замість книжок на стендах стоять вібратори.

Бізнес завжди залишається бізнесом, незалежно від його специфіки. Сьогодні ми маємо чітке уявлення про напрямки розвитку індустрії, тому особливу увагу приділяємо пошуку товарів у цій категорії. Деякі компанії, зокрема з Скандинавії, навіть отримують державні дотації для створення таких інноваційних продуктів. Це стосується людей з обмеженими можливостями – наприклад, тих, хто не має верхніх кінцівок. Для них існують спеціальні пристрої, які сприяють отриманню сексуального задоволення.

Секс — це не лише про фізичні аспекти, як-от статеві органи, а й про важливість гормонів, які сприяють нашому психічному здоров'ю. У нашому житті інтимність є не просто бажанням, а необхідністю, особливо в умовах війни, коли пари змушені бути розділеними. Сьогодні існує безліч технологій, які дозволяють людям підтримувати близькість на відстані через цифрові засоби. Це не має бути табу; про це варто говорити відкрито і без стиду.

Але, знаєте, я стільки хейту "вигрібала" ще в часи роботи з урядом та роботи на телебаченні, що досить спокійно до цього ставлюся. Іноді, звичайно, буває неприємно, коли пишуть: "Краще б ти пішла служити, ніхто з твоєї родини не служить". Я відповідаю, що служить мій рідний брат, але людей це не цікавить, бо, мовляв, то ж він служить, чому я ним прикриваюсь? Якщо це потрапляє в болючий момент, звичайно, викликає відчуття несправедливості, але потім все забувається.

Чому вас звільнили з телеканалу "1+1" після стількох років роботи?

- У 2020 році мене звільнили, бо змінилося керівництво. Олександр Ткаченко, який багато років був генеральним директором, пішов у політику, а новий директор, незважаючи на те що я була членом правління і директоркою з маркетингу, вирішив зібрати лояльну до себе команду. Тому нам довелося розійтися. Тоді для мене це було травматично, зараз я розумію, що це була чудова історія, і я дуже вдячна йому за це рішення.

- У той період у вас народився син. Як вдавалося поєднувати кар'єру з материнством?

- Я вірю в те, що жодні стосунки в нашому житті не повинні бути жертовними, бо жертву ніхто ніколи не цінує. Коли я завагітніла, то зрозуміла, що не жертвуватиму кар'єрою, яка для мене завжди була надважливою, заради того, щоб сидіти вдома з дитиною. До того ж це було абсолютно не моє, тому в мене була няня.

Я багато працювала, але все ж знаходила час для спілкування з дитиною, хоч і не так часто, як хотілося б. Коли Сашко з'явився на світ у 2013 році, розпочалася Революція гідності, потім анексія Криму, а згодом і АТО. На телебаченні було безліч роботи, і я не могла відмовитися від своїх обов'язків. Зараз моєму сину 11 років. Звісно, усю правду про його дитинство я зрозумію лише через десять років, коли він відвідає психолога (усміхається), але наразі він виглядає досить щасливим і не травмованим.

Чи правильно я розумію, що одночасно з вашою діяльністю на телеканалі "1+1" та вихованням дітей, ви також заснували видавництво "Книголав"?

Так, я зробила це, адже у мене була дитина. Я не могла знайти цікавих книжок українською мовою в Україні, тому доводилося привозити їх з-за кордону. Це здалося мені несправедливим. До того ж, в той час я проходила навчання на MBA (магістр ділового адміністрування) і писала дипломну роботу на тему видавництв. Зрештою, я усвідомила, що це може стати чудовою бізнес-ідеєю, і запропонувала своїм партнерам з телеканалу "1+1" приєднатися до цього проекту. Так ми заснували "Книголав", якому наступного року виповниться вже 10 років. Я дуже рада, що тоді наважилася втілити цю ідею в життя.

- Скажіть, а яка література лідирує з продажів сьогодні?

- Зараз це художня література, яка має стосунок до Другої світової війни, бо людям важливо розуміти, що були жахливі речі, але вони закінчились, і умовно гарні хлопці перемогли та зло було покаране. Також набирає популярності фантазійна література.

Вважаю, що це також відображає прагнення людей до ескапізму, бажання вирватися в альтернативну реальність. Якщо звернути увагу на бізнес-літературу, то особливо затребуваним стає жанр самодопомоги. Це книги, які допомагають людям розібратися у власних проблемах і знайти шляхи їх вирішення, оскільки все більше людей усвідомлюють необхідність працювати над собою.

- Які книги ви б порадили читати українцям?

На мою думку, варто обирати для читання те, що вам до вподоби. Читання має величезне значення, адже в наш час ми звикли до коротких повідомлень у Telegram, Instagram чи Facebook. Це, в свою чергу, ускладнює здатність аналізувати інформацію та робить важким сприйняття об'ємних текстів. Саме тому важливо читати те, що приносить задоволення.

Мені до вподоби трилери, оскільки вони дозволяють мені виразити свої емоції. Інший жанр, який я також дуже ціную, - це романтичні комедії. Це своєрідне "літнє" читання, яке, навпаки, абсолютно звільняє розум і дарує можливість відпочити від думок.

- Читала, що ви ненавидите спорт. Як все-таки пересилили себе і почали займатися?

