Я – українець, і це моя гордість: Богдан Попов розповідає про свій шлях від Ніжина до Емполі та свої амбіції грати за національну збірну України.

18-річний Богдан Попов став одним з найбільших відкриттів цього сезону Серії B. Його результативність в Емполі змусила українських уболівальників стежити за низинами італійського футболу значно уважніше.

Унікальному інтерв'ю для Чемпіону Богдан Попов поділився своїми думками про:

Поділись спогадами про своє дитинство. Твій батько професійний футболіст, тож, напевно, саме він вперше привів тебе до світу футболу. Яким був цей досвід?

Так, саме тато привив мені пристрасть до футболу, навчив основам гри та пояснив, що для досягнення своїх цілей у цьому виді спорту необхідно багато зусиль і праці.

Яким чином твій батько вплинув на твою кар'єру, і чим він займається в даний момент?

Перш за все, він показував на власному прикладі, яким має бути ставлення до футболу. Завжди в чудовій формі, він підходить до всього з серйозністю. Він був вимогливим до себе і очікував того ж від мене. Сьогодні він займається тренерською діяльністю та працює з дітьми.

Ти проходив навчання в академіях київського Динамо, польського Гурника та італійського Емполі. Поділись своїми враженнями щодо відмінностей у підходах до підготовки молодих гравців та розкажи, що найбільше вразило в кожній з цих академій.

Перш за все я хотів би виділити початок свого футбольного шляху. Це ДЮСШ в Ніжині, де я народився. Саме тут все починалось. У Динамо я був 4 роки, з яких приблизно півтора пропустив через травму.

Очевидно, що тут умови та рівень істотно відрізняються від Ніжина. Спогади про Динамо залишились приємними, але саме в Польщі я вперше відчув, що таке справжнє тренерське керівництво та смак гри у футбол. Ми досі підтримуємо зв’язок.

В Італії я наче почав все спочатку. Це стосується всього. I умов, і тренувального процесу, і рівня, конкуренції, навантажень. З перших днів зрозумів скільки мені не вистачає і скільки треба працювати.

Ти залишив Україну в часи повномасштабного конфлікту. Які труднощі були найбільш значними в цій ситуації?

Нерозуміння моєї ситуації, що станеться завтра.

Ти провів час у Польщі та Італії, проте, як відомо, англійська є міжнародною мовою спілкування в будь-якому місці. Які мови ти вивчаєш і на якому рівні володієш ними?

Я вважаю що футболіст має розмовляти мовою країни, де грає. Перш за все для розуміння у тренувальному процесі, а також для адаптації

У Україні я добре вивчав англійську мову в школі, тому з нею у мене не виникало проблем. Після переїзду до Польщі я освоїв польську завдяки спілкуванню з місцевими. Також маю досвід роботи в Італії, де спілкуюсь польською з колегами-поляками. Мені кажуть, що в моїй мові не чути акценту.

В Італії я почав спілкуватися італійською без жодних труднощів. Отже, я володію англійською, польською, італійською та, звичайно, українською мовами.

Яким чином ти підтримуєш зв’язок із рідним домом, Україною та Ніжином? Можливо, у тебе ще залишилися друзі, з якими ти підтримуєш спілкування?

Щодня я на зв'язку, розумію, що ситуація там дійсно складна. Багато знайомих залишили свої домівки через війну. Лише кілька з них залишилися, і ми здебільшого спілкуємось через соціальні мережі.

Не так давно ти отримав перший виклик до молодіжної збірної U-21, наступного ступеня після якої є національна команда. Наскільки значимо для тебе представляти Україну на міжнародному рівні? Чи виникали у тебе думки про можливість виступати за Італію?

Я — українець, і завжди відчував свою приналежність до цієї нації. Особливо під час війни, це почуття гордості лише посилюється. Я вже згадував про своє прагнення стати гравцем основного складу національної збірної, але усвідомлюю, що для досягнення цієї мети потрібно багато працювати.

Щодо молодіжної команди, я не можу сказати, що задоволений тим, скільки часу я проводжу на полі. Вважаю, що маю підстави для такого висновку. При цьому усвідомлюю, що остаточні рішення приймає тренер, і я поважаю це.

Проте й я маю право висловлювати свою думку та ухвалювати рішення. Можливо, не варто витрачати час на це. Я вже обговорював це питання з моїм менеджером Андрієм Головашем.

Проте, я абсолютно не збираюся піднімати тему зміни громадянства або влаштовувати з цього спектакль. У мене є всі необхідні ресурси, щоб вирішити це питання на футбольному полі.

Сьогодні працюю з одним тренером, завтра - з іншим. Особливо враховуючи, що я все ще маю можливість грати за збірну до 19 років, де у мене склалися чудові стосунки з тренерами.

Я справді мріяв відвідати чемпіонат світу серед юніорів до 20 років, але, на жаль, мій клуб не дав згоди. Це не збігалося з днями ФІФА, і вони мали таку можливість.

Твої забиті м'ячі за Емполі миттєво перетворили тебе на зірку в Україні. Як ти відчуваєш ці перші миті популярності?

Повірте, я не займаюсь цими думками і це не викликає в мене жодних переживань.

Чи сподівався ти на такі досягнення вже в цьому сезоні? Які саме цілі ти ставив перед собою і які маєш наразі?

Я працюю кожен день з метою підвищення свого рівня майстерності та адекватно бачу ситуацію. Футбол гра командна тому і цілі мої спільні разом з командою.

Емполі дуже серйозний колектив, але в кожного гравця є клуб мрії, за який би він хотів зіграти. Який у тебе це клуб?

Багато клубів, які подобаються, звісно є улюблений, але давайте це залишиться таємницею. Сьогодні я тільки починаю, але безумовно буду робити все щоб мрії здійснились.

Крім футболу, напевно, у тебе є й інші інтереси. Які ще хобі ти практикуєш?

Вільний час намагаюся використовувати для читання, відвідування кінотеатрів, концертів та прогулянок містом. Італія вражає своєю архітектурною красою, і я отримую від цього велике задоволення. Проте вільних хвилин, на жаль, обмаль.

Футболісти перетворилися на значущих посланців України в Європі, передаючи європейцям інформацію про те, що наша країна продовжує боротися у війні. Чи усвідомлюєш ти цю відповідальність?

Так, я завжди залишаюсь на своїй позиції. Можу висловлюватися лише про тих, хто поруч зі мною. Я повністю підтримую Україну. Люди проявляють зацікавленість, хвилюються та бажають перемоги.