Я толкаю россиянина локтем и произношу: "Теперь ты в плену, а не я". История о том, как боец ССО оказался в captivity, а затем сумел взять реванш.

Чи доводилося вам коли-небудь валити пам'ятник Леніну?

Накинути мотузку на шию вождя, прив'язати до буксирувального гака вантажівки і натиснути на газ. Перші дві спроби можуть завершитися обривом, але на третю - Ленін хитнеться, нахилиться, а тоді вріже носом в асфальт.

Майбутній лідер групи спецоперацій 144-го Центру ССО з позивним "Правий", у 2014 році всього лише двадцятирічний юнак з Павлограда, не раз ставав свідком подібних сцен. Спочатку разом з однодумцями він знищив кілька "лідерів" у своєму рідному місті, а потім вирушив у подорож по Дніпропетровщині, щоб здійснити декомунізацію ще до того, як це стало законодавчою нормою.

Щоразу, щойно монумент падав, місцеві бігли до уламків, щоб пострибати по поваленому тирану і зробити кілька фото. Правий тримався осторонь - йому вистачало тихого задоволення: розуміти, що знову зробив щось правильне.

Якби бабуся тоді опинилася на місці, вона б не змогла повірити своїм очам. Яка ж іронія! У своїй молодості вона лякала онука жахливими оповідями про "бандерівців", які начебто хапали малюків за ноги та кидали їх у вогонь. А тепер він сам міг виглядати як "бандерівець" для тих, хто досі був переконаний, що Ленін живе, живе й житиме.

Правий і досі не впевнений, що стало початком шляху, який привів його до українського війська. Можливо, ті самі бабусині байки, настільки абсурдні, що він узявся шукати правду сам.

Якщо запитати його про життя поза військовою службою, він згадає ще один важливий аспект свого юнацького досвіду – бойовий гопак. Це було не просто мистецтво бою, яке він освоював, а й спосіб виховання та формування характеру.

- Ми ходили в походи з наплічниками, жили в лісі, співали біля вогню повстанських пісень... Не піти в майбутньому у військо я не міг. От і пішов, - згадує Правий, як у 2014-му став добровольцем.

Ці мелодії стануть йому в пригоді на Запорізькому фронті в 2022 році. Правий пробиратиметься крізь посадку до своїх товаришів, і щоб у темряві його не сприйняли за супостата, він гучно співатиме "Червону калину". Що може бути кращим свідченням того, що він належить до своїх?

Та якщо попросите Правого згадати якийсь один епізод війни, він пригадає не нічне співання, а вересень 2024 року, район Часового Яру й історію, де він не зробив жодного пострілу. Але встиг потрапити в полон, усвідомити, що прожив прекрасне життя, а згодом захопити того самого росіянина, що його полонив.

Хоча Правий є центральною фігурою цієї оповіді, він не єдиний, хто ділиться своїм баченням подій. Допомагають йому двоє його товаришів з ССО, відомих під псевдонімами "Вавилон" і "Старий", які також вносять свій вклад у цю розповідь.

У цьому оповіданні, немов у калейдоскопі, відкривається безліч картин. Зробивши поворот, ви натрапляєте на приклад справжнього братерства, коли вся команда готова йти на небезпеку, щоб врятувати одного з своїх. Ще один поворот — і ось перед вами історія про неймовірну відвагу. Або ж спогад про те, як важлива удача у війні.

Чи можливо лише спостерігати за історією одного звичайного зіткнення, основною стратегією якого є пошук надійного укриття?

Найважчі завдання часом звучать надто просто. Так сталося і того вересневого дня, коли двом групам ССО поставили оманливо нескладну ціль: посилити позиції суміжників.

Існувало два варіанти позицій: "Джокер" та "Тихий". Від місця евакуації до них пролягає приблизно чотири кілометри через терикони та балки, де земля всіяна ворожими "пелюстками". Це був складний і небезпечний шлях, адже вночі пройти його через міни було неможливо.

Правому дістався "Джокер". Другу позицію мала укріпити група під командуванням бійця з позивним "Кальянщик".

— Ми прибули, проаналізували навколишню територію, визначили найбільш вигідне місце для розташування та почали повільно укріплюватися, аби переночувати, — розповідає Вавилон, військовий із другої групи. Позиція з ім'ям "Тихий" дійсно виправдовувала свою назву.