На жаль, я дійсно не люблю спорт, але усвідомлюю, що він приносить результати. Тому, незважаючи на свою неприязнь, я відвідую тренажерний зал. З віком жінкам вже недостатньо просто виконувати 10 тисяч кроків або уникати солодощів, з якими, до речі, у мене немає жодних проблем — я до них ставлюсь абсолютно спокійно. Спорт схожий на читання: якщо виробити звичку, то потім стає легше втягнутися. А коли випадаєш з цього ритму, повернутися назад дуже складно. Постійно виникають різні причини — то погода не та, то важлива зустріч. Проте мені пощастило, адже Дмитро і мій син також відвідують зал, тому ми утворили свою команду. Ми підтримуємо один одного на цьому непростому шляху (усміхається).

Хотіла б обговорити питання фемінізму. Після одного з інтерв'ю вам порадили більше вивчити цю тему, адже фемінізм став тією основою, що дозволила вам досягти теперішнього успіху.

У кожного є свої погляди. Я не стверджувала, що виступаю проти фемінізму, а лише зазначала, що при виникненні нового тренду суспільство має схильність до його радикалізації. Фемінізм тепер часто сприймається не так, як його описують у літературі, а як радикальна течія, що іноді виступає не за рівність прав, а проти традиційних уявлень про жіночність.

Мене критикували за те, що я дозволяю чоловікові, навіть якщо це не мій партнер, оплачувати мої рахунки в ресторані або приймати подарунки на 8 березня. Я вважаю, що відмовлятися від цього — ненормально, оскільки мені це приносить радість і не викликає почуття приниження. Приниженням було б, якби я не могла сама оплатити свій рахунок і шукала б чоловіка, щоб просто поїсти в ресторані. Але коли я здатна дозволити собі все, мені подобається відчувати цю турботу з боку інших. У світі, де від жінок вимагається бути завжди сильними, я ціную моменти, коли можу дозволити собі відчути слабкість.

Але задовольнити всіх людей неможливо, особливо якщо у вас є велика аудиторія, адже кожен має свій унікальний психоемоційний стан. Я ставлюсь до таких ситуацій з максимальною нейтральністю та спокоєм. Мені дуже приємно, коли мої підписники активно долучаються до обговорень під постами, і я щасливий, що люди починають спілкуватися один з одним.

В інтерв'ю з Раміною ви зазначили, що два десятки років тому не були готові до такого потужного щастя, говорячи про свої стосунки з колишнім міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою. Як ви усвідомили, що тепер готові до цього?

Рішення про розрив у стосунках прийняв мій екс-чоловік. У моєму житті сталося дві надзвичайно важливі події: звільнення з роботи та розлучення. Хоча в той момент здавалося, що це майже кінець моїх особистих та професійних перспектив, з часом я усвідомила, що це виявилося найкращим, що могло зі мною трапитися. Адже саме завдяки цьому я отримала шанс бути щасливою з Дмитром. Вважаю, що коли настає час приймати рішення, це завжди привід для глибоких роздумів.

Коли усвідомлюєш, що це не просто любов, а щось набагато глибше, ти розумієш, що нарешті знайшов свою людину. Це той, з ким дихається значно легше, хто не викликає жодного дискомфорту, а лише бажання бути поруч. Ти відчуваєш, що сумуєш за нею навіть у моменти, коли поспішаєш на роботу. Твоє уявлення про щастя невід’ємно пов’язане з цією людиною, і ти впевнено йдеш до цього життя.

Мені здається, що розлучення - це ніколи не трагедія, а навпаки, нова можливість для двох людей стати щасливими, бо якщо вони підходять до розлучення, то це означає, що жоден із них не щасливий у цих стосунках. Коли хтось хоче піти, а інший це розуміє і намагається втримати чи стати іншим, це ніколи не призводить до щастя. Коли хтось наважується такі стосунки розірвати, то з'являється можливість стати щасливим. Мені здається, кожна людина заслуговує на щастя, і найгірше, що можна робити - це терпіти.

Я вже висловлювала думку, що виступаю проти жертовності та віддавання себе заради стосунків, у яких ти не відчуваєш щастя, незалежно від того, йдеться про дітей, батьків чи суспільство. Таку жертву ніхто не оцінить.

- Як порозумітися з дітьми коханої людини?

У нас не виникло жодних труднощів. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я вирішила відправити сина до його батька, котрий вже тривалий час живе в Швеції. У той час, коли я почала жити з Дмитром, Саша перебував далеко, але коли він повернувся влітку минулого року, наші стосунки були надзвичайно комфортними. Вони вже мали спільний досвід спілкування в мережі, а також ми зустрічалися декілька разів за кордоном, тому все пройшло дуже гладко. Щодо дітей Дмитра - його старший син уже дорослий, йому 19 років, а донька - підліток. У нас у всіх склалися чудові стосунки.

Найважливіше - не намагатися зайняти роль батька чи матері для дитини, якщо про це не було прохання, і не нав'язуватися як ідеальний друг. Діти партнера завжди займають особливе місце у твоєму житті, проте, наскільки близько ти можеш бути до них, мають вирішувати саме вони.

- Ви з Дмитром якось розповідали, що хотіли переїхати в село на Полтавщину, відкрити там сироварню. Наскільки ця ідея близька до реалізації?

На даний момент це, скоріше, просто мрія (усміхається).

Також на OBOZ.UA ви знайдете інтерв'ю з уродженкою Києва, бізнесвумен та дружиною фронтмена рок-групи "Машина времени" Андрія Макаревича, Ейнат Кляйн. У розмові вона торкається теми: "Євреї та араби — це також 'брати'. Яким чином це може допомогти нам?".

На OBOZ.UA опубліковано інтерв'ю з авторкою Іреною Карпою, в якому вона обговорює війну в Україні, свою подорож до Донбасу разом із Сергієм Жаданом, а також щирі погляди французів на Путіна.