Як Донбас сприяв утвердженню незалежності України
24 серпня - День незалежності України. Цього дня в 1991-му Верховна Рада ухвалила акт про незалежність. Цей документ винесли на всеукраїнський референдум. Підтримали його й жителі Донецької області - майже 84% голосів.
Понад 90 відсотків жителів України підтримали Акт проголошення незалежності на Всеукраїнському референдумі, який відбувся 1 грудня 1991 року. Перед цим - 24 серпня - цей документ ухвалила Верховна Рада. Саме тому цього дня щороку відзначається День незалежності України. Абсолютна більшість жителів Донецької області, частина якої нині перебуває під російською окупацією, тоді на референдумі теж проголосувала за незалежність України, підтримавши її 83,90% голосів. Про те, чим жив цей шахтарський регіон напередодні та під час проголошення Україною незалежності, DW поспілкувалась з істориками та свідками тих подій.
Напередодні проголошення незалежності Донбас був охоплений шахтарськими страйками, які почалися ще наприкінці 1980-х років. Однією з головних причин перших протестів стало загостренням соціально-економічних проблем, зокрема занепад вугледобувної галузі та тотальний дефіцит продуктів і непродовольчих товарів у регіоні.
Перший страйк шахтарів стартував 15 липня 1989 року на шахті "Ясинуватська-Глибока", розташованій у Макіївці Донецької області. Незадоволені умови праці гірників миттєво привернули увагу працівників інших шахт, які приєдналися до протесту. До 25 липня в Україні вже близько півмільйона шахтарів взяли участь у страйках, демонструючи величезну рішучість у відстоюванні своїх прав.
"Це був такий бурхливий період для Донецької області, в принципі, для всієї України. Але Донецьк був епіцентром подій. Якраз у місті дуже багато обговорювали питання, пов'язані із шахтарськими страйками, з вимогами шахтарів-страйкарів", - розповідає історик Українського інституту національної пам'яті Ігор Каретніков, який був свідком тих подій.
З часом страйки шахтарів здобули політичний характер, трансформувавшись у значний політичний рух, який висунув вимоги про відставку президента СРСР, розпуск З'їзду народних депутатів та визнання суверенітету України.
Один з львівських тижневиків у той період зазначав, що в 1991 році шахтарський регіон Донбас вже здобув лідерство у питанні національної самостійності. Це відбулося завдяки вимогам шахтарів під час їхніх страйків, які закликали до прийняття акту про повну незалежність України. На той момент вже діяла Декларація про державний суверенітет України, ухвалена в липні 1990 року, але цього виявилося недостатньо. Це була лише декларація, тоді як на шахтарських страйках вже активно обговорювалася необхідність ухвалення акту про повну незалежність, створення власної Конституції, валютної одиниці та законодавства, - згадує Ігор Каретніков.
На фоні шахтарських страйків 1989 року в регіоні почала свою діяльність Донецька крайова організація "Народного Руху України", що виникла на основі Донецького обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Члени "Руху" відкрито виступали за українську незалежність, захист національної мови та культури. "Як Товариство української мови, так і 'Народний рух' намагались створити осередки, навколо яких би згуртовувалось українство. Це були школи, церкви та засоби масової інформації", - ділиться спогадами Микола Тищенко, один із засновників "Народного Руху України" в Донецькому регіоні, у розмові з DW.
Нині Микола Тищенко живе на Черкащині. "Рухівцю" довелося двічі рятувався від війни: у 2014 році він залишив Донецьк і перебрався до Лиману, а у 2022-му був змушений зовсім виїхати з рідної Донеччини. Через постійні переїзди Миколі не вдалося зберегти бодай якісь світлини з часів активної діяльності "Народного руху" на Донеччині, але у пам'яті той період закарбував назавжди. Примірок, "рухівець" згадує: у 1989 році питання незалежності України в Донецьку майже не обговорювалося, водночас передчуття уже витало у повітрі.
