Як знищити судову реформу? Чому неможливо просто перенести європейський досвід?
Для забезпечення справедливості в Україні необхідно буде докласти чимало зусиль. На зображенні - статуя Феміди в Лондоні.
Забрати участь міжнародних фахівців у конкурсах - усе частіше звучать подібні заклики від деяких політиків та окремих членів юридичної спільноти.
Основний довід на підтримку цієї позиції полягає в тому, що в Європі подібних вимог не існує. Зважаючи на це, Україні слід запроваджувати "європейські стандарти" без жодних відхилень від їхніх принципів, навіть на найменший сантиметр.
Цей довід виглядає вражаюче - однак лише на перший погляд.
Насправді, ми стикаємося з ризикованим спрощенням, а іноді й навмисним спотворенням уявлень про те, як функціонує система правосуддя в Європейському Союзі.
Перш за все, необхідно розмежувати факти від вигадок. У галузі правосуддя немає суворих стандартів Європейського Союзу, які б мали обов'язковий характер для реалізації.
Існують основні принципи правовладдя, автономії суддів та забезпечення доступу до правосуддя. Окрім цього, існує безліч рекомендацій від Ради Європи та її структур, таких як Консультативна рада європейських суддів і Консультативна рада європейських прокурорів, до складу яких входять представники тих же професій (судді, прокурори тощо).
Очевидно, вони не прагнуть надавати рекомендації, які можуть викликати дискомфорт у своїх колег.
Також слід зазначити, що всі ці поради є м'яким правом, тобто вони становлять певні орієнтири, які варто враховувати, але не слід впроваджувати безумовно. Крім того, ці рекомендації були розроблені для зовсім інших умов - для правових систем, які протягом десятиліть демонструють ефективність.
Наприклад, у Данії 88% населення має довіру до судової системи, в той час як у Німеччині цей показник перевищує 70%. Ці результати стали реальністю завдяки мінімальному політичному втручанню в суди та беззаперечній чесності суддів у цих країнах.
У таких обставинах принцип "судді, обрані суддями" виглядає цілком раціонально.
Судді самостійно обирають склади судів та забезпечують етичні стандарти в суддівському середовищі. При цьому, президент і парламент не впливають на роботу органів, що відповідають за суддівське управління, і не чинять тиск на суддів. Завдяки цьому, судді мають змогу без остраху розглядати справи, пов'язані з високопосадовцями.
Тож ключове завдання тут - зберегти статус-кво відлагодженої системи з верховенством права. Чого не скажеш про Україну.
У нас зовсім інша ситуація. На жаль, наша судова система безуспішно бореться з системними проблемами і стикається з найнижчим рівнем довіри серед населення.
Наприклад, останні дослідження демонструють, що 69% українців не довіряють найвищій судовій інституції - Верховному Суду. Системна корупція і хабарництво, питання до незалежності та обʼєктивності судового процесу не сприяють ефективній роботі судової системи.
Отже, якщо переносити європейські стандарти врядування до системи, яка так і не пройшла очищення, ми лише збережемо статус-кво та добре знайомі практики.
Замість справжнього незалежного управління ми отримуємо оновлену версію старих труднощів: інституції, де професіонали призначають "своїх" людей і діють в інтересах власної вигоди, а не задля справедливості.
Це вже не дорога до Європейського Союзу, а скоріше в безодню. Україна отримала цілий урок на своєму прикладі в сфері судочинства.
У 2016 році в Україні було введено в дію законодавство, що закріплює принцип "суддівського самоврядування". Згідно з цим, 11 з 21 члена Вищої ради правосуддя (ВРП) повинні були бути суддями, обраними самими ж суддями. У складі Вищої кваліфікаційної комісії частка представників суддів досягала двох третин.
Який же результат ми отримали? Процес відбору нових кандидатів зазнав невдачі. Лише близько 0,5% суддів були усунені після кваліфікаційного оцінювання. Колишній склад ВРП опинився в центрі численних скандалів і не зміг звільнити навіть найбільш суперечливих осіб.
Крім того, скандально відомий колишній голова Окружного адміністративного суду Києва Павло Вовк не був відсторонений від виконання своїх обов'язків навіть на тимчасовій основі.
Ця проблема стосується не лише України. У країнах Центрально-Східної Європи, таких як Словаччина та Польща, які пройшли подібний шлях, також було реалізовано концепцію суддівських рад, що складаються в основному з "суддів, обраних самими суддями".
