"Я витрачаю 69 тисяч на рік і все ще змушена змагатися за офісну посаду": історія української студентки з престижного університету США.
Про те, чому американська освіта - одна з найбільш престижних у світі, як влаштоване студентське життя в університетах і чи справді так просто побудувати життя в країні можливостей - читайте в інтерв'ю РБК-Україна з Ольгою Дроняк.
- Як ви взагалі почали шлях до вступу в Штати?
Перед цим я проходила навчання в Українському Католицькому Університеті, розташованому у Львові. Це приватний заклад вищої освіти, який славиться численними міжнародними зв'язками і регулярно надає своїм студентам можливість участі в програмах обміну за кордоном.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, університети-партнери за кордоном почали активніше пропонувати студентам можливість навчання за кордоном на семестр або цілий рік. Я вирішила скористатися цією нагодою.
Спочатку я подавалася на обмін у Канаду, пізніше на загальний обмін в країни Європи. І мені не вдалося прийти. Я вже трохи розчарувалася, але побачила ще одну можливість поїхати в University of Notre Dame. Це католицький університет в Індіані. І туди мене зарахували на один семестр.
Мені важко було повірити, що таке можливо, адже Америка завжди здавалася мені чимось недосяжним. Батьки навіть радили мені зосередитися на вивченні польської мови та отримувати освіту ближче до України.
Цей семестр, проведений за кордоном, відкрив мені очі на систему освіти в США. Я була в захваті від цього досвіду, адже він був насичений різноманітними активностями. Час пролетів швидко, і в той момент я зрозуміла, що в майбутньому прагну повернутися для отримання повноцінної магістерської освіти.
Як мені відомо, для вступу до університетів у США недостатньо лише атестата про середню освіту; також важливо мати підтвердження активності у позакласних заходах.
Так, це безумовно має велике значення. Чимало людей звертаються до мене з питаннями щодо вступних іспитів, але насправді це не є чимось надто складним, якщо почати підготовку заздалегідь.
Основну увагу слід приділити есе, в якому аплікант детально розповідає, чому обрав саме цей університет, з яких причин йому необхідна ця освіта, а також про свій попередній досвід, діяльність та досягнення. Не менш важливим є і резюме.
Крім того, є можливість отримати рекомендаційні листи від викладачів чи роботодавців, наприклад, за результатами стажування або участі в певних проєктах.
Існує також тест з англійської мови. Для тих, хто володіє англійською, він не є важким, лише потрібно звернути увагу на структуру. Щодо тесту з математики, то від нього поступово відмовляються, особливо для спеціальностей, які не мають прямого зв'язку з логікою чи статистикою. Наприклад, я його не здавала.
Яка тема була розкрита у вашому есе?
- Я розпочала з особистої історії про те, як почалося моє 24 лютого, і під'єднала це в такий спосіб, що зараз моє життя в різних сферах, але пов'язане з війною.
Отже, я займаюся написанням дипломної роботи, темою якої є російська агресія в Україні. Нещодавно я отримала роботу в реабілітаційному центрі, де допомагаю як військовим, так і цивільним особам.
Я вирушаю на конференцію, скажімо, до Нью-Йорка або на програму в Хорватії. І це також стосується теми війни. Я описала це десь так, що тепер навіть найменші академічні ініціативи я намагаюся спрямувати на те, щоб внести свій внесок у підтримку України, хоч би в незначний спосіб, та висвітлити російське вторгнення на міжнародній арені або в науковому середовищі.
Тому розпочала з особистої історії, щоби більше розказати про себе, про те, як я живу, бо дуже багато чомусь і студентів, і викладачів в Штатах не вірять в те, що українські студенти ходять наживо на навчання. Бо для них це виглядає дуже небезпечно.
Я розповіла про свій звичайний день, коли перебувала в університеті та нашому гуртожитку, і саме тоді настав 24 лютого. Пізніше я поділилася своїми кар'єрними амбіціями: прагну працювати в дипломатії, сприяти залученню більшої кількості іноземних партнерів і інвестицій, а також зміцнювати дипломатичні зв'язки на шляху України до вступу в НАТО та ЄС.