"Всі розуміли, про що йдеться. Мова йшла про зростаючу самостійність, незалежність та автономність. Це відчувалося, проте не було чітко сформульоване. Навіть у програмі "Руху" не було явного висловлювання на підтримку незалежності України. Ця ідея з’явилася лише в другій версії програми "Руху". Проте, хоч і в неявній формі, можна було відчути два підходи до того, якою ми хочемо бачити Україну: як українську Україну і як незалежну Україну", - ділиться своїми думками Микола Тищенко.
Поряд із шахтарськими протестами в Донецьку, регіональна організація "Народного руху України" здобула статус найбільш потужної демократичної сили Донеччини в часи "оксамитової революції" 1990-1991 років.
Шахтарські страйки, в першу чергу, мали соціально-економічну природу, але водночас відзначалися активною боротьбою проти партійної номенклатури та шостої статті радянської Конституції, що закріплювала провідну роль Комуністичної партії. Літнього сезону 1990 року в Донецьку відбувся перший загальносоюзний з'їзд шахтарів, а восени — другий. Це свідчило про певну політичну спорідненість між національно-визвольним рухом і шахтарським протестом. Можна стверджувати, що ці рухи не були альтернативними одне одному, оскільки їх об'єднував спільний ворог — адміністративно-командна система, КПРС та всі елементи, що підтримували тоталітарний характер Радянського Союзу, — зазначає історик Ігор Тодоров, який у той час проживав у Донецьку.
24 серпня 1991 року Верховна Рада тоді ще Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. У цей день у Донецьку не було масових святкувань, як у Києві чи Львові. Більшість містян реагували стримано й спокійно, згадують свідки тих подій. "Особливих реакцій саме на проголошення незалежності, мабуть, і не було. Я хочу зазначити, що така атмосфера в Донецьку значною мірою була пов'язана з шахтарськими страйками", - зазначає історик Ігор Тодоров.
Микола Тищенко, представник "Руху", висловлює свою думку про проголошення незалежності України, підкреслюючи, що для нього це стало важливою, але не несподіваною подією. "Це було цілком логічно. Особисто для мене це не стало сенсацією. Адже вже давно стало зрозуміло, що Україна рухається до незалежності. Люди не вийшли на вулиці з маніфестаціями, не кричали "за" чи "проти" – все це відбулося цілком буденно. Зовсім буденно", – зазначає він.
Протягом наступних місяців осередок "Народного руху України" у Донецьку активно готувався до Всеукраїнського референдуму про незалежність, що відбувся 1 грудня 1991 року. Микола Тищенко зазначає, що разом з однодумцями з "Руху" вони намагалися пояснити місцевим мешканцям значущість підтримки незалежності України.
"Я вважаю, що наша команда тоді зробила те, що могла. Коли ми починали розмови із виборцями, ми говорили, що давайте будемо визначатися так: "Україна має бути незалежною чи не має? Якщо вона не має бути незалежною, то навіщо нам президент, так? Тоді питання про президента не стоїть. А якщо вона має бути незалежною, то тоді давайте поговоримо про президента. Кого ви хочете? Кравчука, Чорновола, Гриньова?". Тоді має сенс ця розмова. І от на такій хвилі ми і працювали", - згадує Микола Тищенко.
Під час референдуму, що відбувся 1 грудня 1991 року, близько 84% мешканців Донецької області підтримали Акт проголошення незалежності України, тоді як 12,6% висловилися проти цього рішення.
Під час обговорення референдуму щодо незалежності України виникла ідея: "Досить годувати Москву. Час почати жити самостійно і керувати своїм домом". Всі усвідомлювали, що Донеччина, як і вся Україна в цілому, є досить багатою республікою. У нас є багато ресурсів, але водночас відчувається брак багатьох речей. Це схоже на тотальний дефіцит, який панував у Радянському Союзі. Саме це також спонукало нас до прагнення самостійності у веденні справ у нашій країні, - згадує Ігор Каретніков.
