Якою повинна бути державна політика у взаєминах з українською діаспорою?
У серпні в Києві було оголошено про заснування нового міністерства, яке займатиметься питаннями взаємодії з українською діаспорою, а саме Міністерства національної єдності України.
За словами прем'єра Дениса Шмигаля, серед головних завдань міністерства - формування стратегії, як повернути українців жити і працювати в Україну.
Досліджуючи питання реалістичності цього завдання і доцільності створення окремого міністерства, ознайомтеся зі статтею журналістки Олени Бабакової з Варшави, яка має назву "Міністерство діаспори: чому важливо говорити не лише про повернення українців". У наступному абзаці представлене коротке резюме її поглядів.
Слід зазначити, що наявність міністерства, яке займається питаннями діаспори, більше характерна для країн Африки та Близького Сходу.
У країнах ЄС відносини з діаспорою - це зазвичай частина обов'язків МЗС (що логічно, бо стрижень цих відносин - це справні консульські послуги).
У контексті України питання не стосується лише назви чи створення нової урядової структури. Головна проблема полягає в тому, що її функції планують формувати на основі невірних припущень.
По-перше, політика рееміграції не повинна стати основою взаємодії з українською діаспорою. Слід визнати цю неприємну істину: більшість українців, на жаль, не планують повертатися додому.
Це не свідчить про те, що програми повернення не є важливими; скоріше, варто з самого початку усвідомити їхні обмеження в ефективності. Вони не можуть слугувати основою для діалогу між українцями, що живуть за межами країни.
По-друге - і тут чергова незручна правда - Україна будуватиме політику щодо діаспори не з рівня довіри нуль, а з рівня довіри мінус.
Я вже 16 років проживаю в Польщі. За цей період в Україні змінилися чотири глави держави, Росія захопила Крим, розгорнула війну на Донбасі та здійснила повномасштабне вторгнення. Світ також пережив пандемію COVID-19, Трамп був президентом США, залишив цю посаду, а тепер знову планує повернутися до неї.
Проте деякі речі залишилися незмінними: політичний курс України стосовно закордонної громади.
Досить складно отримати доступ до консульських послуг без залучення посередників, а можливість участі у виборах за межами країни є вкрай обмеженою. Крім того, неприпустимі висловлювання українських високопосадовців та інших діячів щодо діаспори лише посилюють негативні настрої. Загалом, комунікація з українською діаспорою залишається на низькому рівні.
Які можливості може запропонувати діаспора Україні, якщо повернення не є варіантом?
Українцям слід висловлюватися про Україну в міжнародних ЗМІ.
Існує можливість розширення українського бізнесу за межами країни та підвищення впізнаваності українських брендів як виробників високоякісних товарів і послуг.
Нарешті, українці, які живуть за межами країни, отримали можливість підтримувати проукраїнських політиків на важливих державних посадах.
Для того щоб голосувати за цих політиків, українські мігранти повинні отримати громадянство країн, в які вони переселилися.
Українська діаспора зможе принести більше користі Україні, якщо стане не просто інтегрованою, а й глибше вплетеною в суспільства та нації, які їх приймають.
Ефективна інтеграція не означає відмови від зв'язків з Україною та української ідентичності.
Формування української мережі, що усвідомлює свою потужність та вплив, діє узгоджено і підтримує культурні зв'язки з Україною, є цілком досяжною метою.
Масові репатріації - це магічна трансформація реальності, що викликає почуття відчуження у тих, хто не планує повертатися, та зменшує вплив на українські питання в країнах, які їх приймають.