І для цього мені потрібні навички, освіта. Саме американська, тому що в мене вже є досвід. Вони це теж, до речі, дуже цінують. Якщо людина вже навчалася раніше і знає контекст, це теж плюс, коли людина повторно подається в Штати.
Кожен університет потребує унікального есе, адаптованого спеціально під його особливості. Якщо це, наприклад, католицький університет, акцент робиться на волонтерських ініціативах та служінні. Університет, де я навчаюсь на сьогодні, відомий своєю великою кількістю Нобелівських лауреатів. Саме тому я вирішила структурувати своє есе таким чином.
Чи потрібно мати професійний досвід для вступу до університетів США?
На самом деле, это требование касается даже тех, кто всего лишь 17 лет и поступает на бакалавриат. То есть, речь идет о выпускниках школ. В этом случае документ не называется резюме, а именуется списком активностей, однако все равно предполагается, что студент, который начинает обучение на бакалавриате в достаточно молодом возрасте, уже обладает определенным опытом.
Не завжди потрібно займатися роботою, адже тут можна почати працювати навіть з 16 років. Однак від вас також очікують активної участі в різних заходах, організації подій чи шкільних активностей.
Отже, від молоді віком 17-18 років уже очікуються певні досягнення, а для магістратури вимоги ще суворіші. У Сполучених Штатах прийнято спочатку отримати ступінь бакалавра, а потім вийти на ринок праці, щоб зрозуміти, чи підходить обрана сфера діяльності. Лише після цього, коли людина отримала досвід і визначилася зі своїми професійними уподобаннями, вона може повернутися до навчання на магістратурі, щоб підвищити свою кваліфікацію.
При вступі до США важливо вміти ефективно представити свій досвід і детально його описати для комісії (фото: особистий архів).
Чи можливо поєднувати навчання з роботою? Які існують можливості в плані часу? Чи підтримує академічна спільнота такий підхід до отримання вищої освіти?
Правила для американських студентів і міжнародних студентів насправді мають свої особливості. Проте для всіх існує спільне правило: неможливо працювати на повну ставку, оскільки освіта тут є пріоритетом. Якщо людина вирішила інвестувати значні кошти у своє навчання, вона повинна дійсно зосередитися на навчальному процесі.
Мені не відомо, чи існує заборона на повну зайнятість, але загалом це не є рекомендованим. Для міжнародних студентів контроль за цим питанням досить простий, оскільки ми можемо працювати лише 20 годин на тиждень на неповну зайнятість, причому в межах університету. Саме тому за цим легко стежити.
Навіть коли цю роботу дають, дуже враховують, коли в студента екзамени, коли є якісь проміжні завдання, які треба здати, але так, загалом працювати можна на території університету.
Якщо студент навчається протягом тривалого періоду, наприклад, на бакалавраті, що триває чотири роки, то приблизно з другого року він може почати проходити стажування поза межами університету, хоча зазвичай це відбувається лише в літній період. У той час, коли студент не має занять, йому дозволяється працювати на повну зайнятість.
Якою є звичайна структура навчального дня американського студента?
Тиждень у нас має свою особливість: кожен день відрізняється від інших. У п'ятницю та понеділок заняття практично не проводяться, адже більшість викладачів працюють кілька днів дистанційно, а кілька днів – на території університету.
Найбільш продуктивними днями в нашому розкладі були вівторок, середа та четвер. Я відвідував три або чотири пари за кожен квартал. У нас діяла квартальна система, а не семестрова. Якщо семестрів два, то квартальна структура включає в себе літній, зимовий та осінній періоди. Кожен з них триває по три місяці, а не чотири чи шість.
На цьому етапі кожен студент має можливість самостійно організувати свій графік і планувати день, адже магістри, як правило, це особи у віці 25, 27 або навіть 30 років, багато з яких мають родини. Нам надають великий перелік курсів — більше ста варіантів. Кожен може обрати те, що підходить. Наприклад, я вирішила відвідувати заняття тільки у вівторок, а в інші дні залишаюся вільною.
