Як можна бути байдужим до своєї культури, щоб дозволяти знищувати пам'ять про великих людей, які її створили?

Як потрібно не любити свою культуру, щоб дозволяти нищити пам'ять про власних геніїв.

Сьогодні ми попрощалися щонайменше з трьома видатними українцями, чиї імена були спотворені або забуті внаслідок дій влади чи бездіяльності суспільства:

Михайло Булгаков, уродженець Києва, один із найвизначніших письменників ХХ століття. Його книги давно стали надбанням світової літератури. Проте саме в Києві, де минули його дитячі й юнацькі роки, пам'ятники та меморіальні дошки опинилися під загрозою демонтажу.

Михайло Жванецький, видатний майстер сатири, як в Україні, так і за її межами, чий голос знався багатьма. В Одесі, місті, яке він увічнив своїм мистецтвом, була знищена його меморіальна дошка.

Лариса Шепітько, всесвітньо визнана кінорежисерка і учениця видатного Олександра Довженка, здобула популярність не лише в Україні, а й за межами Радянського Союзу. Проте, у Львові, де вона отримала освіту, нещодавно була знята меморіальна дошка, яку охарактеризували як пам'ятник "радянській діячці".

Це не лише руйнування кам'яних або бронзових скульптур. Це атаки на нашу культуру, історичну пам'ять та самоусвідомлення українського народу. Знищуючи спогади про видатних митців, ми підриваємо й основи, на яких будується наша нація.

Фото: facebook/Володимир Левін

Джерело можна переформулювати як "істочник" або "вихідна точка".

Якщо ви виявили граматичну помилку, будь ласка, повідомте нам.