Це викликало різноманітні результати: від неоднозначних до абсолютно руйнівних.
В Грузії та Молдові, котрі також застосували модель "судді, обрані суддями", спостерігаються схожі наслідки: корупційні явища, підпорядкованість політичній владі та замкнене коло "своїх".
З цим погоджується і Венеційська комісія у своїх висновках щодо судової реформи Албанії та Молдови. Зокрема, у висновку CDL-REF(2019)031-e щодо судової реформи у Молдові, комісія зауважила, що у деяких посткомуністичних країнах надто високі стандарти щодо судової незалежності можуть "призвести до парадокса", оскільки гарантії незалежності надаються суддям, які не є ані незалежними, ані доброчесними.
Комісія запропонувала Молдові створити тимчасовий механізм для очищення судової системи від недоброчесних суддів.
Дослідження свідчать, що в багатьох країнах, які перебувають на етапі переходу до демократії, бездумне застосування "європейських" стандартів не приносить позитивних результатів. Внаслідок цього судові органи стають ізольованими структурами, що працюють на власну вигоду, утруднюючи діяльність реформаторів та перешкоджаючи будь-яким спробам змін.
У контексті цього, справжні досягнення в оптимізації роботи систем продемонстрували саме ті моделі, в яких вирішальну роль у підборі персоналу виконували міжнародні фахівці.
Так, Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ) не пропустила практично жодного явно недоброчесного кандидата до складу Вищого антикорупційного суду (ВАКС). Як результат, Вищий антикорсуд уже ухвалив понад 200 вироків у топкорупційних справах.
Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) та Вища рада правосуддя, які були створені з залученням міжнародних експертів, що мають вирішальний голос, продемонстрували значно покращені результати своєї діяльності протягом останніх півтора року.
Перша організація запропонувала звільнити 51 суддю, що зловживав своїми повноваженнями, тоді як друга вже здійснила остаточне звільнення 52 суддів, включаючи Павла Вовка, якого попередня ВРП не змогла навіть відсторонити від виконання обов'язків.
Завдяки залученню міжнародних фахівців вдалося організувати прозорий конкурс на посаду керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), незважаючи на політичні маніпуляції.
Міжнародний аудит підтвердив результативність роботи Національного антикорупційного бюро (НАБУ).
Залучення міжнародних фахівців до конкурсної комісії, що обирає голову Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) у 2024 році, сприяло відкритості процедури і зміцнило довіру до отриманих результатів.
Завдяки новому керівництву, агентство змогло підвищити ефективність своєї діяльності та домогтися значного прогресу у розробці державної антикорупційної стратегії.
Один із найновіших прикладів: Бюро економічної безпеки (БЕБ).
У ньому яскраво видно позицію українських і міжнародних експертів.
Участь останніх фактично врятувала конкурс на посаду директора БЕБ від невдачі, адже саме вони перешкодили призначенню кандидатів зі спірною репутацією, яких намагалися просунути представники влади.
На жаль, через сприяння чиновників Уряд не оголосив переможця конкурсу, що призвело до втрати прозорості процесу відбору та дало можливість політично заангажованим силам повернутися до влади.
Ці приклади яскраво демонструють, що рішення потрібно шукати за рамками системи. В Україні, вочевидь, найкраще працює саме модель участі міжнародних експертів.
Історія реформ в Україні містить конкретні приклади неуспішних випадків. На жаль, у всіх цих процесах не було залучено міжнародних експертів.
Верховний Суд (2019): чверть суддів, які тоді були призначені до ВС, раніше отримали негативний висновок Громадської ради доброчесності (ГРД), яка перевіряла кандидатів на відповідність критеріям професійної етики і доброчесності.
А щодо ще більшої кількості - ГРД надала інформацію, яка могла свідчити про низький рівень доброчесності, зокрема серед них був ексголова ВС Всеволод Князєв, якого спіймали на хабарі в майже 3 мільйони доларів. Попередня ВККС ці висновки просто проігнорувала, а стара ВРП затвердила цих суддів.
Державне бюро розслідувань (ДБР) проводить конкурсні відбори на важливі посади без участі незалежних міжнародних експертів, що супроводжується закулісними маніпуляціями та політичним впливом. Це призводить до очевидних наслідків: замість того, щоб ефективно розслідувати злочини, пов'язані з високопосадовцями або військовими, ДБР тисне на Вищу кваліфікаційну комісію суддів за вказівками суддівських кіл.