Це дійсно чудово, що існує така можливість. Я також маю вибір: пройти весь урок за три години за один раз або ж розділити його на дві частини по 1 годині 20 хвилин протягом тижня.
Також можуть бути офісні години з викладачами. Якщо сьогодні немає пари, але у викладача є офісні години - час, коли викладач в офісі, можна прийти та поставити запитання про магістерську роботу, про якесь завдання, якщо є труднощі, поговорити. Я дуже часто використовувала цю можливість.
Також я дивилася на різні події, не пов'язані з навчанням, але на кампусі. Часто могли бути вечори кухонь з різних країн світу, прийти познайомитися з людьми, представниками різних країн світу, спробувати їхню кухню.
Ми регулярно організовували заходи в пабі, де могли насолоджуватися пивом разом з викладачами та смакувати різноманітні закуски. Хоча я не є великою прихильницею подібних зустрічей, все ж кілька разів вирішила завітати на такі події. Це, безумовно, цікава концепція.
- Наскільки взагалі багато часу займає навчання?
Це, напевно, питання менталітету. Я ніколи не зустрічала ситуацій, коли хтось просив перенести терміни здачі або намагався б обійти правила — це тут абсолютно не прийнято. Звичайно, студенти також використовують штучний інтелект, подібно до України, але в цілому навчальна культура має свої особливості.
Вартість мого навчального року складає 69 000 доларів за дев'ять місяців, протягом яких я проходжу дев'ять курсів. Це досить велика сума. Багато студентів доводиться повертати студенські кредити протягом багатьох років. Тому я усвідомлюю, що інвестую чималі кошти, і не можу просто сидіти без діла, не оволодіваючи знаннями, які мені пропонують.
В Україні, у моєму університеті, часто звучало: "Ми виконували свої основні завдання, і тепер не встигаємо завершити дипломну роботу, перенесіть терміни". Часто виникали й інші скарги щодо високих навантажень. Натомість, у цьому місці я такого не помічаю. Це, на мою думку, демонструє різницю в культурних підходах.
Тут справді існує безліч викликів, оскільки від цієї освіти, визнаної найкращою у світі, висуваються великі вимоги, а її вартість значна.
Як проходить ваше студентське життя поза заняттями?
Мій університет відомий своєю низькою активністю студентського життя, проте акцентується на серйозному навчанні та науковій діяльності. Для магістрантів це також менш помітно, адже вони є більш зрілими особами.
Коли хтось запитує мене: "Чи має сенс отримувати бакалавра в США?" Я відповідаю: "Безумовно, це того варте!" Адже це життя в університетському гуртожитку, захоплюючий американський коледжний досвід, який особливо вражає в 18 років. Тут є безліч студентських активностей та можливостей для розвитку.
Наприклад, в Університеті Нотр-Дам панувала справжня культура американського футболу. Там розташований стадіон на 12 тисяч глядачів, де збиралися студенти та батьки випускників. Атмосфера доповнювалася великим оркестром, а всі присутні були одягнені в однакову форму. Це нагадувало сцени з американських серіалів і фільмів, створюючи враження справжнього свята.
Ситуація в гуртожитку виглядає схожим чином. Студенти приносять свої меблі, оформляють кімнати власними прикрасами та організовують вечірки. У моєму випадку все інакше, адже магістри не мають можливості проживати в гуртожитку мого університету — це місце виключно для бакалаврів.
Ольга Дроняк: Від освіти в США високі очікування, оскільки вона дуже дорога та одна з найкращих у світі (фото: особистий архів)
- Чим американська освіта відрізняється від української, якщо брати ключове?
Я знову повертаюся до теми різних менталітетів. Тут освіта вважається справді важливим аспектом, який може суттєво вплинути на кар'єрний шлях. Натомість в Україні я часто чую від молоді, що університет не є необхідним, якщо вони вже є кваліфікованими спеціалістами. У Сполучених Штатах таке ставлення зовсім не поширене.