У Правого раптово стало дуже гамірно. Лише-но вони досягли місця для висадки та почали працювати з лопатами, як їх помітив супротивник.

- На нас почали скидувати боєприпаси з дронів, також працювали 82-міліметрові міномети, СПГ та АГС (гранатомети, призначені для ураження живої сили - УП). Один із моїх бійців отримав поранення, а мого заступника, на жаль, вбили, - ділиться спогадами Правий. - У мене за комір потрапив уламок - я відчув, як щось гаряче пройшло між бронею та спиною. Я скинув броню, щоб перевірити, чи не поранений. І саме в цей момент пролунав новий скидання. Саме від нього я й отримав уламки.

Пів хвилини Правий сидів нерухомо, намагаючись збагнути, наскільки все серйозно і чи не втратить він свідомість. Око залило кров'ю, і він подумав, що його вибило. Проте руки рухались, говорити міг. Важко давалося найголовніше - дихання.

Правий вигукнув своїм товаришам, що він "трьохсотий", і почув у відповідь: "Я також трьохсотий", "І я". Ті, хто зміг, сховалися в "норах" - заглибленнях стінок окопу, що захищають від уламків. Але Правого поранило настільки, що дістатися до "нори" він не мав змоги. Він передав по рації інформацію про свою ситуацію і став чекати на допомогу.

Коли вогонь трохи вщух, Кальянщик відправив до першої групи двох своїх - Вавилона і Старого.

Позиція "Джокер" представляє собою укриття з трьома рядами окопів. Вавилон виявив Правого в окопі, який знаходився найближче до противника.

Він миттєво підбіг до спецпризначенця, зірвав з нього сорочку і виявив на спині три дірки, розміром із монету. Поранений тремтів, важко дихав, весь був у крові. Вавилон провів декомпресію, щоб полегшити дихальний процес, і закрив рани оклюзійним пластирем.

- Але справа в тому, що варто мені його підняти, як він миттєво починає втрачати свідомість, - розповідає Вавилон. - З рота йде кров, щелепа зламано, вухо сильно порване... Було очевидно, що він взагалі не придатний для транспортування.

У посадці лежали ноші, але їх знищив черговий скидання. Перенести пораненого, закинувши його через плече, було неможливо. В його тілі були осколки, і якщо б ми спробували, він неодмінно почав би втрачати кров.

А за кілька хвилин почався справжній Голлівуд.

Герой голлівудського екшн-фільму майстерно ухиляється від своїх ворогів, серед яких не лише живі супротивники, але й безпілотники, які спеціально націлені на нього. Ситуація на позиції "Джокер" дійсно нагадує сцену з голлівудської стрічки, проте з урахуванням українських реалій.

Коли росіяни помітили в посадці українських бійців, вони знову відкрили щільний вогонь і запустили карусель дронів. Останнє означає, що один безпілотник прилітав, скидав міну й повертався, а на його місце негайно прибував наступний.

Вавилон чув, як над головою стрекоче пропелер, і бачив, як дрони перед скидом знижувалися - із сотні метрів опускались удвічі. Інші хлопці сховалися, а поранений Правий залишався найзручнішою мішенню. Тоді Вавилон вирішив відтягнути увагу безпілотників на себе.

Кожного разу, коли дрон опускався, солдат починав активно пересуватися по окопу – вперед і назад, встигнувши уникнути вибуху. Цей маневр дав результат. Герой українського фільму про війну підрахував за своєю спиною щонайменше тридцять скидів.

У проміжках між атаками він намагався піднятися вгору, щоб нарізати гілки в лісі і виготовити саморобні ноші. Але часу не було в достатку — перерви виявилися занадто короткими. Врешті-решт, Вавилон зв’язався по радіо і повідомив: ноші необхідні, інакше пораненого не вдасться витягти.

Кальянщик отримав сигнал і викликав підкріплення з бійцем, який приніс ноші. Проте, він не міг залишити своїх товаришів.

Кальянщик кинувся до нас. Щоб хоч якось відвернути увагу дронів, він почав діяти у їхньому напрямку. Але обстріл був настільки потужним, що він не встиг добігти. Через рацію мені повідомили, що він загинув. Прибула команда, яка взяла на себе командування, - згадує Вавилон.

