Як у селі на Донеччині "змій ловили"

Жителі села Андріївки-Клевцового покидають домівки через російські атаки, але бережуть свої традиції, зокрема унікальний обряд "Гоніння гадюк"

Мальовниче стародавнє село Андріївка-Клевцове на Донеччині розкинулося вздовж річки Вовчої та межує з Дніпропетровською областю. Воно розташоване у Комарській сільській громаді Волноваського району і славиться своїми традиціями. Серед них - обряд "Гоніння гадюк", який у 2018 році внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Сьогодні вся громада Комарівки піддається безперервним обстрілам з боку російських військ. У селі Андріївка-Клевцове зазнали руйнувань школа, пошта, торгівельні заклади, Будинок культури, адміністративна будівля, бібліотека, церква та численні житлові приміщення. Більшість жителів були змушені евакуюватися. Проте, перебуваючи в нових місцях, вони зберігають свої культурні традиції, пишаються ними і мріють про повернення на батьківщину.

ЯКИХ ГАДЮК ГАНЯЮТЬ

Як розповіла директорка Будинку культури села Андріївки-Клевцового Віта Ярмоленко, історія цієї місцевості сягає корінням у XVIII століття, а може, і раніше.

Село було засноване у 1782 році паном Клевцовим, у якого був син на ім'я Андрій, що і стало причиною такої назви. У 1964 році, унаслідок дій радянської влади, село отримало нове ім'я - "Іскра". Проте у 2024 році, згідно з вимогами Закону України "Про засудження і заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії", село знову отримало свою історичну назву - Андріївка-Клевцове, - повідомила директорка.

За її словами, старовинний обряд "Гоніння гадюк", найімовірніше, походить із дохристиянських вірувань, aле з прийняттям християнства набув нових рис. Під час обряду використовують вербові лозинки, посвячені в церкві у Вербну неділю. Їх зберігають за іконою в хаті аж до початку Великого посту наступного року. Чому виникла така назва обряду - ніхто в селі не може пояснити. Для тих, хто його не знає, вона асоціюється зі справжніми гадюками та зміями. Але це не так.

Пані Віта поділилася історією, як їй стало відомо про цей ритуал.

Я походжу з сусіднього села Гаврилівка, що на Дніпропетровщині. У 1999 році я вийшла заміж і переїхала до Андріївки-Клевцової. З раннього дитинства я чула від мами та бабусі, що в перший день Великого посту жінкам не слід відвідувати інші двори, а тим більше щось просити. Живучи в новому селі, одного ранку в понеділок до мене завітав сусід Микола Буша, відомий своїм гумором. Він сказав: "Я прийшов вигнати гадюк з твоєї хати". У руках він тримав якусь лозину, - ділиться своїми спогадами пані Віта.

Вона додала, що в той момент її обличчя від страху кардинально змінилося, а в думках промайнули сотні питань. "Отже, у нашому домі живуть гадюки, а чоловік навіть не зізнався. Де ж вони можуть бути, у якій кімнаті? Можливо, під ліжком або столом, а може, навіть під дерев'яною підлогою?" - міркувала вона.

Поки я міркувала, дядько Микола вже встиг дістатися до дальньої спальні. Поглянула - справді щось крутиться, і ще й на додачу причитує. Так ми й наблизились до порогу. Сусід попереду з лозиною, а я ззаду намагаюсь з'ясувати, звідки можуть з’явитися ці гадюки, - продовжує вона свою історію.

Він помітив, що після цього сусід усміхнувся і промовив: "Тепер, Гавриляночко (так він мене завжди називав), у твоєму домі порядок, я прогнав усіх гадюк, але щоб вони більше не з’являлися, потрібно влити чарчину".

Відверто кажучи, я тоді подарувала йому пляшку "Первака", аби ті змії не з'явилися знову. Але цілий день після цього я оббігала всю хату, заглядаючи у всі куточки, чи не вискочить раптом гадюка. Лише потім сусід пояснив мені, що це був якийсь цікавий і незвичайний ритуал, - усміхається пані Віта.

"Покинь це місце, тут панують лише злісні та нечисті сили."

Пані Віта розповіла, що цей обряд відбувається в так званий жилавий понеділок, який відкриває Великий піст, що слідує за Прощеною неділею та Масним тижнем. У цей день до кожного дому зазвичай завітали хлопці віком від 7 до 14 років, а також чоловіки. Їх називають "полазниками", що походить від слова "лазити". Ще до світанку, вони обходять сусідні оселі, закликаючи господарів привітати їх із початком Великого посту та пропонуючи "прогнати гадюк" з дому та двору. У народній традиції "гадюками", "гадинами" та "відьмами" позначають усе, що символізує зло, лихо, хвороби та інші негаразди.