Тут існує традиція навчання, і всі розуміють, що це одна з найкращих освітніх систем у світі, тож намагаються отримати від неї максимум. Я поділяю американське бачення: отримавши освіту в галузі політології, я усвідомлюю, що це не лише про саму політологію, а скоріше про розвиток критичного мислення, лідерських якостей, командної роботи та інших важливих навичок, які здобуваються в університеті або школі.
По-друге, важливим аспектом є якість освіти. Вважаю, що чимало державних університетів в Україні ще зберігають певні елементи радянського спадку. У Сполучених Штатах, навпаки, накопичений значний досвід протягом багатьох років, що дозволило їм відточити свою освітню систему. США стали своєрідним магнітом для науковців і студентів з усього світу, що, безумовно, сприяє підвищенню загального рівня освіти.
Тут існує безліч можливостей для подорожей безкоштовно, як для студентів, так і для викладачів, що дозволяє набувати нові знання та досвід. Це надзвичайно важливо, адже викладачі стають більш кваліфікованими і в результаті можуть ефективніше передавати свої знання студентам.
В Україні ці можливості дещо обмежені. Хоча нині існує Альянс українських університетів, який прагне розширити спектр таких можливостей, процес вдосконалення навичок потребує значного часу.
Третя відмінність можна сказати про гуртожитки, бо тут гуртожитки роблять таку окрему спільноту. Зазвичай це не один гуртожиток, а, наприклад, є 10 на кампусі, і це зазвичай 10 різних спільнот.
Якби в наших гуртожитках реалізували подібні ініціативи, це могло б стати справжньою знахідкою. Не лише для проживання людей, але й для створення програми розвитку, організації подій, активностей та зобов'язань. Було б чудово, якби поряд з мешканцями перебував куратор, який б спостерігав за всім цим процесом і координував діяльність.
У моєму колишньому університеті ми мали можливість виїжджати на озеро, де проводили три дні, знайомлячись одне з одним, адже всі ми мешкали в одній будівлі. Це був чудовий досвід, наповнений різноманітними активностями. Ми брали участь у конкурсах, де гуртожитки змагалися між собою, і щороку обирали найкращий. У нашому університеті подібних заходів не організовують.
- Назви три головних поради українцям, які також хочуть вступити до штатів.
Перш за все, важливо підготуватися заздалегідь. Процес вступу в американські університети відрізняється від того, до чого ми звикли. У нас все відбувається швидше: я складаю тести влітку, а вже у вересні починаю навчання. В Америці ж вступна кампанія триває цілий рік. Якщо я хочу розпочати навчання цього вересня, на жаль, я вже пропустив терміни. Наступна можливість буде лише у вересні 2026 року, що означає, що мені потрібно буде готуватися цілий рік.
По-друге, володіння англійською мовою є надзвичайно важливим. Без знання англійської ви не зможете успішно скласти вступний іспит, а також вам буде сутужно під час навчання. Щоб спростити процес адаптації в новій країні з чужою культурою та новими людьми, важливо мати міцні знання англійської мови.
Третє - це бути активною особою, яка має досягнення та життєві успіхи. Це не обов'язково повинні бути великі досягнення; волонтерська діяльність або служіння у своїй громаді, школі чи університеті також відіграють важливу роль. Головне - мати заняття, яким ви займаєтеся після занять або роботи.
Четвертий пункт - вміти донести цей досвід до американської комісії та детально його викласти. Існують стандартні шаблони резюме, які студенти часто використовують, однак вони не привертають уваги.
Комісія ознайомиться з першим абзацом, і якщо він їх не зацікавить, то далі читати не стануть, незалежно від змісту. Тому важливо з першого речення привернути увагу, розпочати з особистого досвіду або оригінально побудувати сюжет свого есе. Лише так можна досягти успіху.
Дехто вже зауважував мені, що це звучить досить незвично — виявляється, в Америці важливість належного оформлення свого досвіду переважає над самим змістом цього досвіду. Під час подачі, на жаль, це справді так.
- Що для тебе було найбільшим шоком при переїзді?
