"Ялтинські розмови" у Москві: маніпуляції та дезінформування.
У Москві завершився так званий "Ялтинський міжнародний форум (ЯМФ-2025)", і в ході обговорень учасників було чимало незвичних моментів. По-перше, російська сторона знову не ризикнула провести захід з назвою "Ялтинський" на території Криму, адже усвідомлює, що запрошені гості навряд чи погодяться відвідати окупований півострів. Тому організаторам довелося знову шукати місце далеко від Криму.
І навіть якщо звідкись прибув хоч один учасник, можна сказати, що він представляє цілу країну, і таких нарахувалось під сорок. Решта -- росіяни.
По-друге, тема, заявлена для "форуму", не відповідала змісту виступів. Заявлена тема була сучасною та амбітною — "За справедливий світоустрій: нові виклики для Росії та Криму", але фактично обговорювалося, як узаконити нещодавні російські агресії. При цьому намагалися приховати, що саме Росія є джерелом порушень справедливого світового порядку. Під гучними гаслами про глобальну архітектуру, безпекові виклики та роль великих держав ховалися спроби просунути спотворені концепції, які вже були спростовані в демократичному світі, а також відверта дезінформація, маніпуляції та спроби виправдати злочини Росії проти міжнародного права, включаючи вбивства і пограбування.
Відверта агресія Росії в Україні, що грубо порушує статут ООН, намагається прикриватися термінами на кшталт "міжнародні кризи" та "боротьба з сучасними формами нацизму і неоколоніалізму". У своїх промовах як російські чиновники, так і їхні союзники старанно приховують, що в сучасному світі саме Росія залишилася практично єдиною колоніальною імперією, яка використовує різноманітні форми війни — від інформаційних кампаній до відкритих військових дій — проти всього світу. Учасники таких дискусій спотворюють реальність, стверджуючи, ніби російська агресія є "нападом Заходу на Росію", хоча насправді сучасна політика Росії є яскравим прикладом новітнього фашизму, який вчені та політики з усього світу називають рашизмом.
Форум був організований, по суті, лише для того, щоб продемонструвати, що "участь іноземних держав на форумі є свідченням їхньої підтримки Криму, Росії та нашого президента Володимира Путіна в боротьбі проти західної агресії". І, якщо поглянути на це об'єктивно, це вимагало від учасників не "мужності, рішучості та принципової позиції", а здатності і бажання йти проти власної совісті, спотворювати істину, видавати брехню за правду та маніпулювати історичними фактами.
Російські політики продовжують наполягати на концепції Ялти-2, вважаючи, що саме вона здатна вирішити всі актуальні проблеми. У своїх промовах учасники часто згадують Ялтинську конференцію 1945 року, яка, на їхню думку, "вказала на ті балансування, до яких нам слід прагнути, і безумовно стала ключовою подією для формування світового порядку". Митрополит Тихон навіть стверджує, що "поки у Ялті формували новий світ, за лаштунками відбувалися інші, таємні процеси". Він не виключає ймовірності, що Черчілль уже тоді обмірковував операцію "Немислиме" — ядерний удар по нашій країні. Проте "владика" явно вдався до маніпуляцій з історичними фактами.
Справжня суть Ялтинської конференції 1945 року полягає в тому, що світові лідери змогли досягти компромісу задля встановлення миру, навіть попри той факт, що сталінський СРСР спочатку виступив союзником гітлерівської Німеччини, спільно розподіляючи Польщу. Це знайшло своє відображення на Нюрнберзькому процесі, де представники СРСР не були обвинуваченими, а виступали в ролі прокурорів, хоча насправді їхнє місце мало бути поряд з нацистами на лаві підсудних. Адже режим Сталіна знищив більше радянських громадян, ніж нацистський режим. І така забутливість не могла залишитися без наслідків, що виявилося у післявоєнному поділі світу, формуванні залізної завіси та початку "холодної війни".
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров не прибув на форум особисто, а доручив одному з працівників міністерства зачитати своє звернення. Це лише підсилило підозри, що Лавров поступово втрачає свою позицію в російській політиці. Поряд з ним з'явився так званий глава Криму Сергій Аксьонов, який надіслав відеозвернення. Вітання від "радника президента Росії Антона Кобякова" (а не самого президента — прим. ред.) озвучив "представник Криму при президентові РФ" Георгій Мурадов.
Проте спікер окупаційного парламенту Криму Владімір Константінов під час виступу на зібранні зробив особливу заяву: "Для Заходу справедливість полягає в нашій відсутності, тоді як для нас важливо, щоб Україна знову стала невід'ємною частиною російського світу", -- підкреслив він.
