Юрій Пахомов, лауреат премії Global Teacher Prize в Україні.

Сучасні діти є відкритими і прагнуть займатися лише тим, що приносить їм вигоду.

Вчитель хімії з Івано-Франківська Юрій Пахомов отримав підтримку 2263 голосів на платформі "Дія.Освіта". Завдяки цьому він здобув титул переможця цьогорічної премії Global Teacher Prize Ukraine у категорії "Вибір українців".

На урочистій церемонії нагородження Юрія Пахомова представила перша леді Олена Зеленська, згадавши про бабусю учителя, яка надихнула його на цей фах.

Юрій Пахомов поділився своїми думками про участь у конкурсах, своє синє волосся та проєкт, яким найбільше пишається, в інтерв'ю для Укрінформу в Івано-Франківську, після повернення з церемонії нагородження.

У НАШІЙ РОДИНІ НАЛЕЖАЛИ БЛИЗЬКО ПІВ СТОТИСЯЧІ ОСВІТЯН.

Привіт, Юрію! Чи вже бабуся висловила свої вітання з нагоди вашої перемоги?

На жаль, вона відійшла у інший світ. Похорон відбувся за день до старту асесменту (процес оцінювання у конкурсі, - ред.), тож цей час став для мене справжнім випробуванням. У своїй промові я висловив вдячність Олені Зеленській за те, що вона згадала про людину, яка стала для мене джерелом натхнення у професії. Це було для мене дуже значущим.

Проте я впевнений, що у вашій родині також були люди, які працювали в сфері освіти.

- Так. У нас є запис, що перші педагоги в родині були вже у 1903 році. Якщо врахувати ще сестер, чоловіків та їхніх бабусь і дідусів, то можна говорити, що у нашій сім'ї було близько півсотні вчителів.

Отже, чи означає це, що під час вибору кар'єри у вас не було інших варіантів?

- Якось мама розповідала, що у п'ятирічному віці я страшенно плакав і казав, що не хочу бути вчителем, але мушу, бо для нас це - родинна династія. Насправді мене ніхто не змушував обирати цей фах. Десь у дев'ятому класі збагнув, що мені подобається той момент, коли після твоїх слів у людини запалюються очі й у них ніби читаєш: "О, еврика! Я зрозумів!". Тоді для себе вирішив, що хочу працювати у школі, і вступив до Прикарпатського (нині - Карпатський національний університет імені Василя Стефаника, - ред.).

Я пам’ятаю, як для своїх перших занять вам доводилося витрачати чимало часу на поїздки маршруткою в інший район. Чи не виникало у вас бажання змінити професію?

Моя перша професійна діяльність відбувалася в селі Виноград, куди я здійснював поїздки двічі на тиждень з Івано-Франківська. Незважаючи на те, що я працював на кількох роботах одночасно, щоб забезпечити себе, я все ж таки закохався у вчителювання. Тепер мені важко уявити своє життя без цієї професії.