- Коли я приїхала перший раз у 2022-му році, наш приїзд був дуже очікуваний. Університет знав, що приїжджають українські студенти, тому нас забрали з аеропорту з такою табличкою, на нас чекав автобус.
Коли я усвідомила, що опинилася в Америці, у мене не було можливості висловитися англійською. Це стало справжнім викликом. Інші студенти почали ділитися своїми враженнями, розповідаючи про те, як ми провели час в аеропорту і як перетинали кордон, а я відчула сильний страх говорити англійською.
Пізніше я почала вливатися, говорити. Кілька разів мене навіть виправляли, я багато разів помилялася, але це був шлях навчання через реальне життя.
У кімнаті, де я поселилася, проживали ще троє американок. Саме тут я змогла детально ознайомитися з побутом та культурою. Університет спеціально реалізував таку стратегію, щоб українці не мешкали разом, а були розподілені по різних кімнатах і гуртожитках.
У повсякденному житті американці прагнуть підтримувати атмосферу дружелюбності та доброзичливості. Натомість, коли у нас виникають певні труднощі чи питання, українці зазвичай намагаються їх вирішити, висловлюючи свої побоювання: "Мене турбує це. Чи можеш, будь ласка, уникати цього? Шум заважає мені".
Тут, якщо так сказати, то вони зразу думають, що ти ворог і чого ти так кажеш. Стараються проблеми більше не обговорювати й так усміхатися, удавати, що все добре.
Я не знала про це раніше. В Америці люди дуже люблять пити напої з льодом, навіть коли на вулиці холодно, і часто ходять у шортах у непогоду. У нашій квартирі вікна завжди були відкриті, навіть коли температура знижувалася. Я неодноразово зазначала: "Мені дійсно холодно, я, здається, застудила око, і в мене болить горло". Дівчата тільки поглянули на мене, ніби не розуміли, чому я скаржусь, адже ми всі ділимо це житло.
Отже, це був мій перший конфлікт. В той момент я усвідомила, що ми справді відрізняємося один від одного.
Вони різні й у прибиранні. Тут я не можу говорити за всіх американців, але наша кімната була постійно не прибрана.
Коли я запитала, чи можна придбати швабру для прибирання підлоги, мені відповіли питанням: навіщо це робити, адже ми лише прибираємо, коли щось пролито. Важко передати, але це зовсім інший підхід, ніж той, до якого я звикла в Україні.
Одна з істотних відмінностей від України - це рівень консюмеризму. Я вже адаптувалася до цього стилю життя. У магазинах представлений величезний асортимент товарів. Коли людина вирушає за покупками, зазвичай не обмежується лише однією пляшкою газованого напою — їх зазвичай продають лише упаковками, цілими блоками. Внаслідок цього, споживання тут є надзвичайно великим.
Кожна подія має їжу, дуже багато їжі. Студенти її набирають так, що там одна тарілка, друга, а я це хочу, я це, бо воно і так все безкоштовно.
Тут дуже багато подій в межах університету і вони конкурують між собою. Щоб студенти прийшли саме на твою подію, ти маєш замовити їжу. Інакше студенти не прийдуть.
Потім виникла нова проблема: студенти приходять, харчуються і швидко йдуть. Одного разу у нас була досить тривала конференція, під час якої ми уважно слухали виступи всіх доповідачів, і лише після завершення нам запропонували їжу, щоб уникнути ситуації, коли ми могли б поїсти і піти.
Американці мають більш розслаблений підхід до домашнього господарства, що стало причиною виникнення непорозумінь у українки Ольги Дроняк (фото: особистий архів).
Які американські звички вразили тебе своєю незвичністю?
- Це були звички, які мені здавались супер дивними, а тепер я теж ними живу. Вони додають лід до всього, до всіх напоїв, навіть, якщо ти підеш у заклад, попросиш просто води, тобі принесуть воду з льодом.
Я дивувалася спочатку, а потім мені самій сподобалося пити холодні напої, коли холодно та додавати лід всюди. Тепер вода не смачна мені без льоду.