Інформаційним партнером форуму виступає ТАСС. Андрій Кондрашов, який зайняв посаду генерального директора після виходу свого фільму "Путін", зробив не менш значну заяву, зазначивши, що "з поверненням Криму Росія відновила свій духовний суверенітет" і що "не Крим повернувся до 'рідної гавані', а Росія повернулася до своїх коренів". Якщо вважати, що "коріння Росії" походять з Кримського ханства, то можна стверджувати, що це правда, але таке потрібно визнавати відкрито.
Учасники форуму висловили безліч суперечливих ідей, серед яких, зокрема, звучали тези про те, що "кримська весна стала поштовхом для створення поліцентричного світу". Також проводилися паралелі між окупацією Криму та "правом народів на самовизначення", а також принципом поваги до територіальної цілісності держав. Наприклад, Георгій Мурадов заявляв про "самовизначення народу Криму", хоча в міжнародному контексті цей народ ідентифікується як кримські татари, які не брали участі в незаконному "референдумі". Росіяни, що проживають у Криму, не є корінним народом, а належать до діаспори, яка має інші права. Важливо також зазначити, що право на самовизначення в міжнародному праві належить цілим націям, а не розмитим етнічним групам. Окупація Криму Росією не вплинула на так звану "поліцентричність" світу. Більше того, говорити про право народу Криму на самовизначення є некоректним, оскільки все почалося не з "референдуму" у березні, а з вторгнення російських військ 20 лютого 2014 року. Учасники форуму це чудово усвідомлюють, але намагаються замовчувати ці факти, адже "одним із співавторів кримської весни" вважають не "народ Криму", а спікера Владіміра Константінова, а "ще одним співавтором" називають Георгія Мурадова, які координували процес окупації. Яка ж роль народу в цій історії? Про тих, хто дійсно сприяв анексії Криму, говорив представник Держдуми з міжнародних справ Леонід Слуцький, який нагородив Георгія Мурадова Почесною грамотою як одного з головних організаторів. А де ж визнання для "народу Криму"?
Константінов зазначав, що "все починалося з Верховної Ради, яку він очолював", додавши, що "в Криму все виникло з ідей, які спершу виглядали абсолютно фантастично, але згодом стали реальністю". Спікер іронічно висловлювався, що "для України Крим є прикладом успішного регіонального розвитку: ось ким можна стати в складі Російської Федерації. Ви прагнули до Європи, мріяли про це десятиліттями — і до чого це призвело. А ми повернулися на рідну землю і подивіться, чого досягли..." При цьому він не згадував, що саме війна Росії, бомби і ракети перетворили окуповані українські території, міста і села на руїни. З іншого боку, Крим, навіть за російськими стандартами, є депресивним, безводним і мілітаризованим регіоном, що не може похвалитися значними досягненнями навіть після одинадцяти років управління. То чого ж ви досягли?
Константінов без роздумів висловився: "Щодо західної цивілізації, то вона вичерпала всі цінності, які можуть бути корисними для нас. Усе, що вони мають, лише шкодить, має деструктивну природу, тому нам потрібно від цього відмовитися. Лише за таких умов ми зможемо створити свою конкурентоспроможну країну та цивілізацію, до якої будуть тягнутися інші, яку поважатимуть..." Але від чого ж відмовитися? Від розвитку науки, культури та технологій, до яких росія ніяк не може наблизитися? Від демократії? Тут варто Константінову згадати інші слова: ви роками намагаєтеся "дожати і перегнати" — і до чого це призвело?
Представник держдуми у справах СНД відомий пропагандист Костянтин Затулін твердив, що "Крим... першим і мирним шляхом повернувся до росії", приховуючи, що зовсім не мирним шляхом, і зовсім не першим. Так росія війною повертала до свого складу всі колонізовані народи -- Грузію і все Закавказзя, Чечню, народи Сибіру і Півночі. Тепер -- Україну. Це свідчить про те, що де росія -- там не може бути миру.
Багато висловлювань учасників форуму не витримують критики з точки зору здорового глузду. Наприклад, депутат Державної Думи Анастасія Удальцова стверджує, що "Крим продемонстрував, що протистояти гегемонії Заходу можна і потрібно..." Вона, здається, не усвідомлює, що "гегемонія Заходу" означає перевагу, засновану на більш високих, порівняно з Росією, показниках розвитку. Отже, опір цій гегемонії насправді є супротивом прогресу. Чи це справді те, що ми називаємо особливим шляхом Росії та її цивілізації?
І як результат, маніпулятивних тверджень не позбавлена і підсумкова резолюція. В ній йдеться, з одного боку, що "кримська весна... повернула народам віру у можливість мирного самовизначення". А з іншого: "росія, розпочавши в Україні СВО, фактично стала ініціатором міжнародного антинацистського та антиколоніального руху". Тобто мир досягнуто шляхом війни?
По-друге, війна росії є проявом не антинацизму, і не антиколоніального руху, а способом утвердження російської форми нацизму -- рашизму, а також засобом збереження російського колоніалізму.
Навіщо потрібні такі розмови?