У руках "полазників" зазвичай можна побачити прутики з верби або осики. Коли один з господарів виходить з дому, вони ввічливо вітаються: "Доброго здоров'я вам! Вітаємо з початком Великого посту! Нехай Господь дарує вам дожити до Великодня у доброму здоров'ї! Дозвольте нам вигнати з вашої оселі гадюк!". Господарі, звісно, охоче запрошують їх у хату.

Гості входять до хати і, тричі перехрестившись на ікони, розпочинають процес "виганяння гадюк" з віддаленої кімнати, рухаючись за годинниковою стрілкою до вхідних дверей. Вони стукають по підлозі, обходять всі кути, ослони, стіл та скриню, махають паличкою, немов намагаються вигнати щось живе з усіх приміщень, аж до самого порогу і за нього. Водночас вигукують: "Іди звідси, все зле і нечисте! На ліси, в очерети та болотисті місця! Тобі тут немає місця у добрих господарів! Нехай вони святкують Великдень у чистій оселі! Зникни! Пропади! Геть тобі! Пек!".

Вигнавши з хати "гадюк", полазники виходять із хати й зачиняють за собою двері.

Господарі висловлюють свою вдячність за виконаний ритуал, за те, що їхній дім не залишили без уваги, і дарують заздалегідь підготовлені частунки: дітям та молоді – горіхи, цукерки, пиріжки та яблука, а чоловікам пропонують чарку. Гості прощаються, бажаючи господарям всього найкращого, і вирушають до наступного двору, де знову відбувається обряд.

Віра в потужність ритуалу

- Це - не театралізація, а реальність. Обряд діє, тому люди чекають, виглядають полазників, щоби вони неодмінно прийшли. Тому що вважається, що якщо до якоїсь хати не зайшли, то там буде щось погане: і рік невдалий, і господарі захворіють, і настане горе. Сусіди одні перед одними вихваляються, у кого більше було полазників у хаті. Зазвичай декілька груп хлопців ходять по хатах: одні - з одного кінця села, інші - з другого. У нас же село переділене - його розрізає автотраса "Донецьк - Запоріжжя", - пояснює пані Віта.

Вона зазначає, що після того, як закінчать "ганяти гадюк", учасники ритуалу збираються в одну групу і вирушають за межі села. Там вони розводять вогнище, в якому спалюють ті гілочки, якими виконували обряд, щоб не залишилося жодного сліду від нечисті. Місце для багаття обирають так, щоб дим не йшов у бік села, адже за повір'ям, разом із ним можуть повернутися злі сили. Після цього полазники вечеряють частуваннями, принесеними від господарів.

Буває, що полазник лишає свою лозинку в останній хаті господарю, щоб нею вигнати худобу навесні на перше пасовисько. Вважається, що тоді худоба не хворітиме, корови добре доїтимуться, у сім'ї завжди буде молоко, тобто достаток.

З початком Великого посту, після обряду "Гоніння гадюк", коли оселю очищали, віряни вирушали до церкви, де проходили сповідь і причастя, прагнучи завершити піст з чистим домом та світлою душею.

ЗНАТИ, БЕРЕГТИ, ВІДРОДЖУВАТИ

Цей ритуал сприяє згуртуванню нашої громади, налагодженню зв'язків між жителями села, а також передає знання та цінності з покоління в покоління, залучаючи молодь до цінування добра, дружби та взаємодопомоги. Адже традиція є важливою частиною нашої історії, яку ми намагаємося перенести у майбутнє, - підкреслює пані Віта.

Вона наводить приклад, що серед перших практиків цього обряду були жителі села, такі як Микола Іванович Невечеря, Микола Миколайович Буша та інші актори народного театру мініатюр "Клевчани", які діяли в сільському Будинку культури.

Обряд "Гоніння гадюк" залишається живим і продовжує своє існування, щорічно проводячись у селі Андріївка-Клевцове. Навіть у непрості роки 2022-2024, коли розгорілася повномасштабна війна, сміливі полазники все ще відвідували домівки односельців. Проте у 2025 році обстріли з боку росіян значно посилилися, і багато людей змушені були евакуюватися, рятуючи дітей. У перший день Великого посту, 3 березня, в селі залишилося небагато людей, і не було з ким провести традицію. Але куди б не вирушали жителі Андріївки-Клевцової, вони зберігають пам'ять про цей обряд і передають його далі на нових місцях, зазначає пані Віта.

Тому представники села активно беруть участь у культурних форумах та заходах. Наприклад, у травні 2024 року в рамках проєкту "Жива спадщина - живі громади", що проходив у селищі Ворохті Івано-Франківської області, відбулася презентація обряду "Гоніння гадюк". Окрім цього, вони також активно залучаються до обласних онлайн-зустрічей, конференцій і семінарів, що відкриває нові можливості для обміну досвідом з іншими громадами.

Директорка Будинку культури села Андріївка-Клевцове впевнена, що незалежно від того, куди нас занесе життя, важливо зберігати в серці ті духовні багатства та культурні традиції, які ми успадкували від наших предків.