Другий момент – це швидка їжа на різних заходах. Є люди, які приходять сюди і продовжують дотримуватися здорового харчування. Коли я працюю на події, де замовлено фастфуд, часто трапляється, що я теж його споживаю. Загалом, тут значно менше корисних варіантів. Я б не назвала це звичкою, скоріше, це вже стало частиною моєї адаптації.
Легка бесіда. Я вже адаптувалася до того, що люди можуть просто підійти і запитати: "Як справи?" І не завжди це означає, що їм справді цікаво дізнатися про твоє життя. Це просто звичайний ритуал, так спілкуються всі.
Коли я прибула, то носила плаття, стильні ансамблі та ретельно фарбувалася. Наразі я придбала американські крокси та оверсайз футболки. Якщо мені потрібно вийти кудись ненадовго, не на якусь важливу подію, я вже не витрачаю багато часу на підготовку.
Теж вже звикла до такої американської звички, хоча на пару я в піжамі не піду, але все одно простіше без макіяжу вийти чи просто в якихось тапочках.
Всі намагаються запам'ятати твоє ім'я. Це, до речі, одна з відмінностей від України. У цьому випадку, завдання викладача на першій лекції полягає в тому, щоб дізнатися імена всіх студентів. Якщо ж він не запам'ятав, то потім доводиться щиро вибачатися кілька разів за те, що забув твоє ім'я.
У США також дуже популярним є використання "preferred name". Це означає, що немає необхідності вказувати повне ім'я. Наприклад, у мене в електронній пошті зазначено Оля, а не Ольга, оскільки це ім'я, яке я віддаю перевагу, і всі звертаються до мене саме так. Коли мене запитують, чи подобається мені одне з імен чи інше, я зазвичай відповідаю, що мені це неважливо. Однак є люди, для яких це питання має велике значення.
Що американці вважають незвичним у українцях?
Щодня люди цікавилися, чи святкую свій день народження, адже я завжди виглядала стильно. Це стало однією з причин, чому я не знайшла спільну мову з сусідками. Вони з недовірою споглядали на мене, запитуючи, чому я так ретельно одягаюся і фарбуюсь щодня, адже, мовляв, це займає забагато часу.
Тут такого не спостерігається. У сусідки на підлозі були розкидані речі. Вона знайшла щось, одягнула це на себе.
Всі вражені тим, як ми відвідуємо заняття, тоді як в Україні триває інше життя. У їхній свідомості немає уявлення про карту України, де йдуть бойові дії, де можуть бути атаки — іноді інтенсивні, іноді менш відчутні.
Ще одне поширене запитання — це те, скільки часу я вже перебуваю в США. Я пояснюю, що приїхала з України виключно для навчання і не втікала сюди через війну. У відповідь вони зазвичай дивуються: "Справді, в Україні ще реально жити? Це цікаво!"
- Які стереотипи про штати й про американців у тебе розбилися, коли ти тільки-но приїхала?
Існує стереотип, що Америка — це справжній рай. Коли моя мама була в Україні, їй часто ставили питання: "Чому ти досі не поїхала до Америки? Адже твоя донька там. Ти мала б приїхати одразу". Всі вважають, що там усе чудово, але насправді це не зовсім так. Тут є свої складнощі.
Наразі я завершую навчання і шукаю роботу. Конкуренція тут в 15 разів більша, а також багато кандидатів з різних куточків світу та університетів. Це справді складно.
Часто можна почути, що Сполучені Штати - це край можливостей. Проте, коли я переглядаю різноманітні вакансії, розумію, що отримати роботу зовсім не так просто. Щоб отримати одне запрошення на співбесіду, потрібно подати заявки десь на п'ятдесят різних позицій.
Ще я знаю, що в людей є таке бачення, що Америка - це лише хмарочоси. Але мені здається, за статистикою це тільки 1 чи 3 відсотки. А все інше - це поля, різні такі американські будиночки.
Чи існують у американців певні стереотипи щодо українців?