Про іншу допомогу від групи швидкого реагування годі було й мріяти. Тоді Вавилон, як новий командир, ухвалив болюче рішення: виводити бійців. Розрахунок у нього був простий: якби вони залишалися там далі, то лишилися б назавжди.

Він підскочив до Правого, передав йому активовану рацію і виголосив гірку правду:

- Братик, треба трохи почекати. Зараз ми тебе ніяк не витягнемо.

Вони вирушали під шквальним вогнем. На середині шляху Вавилон натрапив на тіло свого командира. Очі Кальянщика залишалися широко розкритими.

Перебуваючи на безпечній позиції, Вавилон отримав звістку, що група швидкого реагування вирушить на допомогу лише зранку. У цей момент його охопило відчуття безвиході — він залишив свого товариша в окопі на ніч, сам на сам із ворогом.

Я лежав, піднявши свою діряву спину до неба, і думав, що вдається успішно прикидатися мертвим. Просто валявся в окопі, де не було жодного укриття. Я вважав, що мені це вдалося, але вороги помітили мене з дрону, зауважили на бруствері DDM-ку (нарізний карабін - УП) і вирішили, що я не звичайний солдат, тому надіслали групу, щоб мене забрати, - ділиться своїми переживаннями непростий воїн Правий.

Він відчув наближення кроків – вони ставали все ближчими. Підняв погляд і побачив, як на нього націлені два стволи. Супротивник прийшов за ним.

З того моменту Правий прийняв рішення: це кінець його подорожі. Залишилися лише необхідні процедури — допит і, зрештою, смерть. У художній літературі в такі хвилини людина згадує все своє життя. У реальному житті це виглядало дещо інакше: Правий задумався, чи є щось, за що варто було б почуватися винним. І прийшов до висновку, що ні. Жив нормально, цікаво.

Російські військові витягли його до одного з укриттів і почали вимагати пароль від "Кропиви" – української системи управління військами.

Я відповідаю: "Цей телефон не належить мені, я забув пароль від "Кропиви", а командирів знаю лише за позивними - вони вам нічого не пояснять". Вони кажуть: "Викликай своїх по рації, щоб тебе забрали". Я відповідаю: "Рація тепер ваша, ви її забрали - ви й повинні викликати". Після цього почалася політінформація: мовляв, ваші новини не правдиві. Я відповідаю: "Усі новини неправдиві".

Зрозумівши, що неможливо отримати нічого корисного від Правого, вони вирішили відступити. Вони не намагалися застосувати силу для здобуття потрібної їм інформації. Правий пояснює таку ситуацію своїм фізичним станом: будь-які методи катування могли призвести до його смерті, а це означало б, що для росіян від нього не було б жодної вигоди.

Солдати пообіцяли йому донести наступного дня до свого бліндажа й передати лікарю. Запропонували вколоти опіоїд, але він попросив парацетамол. Витягли Правому з обгорілого наплічника його ж ковдру, щоб не змерз уночі.

А він, навпаки, просив добити. Не тому, що не хотів жити, а щоб залишити за собою право обрати власну смерть.

- Існує безліч способів піти з цього світу, - міркує Правий. - Можна загинути швидко, від кулі, або ж провести кілька днів у підвалі, чекаючи свого часу. У мене на тілі є татуювання тризуба, і я пам’ятаю, як одного разу чув історію про хлопця, якому відрізали руку з тризубом. Я тоді подумав, що, можливо, і моя доля буде подібною. Тож справжнє питання полягало не в тому, чи залишуся я живим, а в тому, як легкою може бути смерть.

Я почав пояснювати їм, що їм не вдасться витягти мене до їхніх позицій, оскільки дрони мене вразять. Спробував переконати їх, що для них буде краще просто застрелити мене. Кажу: давайте відразу перейдемо до моменту, коли ви знищите мою голову.

Але не вдавалося переконати.

Ніч вони провели втрьох - у тісній "норі", де й одному не розігнутися. На ранок один із росіян вийшов з окопу, залишивши Правого з їхнім старшим. Спостерігаючи за ним напередодні, Правий зрозумів - перед ним досвідчений вояк.

Проте досвідчений воїн пропустив той важливий момент, коли його товариші повернулися за Правим.

Їх було чотири: Пілот, Досвідчений та двоє членів оперативної групи.