Цей перелік можна розширити: перша НАЗК, заснована у 2021 році, БЕБ, а також переатестація прокуратури та поліції. У процесі створення жодного з цих інститутів не брали участі міжнародні фахівці. Відповідно, результати є такими, якими вони є.
Ідея, що "представники професії мають обирати своїх" - не працює в Україні.
Ця концепція є ефективною лише в тому випадку, якщо ці особи діють на користь суспільства та організації, яку вони представляють.
На сьогодні в Україні ситуація виглядає інакше. Залучення до комісій, які займаються відбором таких осіб, як судді Майдану Володимир Кузьменко, Юрій Трясун, або ж голова Верховного Суду за часів Януковича Ярослав Романюк, слугує додатковим підтвердженням цього факту.
Цілковите покладення процесу набору нових фахівців на подібних осіб можна порівняти з тим, щоб довірити охорону банку його злочинцям.
Сьогодні можна спостерігати зростаючі заклики, в тому числі з боку державних установ, щодо поступового виходу з практики залучення міжнародних експертів.
Але ключове слово - поступову. Робити це слід лише після того, як українські органи доведуть спроможність проводити доброчесний добір без міжнародної допомоги.
На жаль, сьогодні цього не сталося. Натомість, конкурс до Вищої кваліфікаційної комісії суддів демонструє тривожну тенденцію: міжнародних експертів намагаються замінити не реформованими структурами. Наприклад, це вже спостерігається у діях Ради суддів, яка постійно делегує до відбіркових комісій кандидатів з сумнівною репутацією, а також у Раді адвокатів під керівництвом Лідії Ізовітової, давньої сподвижниці Медведчука.
То до якого моменту мають залишатися міжнародні експерти? Відповідь очевидна. До того часу, коли наші інституції - адвокатура, прокуратура, суддівство - почнуть висувати кандидатів, не гірших за тих, кого рекомендують міжнародні експерти.
На цьому етапі залучення міжнародних експертів є вкрай важливим.
Використовувати "євростандарти" як простий шаблон, сліпо їх копіюючи та адаптуючи до нашої ситуації, означає рухатися в безвихідь.
Для того, щоб додати більше,
коли ми говоримо про "європейські стандарти", важливо розрізняти рекомендації, розроблені для інших країн у зовсім іншому історичному контексті (як-от документи Ради Європи), і ті документи, які безпосередньо визначають очікування до України у процесі євроінтеграції.
Це щорічні звіти Європейської комісії щодо процесу розширення, зокрема останній, що стосується України, а також "сім пунктів", які ми вже частково реалізували для отримання статусу кандидата. Ці документи мають значно більшу вагу і важливість, коли йдеться про те, що насправді вважається європейським стандартом для України.
Досить поглянути на перші два пункти з семи: щодо реформи Конституційного суду і перезавантаження ВККС та ВРП за участю міжнародників. Там чітко вказано на потребу залучення зовнішніх незалежних експертів. Бо ці документи розроблені не з абстрактних міркувань, а на основі глибокого аналізу українських реалій, успіхів і поразок попередніх реформ.
Sure! Here’s a unique version of the text you provided: "#####" Let me know if you need further modifications or a different text!
Тут лежить основне рішення як для України, так і для наших союзників.
Можна і далі сподіватися на "класичні" підходи, написані десятиліттями тому: як на військові книжки, де війну виграють артилерія й піхота. А можна бачити, що світ змінився і працюють інші інструменти.
Не ті, які існували раніше, а ті, що функціонують зараз. У нашому випадку це включення міжнародних фахівців до участі в конкурсах.
Подібна ініціатива серед народних депутатів вже існує, хоча на даний момент не користується великою популярністю: у червні в парламенті було зареєстровано законопроєкт № 13382, що передбачає повернення незалежних міжнародних експертів до здійснення своїх функцій.
Нардепи "Слуги народу" та "Голосу" пропонують продовжити повноваження міжнародних експертів у Конкурсній комісії з добору ВККС щонайменше на три роки.
Цей законопроєкт - розумне продовження ефективної практики. Бо справжній шлях до ЄС - це не символи, а рішучі кроки.
І сьогодні - саме час зробити один із них.