Чомусь нас часто асоціюють із Сибіром, адже я чую: "В Україні, напевно, ще холодніше, ніж у Чикаго". Але я пояснюю, що у нас зазвичай температура така ж, як у вас, а часом навіть тепліше, оскільки тут часто вітряно через озеро.
Я думаю, що чомусь Україна в голові не така, як частина Європи, а як частина Росії, якоїсь тайги. Це моє трактування.
Не всі люди знають, якою мовою спілкуються в Україні. Мене деколи питають, щоб не образити, не говорять зразу "у вас російська", а питають: "У вас є якась мова?"
Загалом я продовжую помічати впливи російської пропаганди. Нещодавно під час презентації один студент висловив думку: "Цей проєкт створено через те, що між вами існує розділення на схід і захід, ви ставитеся один до одного ворожнечно. І насправді, цей проєкт не має на меті примирити вас з Росією, а скоріше допомогти вам знайти порозуміння самі з собою".
У Сполучених Штатах існує кілька відомих ресторанів, що спеціалізуються на українських стравах (фото: особистий архів)
Яке у американців бачення грошей?
В Сполучених Штатах існує широко поширене уявлення, що місцеві жителі трудяться виключно для того, щоб заробити, і що їхнє життя поза роботою практично відсутнє. У цьому контексті робота займає провідне місце у їхньому житті.
Вони досить ощадливі. Якщо ти плануєш орендувати квартиру чи будинок, процес тут є досить легким. Це не є основною метою, адже головне – отримати більше доходу.
Є ще один аспект – люди тут здебільшого живуть на кредит. Наприклад, якщо я вирішу придбати квартиру, перше, що викличе питання – звідки у мене кошти для одноразової оплати. Тож, в цій ситуації, всі користуються кредитами.
Коли я мамі сказала, що хтось взяв машину в кредит, то вона така: "Ні, ну як це, виплачувати, бути комусь винним?" І це різниця в менталітеті. Ми звикли, якщо ми щось купуємо, зазвичай даємо всю суму або половину.
Українці мають сильну орієнтацію на одяг, стильні автомобілі та прагнення працювати, заощаджувати та робити покупки. Моя мама іноді зауважує: "Ось чому у українців часом бракує грошей – ми постійно намагаємось щось придбати". Натомість тут, у цій місцевості, акцент робиться на невпинну працю, і високі парканчики не потрібні, адже ніхто не прагне купувати надто розкішні чи дорогі речі.
Цього року я проживала в американській хост-сім'ї протягом всього року і часто спілкувалася з їхнім сином. Він висловив бажання придбати светр з малюнком футболіста, але його мама повідомила, що ціна становить 30 доларів, і ми вирішили не купувати його.
Я є студенткою і можу заробити 30 доларів менш ніж за дві години, а іноді навіть за годину. Проте вони змогли зібрати кошти і придбати другий будинок, який тепер здають в оренду. Тут зовсім інше ставлення до грошей.
Їм також пріоритетніші подорожі, бачити світ, але не купувати навіть те, що хочеться.
- Як ти адаптовувалася до їхньої їжі, до смаків? Чого тобі найбільше не вистачало з України?
Досі я регулярно відвідую українські кафе та ресторани, а також закуповуюсь в українських магазинах. Спробувала купувати продукти в американських супермаркетах, але їжа там здається мені штучною та позбавленою справжнього смаку. Я не можу звикнути до цього. Американські супермаркети залишаються для мене недоступними. Раніше я вважала, що фастфуд призначений лише для безпритульних.
Тобто я не харчуюсь нічим американським. І стосовно кухні, тут навіть не те щоб кухня, але сфера обслуговування досить інша від України. В Україні все чисто, ідеально, конкуренція дуже висока. А тут такого нема.
Їжа може бути справді смачною, але інтер'єр часто залишає бажати кращого. Це стосується, напевно, 85-90% закладів у Сполучених Штатах, і для мене це є серйозною проблемою. Я не можу змиритися з тим, що, приходячи до ресторану, стикаюся з липкими столами, застарілим дизайном або неприємними запахами, навіть якщо страва виявляється досить хорошої якості.