Коли дістались до окопу, де ще вчора залишався Правий, Старий помітив: побратима немає, а спальник, що вчора просто висів на гачку, тепер натягнувся. Може, відповз? Старий почав кликати товариша й нарешті дістався до "нори". Те, що він побачив там, збило з пантелику: в заглибленні лежав Правий, а поруч із ним спав російський військовий.

Прокидаюся рано вранці. Поруч зі мною спить росіянин, а біля стіни стоїть автомат. Чую, як хлопці ззовні кличуть мене, - ділиться Правий. - Коли Старий заглянув у нору, я м’яко штовхнув його ліктем, адже ми лежали зовсім близько, і говорю: "Тепер ти в полоні".

Це насправді удача, що він саме в той момент заснув, що він був сам, коли заснув, і що він не прокинувся від крику хлопців. Дуже багато щасливих збігів для мене.

Проте виявилося, що ворог не самотній. Росіянин зізнався, що в сусідньому окопі перебувають ще двоє. Старий вирішив перевірити і справді помітив рух. Полонений не збрехав.

Група опинилася перед складною ситуацією. Якщо вони вирішать залишити ворогів живими, то можуть отримати удар ззаду, як тільки почнуть виводити Правого. Інша альтернатива – закидати окоп гранатами. Але в такому випадку вороже повітряне спостереження точно активується, і на них почнуть обрушуватися не лише кулі, а й дрони.

І тоді у Старого з'явився новий задум. Він почав гучно віддавати команди нереальним підрозділам: п'ятьох "направив" на правий фланг, а трьом "сказав" зайняти позиції в посадці та контролювати окопи. Його логіка була проста - росіяни не наважаться висунутися, очікуючи обстрілу.

Спрацювало.

Правого витягли на поверхню, і з'ясувалося, що за ніч він трохи оговтався і міг самостійно подолати частину дистанції. Найближчою метою була позиція, де їх чекав Вавилон. Взявши полоненого, група вирушила назад.

Правий поділився з бійцями, які його звільнили, своїми враженнями щодо ставлення до нього під час полону. Він наголошував на важливості гуманного ставлення навіть до захоплених росіян. Полоненого звали Андрій, він був родом з Оренбурга. Розповідаючи про своє життя, він безперервно намагався переконати Старого, що за вісім років на війні жодного разу не скористався зброєю.

- Він коли тільки виходив, хотів рвонути до своїх. Я кажу: "Навіть не дивись в той бік - завалю". І він змирився з цим. Каже: "Завяжите мне руки, надо уходить, сейчас будут комики". Я питаю: "Які коміки?" - "Ну FPV". - "Тоді рухайся швидше. Це у твоїх інтересах", - переказує діалог Старий.

Росіянин мав рацію. За кілька хвилин Старий почув знайоме дзижчання безпілотника. Повернувся і бачить: побратим вже цілиться в дрон з автомата. Хотів було зупинити, але не встиг: той пустив чергу. Дрон помітив загрозу і скинув міну просто на них. Уламками посікло обох.

Після цієї атаки розпочалась нова – від російських військовослужбовців, яких Старий налякав величезним розміром вигаданої армії. Тепер вони усвідомили, що сталося, і почали стріляти у відповідь. Проте бійці ССОш вже перебували занадто далеко, щоб їх досягти.

- І тут я бачу, як Правий виходить із посадки, - згадує Вавилон. - Звісно, він перекошений, тримається за плече товариша, але все одно, сам. Це такий дисонанс був, у порівнянні з тим, яким він був ще вчора, коли взагалі не міг дихати. Ну це кіборг якийсь. Я таких людей не зустрічав взагалі.

Це був не кінець шляху - від позиції групи Вавилона до точки евакуації - ще чотири кілометри по відкритій місцевості. Під ногами "пелюстки", в повітрі - свистять снаряди й дзижчать дрони. Правий уже не міг йти сам - сил не залишилось. Хлопцям довелося його тягти.

- Як ви себе почуваєте в даний момент?

Чудово, тепер я вже здатен навіть бігати.

Він повернувся до роботи й вже встиг полонити ще одного російського військового. Війна - це його стихія, але точно не все життя. Правий навчається на психолога: впевнений, після перемоги клієнтів не бракуватиме - і серед побратимів, і серед цивільних.

- Сподіваюся, не звикну до армії настільки, щоб залишитись у ній після війни, - каже він. - Не хочу носити форму до пенсії.

Рустем Халілов, УП - особа, що привертає увагу.