У Чикаго можна знайти приблизно п’ять місць, де подають українські страви. Є заклади, схожі на кафе, а також ресторани, в яких святкують весілля. Якщо виникає можливість поїсти не вдома, завжди обираю лише українську кухню.
Тут, до речі, супи непопулярні, а в Україні ми їх їмо кожен день фактично.
На даний момент я вже звикаю до нового середовища й намагаюся досліджувати кулінарні традиції різних країн, але американської кухні, в її класичному розумінні, фактично не існує. В основному, це фастфуд – те, що було створено в США.
- Чи зустрічала ти в Штатах росіян? Як вони поводяться?
- У моєму університеті дуже багато росіян, і до них досить лояльно ставляться. Вважають, що вони "за мир", і вони взагалі такі невинні цивільні. Мені цей підхід не дуже подобається, але університет не буде їх булити.
Цього року серед студентських спікерів будуть троє представників, одна з яких походить з Москви. Академічна спільнота не має заперечень щодо приїзду людини з Росії, адже вона має адекватний погляд на речі і готова почати співпрацю.
У нашому університеті навчається група студентів з Росії. На жаль, українських студентів у нас немає. Нас не так багато — приблизно 15 осіб, і ми всі розташовані в різних куточках. Дехто з нас навчається на бакалавраті, інші — на магістратурі, а хтось вже здобуває докторський ступінь. Ми представляємо різні спеціальності, тому кожен з нас є унікальним.
Цього року ми прагнули об'єднатися та створити щось на зразок Українського Товариство Групи. Проте нашу ініціативу відхилили, оскільки ми не провели жодних заходів. Деякі намагалися пояснити це рішення політичними причинами, але це не так.
Російські студенти запрошували нас разом збирати фандрейзети й задонатити комусь в Україні. Тобто в них погляди досить окей, але я ні з ким не взаємодіяла, не дружила, бо є багато інших людей на кампусі, з ким можна дружити.
Ми вирішили, що це все одно буде краще не проводити спільні ініціативи з ними, бо це може по-різному трактуватися потім. Вони можуть допомагати, але окремо.
Ольга Дроняк: Ми прийняли рішення утриматися від проведення спільних ініціатив з російською стороною. Вони можуть надавати підтримку, але лише незалежно від нас (фото: приватний архів).
Чи мали ви нагоду роз’яснити, перш за все, різницю між Україною та Росією?
Ні, я вважаю, що це вже стало відомим усім. Можливо, до 2022 року ситуація була інакшою. У мене навчаються студенти з Вірменії, Туркменістану та Болгарії. Всі вони володіють російською мовою, але жоден з них ніколи не спілкувався зі мною російською.
Спочатку всі дивуються чомусь, типу, кажуть: "О, та ви ж двоє знаєте російську, так говоріть російською", але сам факт, що вони самі цього не пропонують і знають, що треба говорити англійською.
Які у тебе подальші плани в Америці?
Мій останній день вже настав, і я все закінчила. Я досі не можу повірити, що цей етап пройшов так швидко.
Після завершення навчання в США міжнародні студенти отримують можливість працювати в країні протягом від одного до трьох років. Я вирішила скористатися цим шансом, адже ця можливість є частиною програми, що передбачає, що робота повинна бути пов'язана з обраною спеціалізацією. Таким чином, я намагаюся здобути цінний практичний досвід у своїй сфері.
Дуже складно з пошуком роботи, особливо з нинішньою адміністрацією. Дуже багато людей з публічного простору або звільняються, або їх звільняють і утворився трохи балаган зараз. Так само зі студентськими візами.
Я намагаюся налагоджувати зв'язки та спілкуватися з різними американцями українського походження, а також шукати знайомих.
Мене вже не так турбує висока зарплата, адже це мій перший рік роботи в США. Головне для мене – отримати досвід, нові знання та налагодити корисні зв'язки на майбутнє.
Отже, в цьому році я залишаюсь у Сполучених Штатах, займатимусь роботою, а потім вже буду розробляти свої плани на майбутнє.
