Живий щит. Чи зможуть європейські миротворчі сили забезпечити безпеку в Україні?
Лідери Європи активно аналізують можливість розміщення військових підрозділів на території України. Якими можуть бути ці сили, чи варто очікувати на прибуття миротворців ООН, а також чи зможуть вони забезпечити надійні гарантії безпеки — про все це у статті журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Зміст:
Переговори щодо закінчення війни між Росією та Україною, дипломатичний тиск з боку президента США Дональда Трампа на Україну і Європу, а також його спроби досягти угоди з Росією стали центром уваги в останні місяці. При цьому, здавалося б, Трамп не приділяє належної уваги інтересам України та Європи, бажаючи якнайшвидше завершити конфлікт. У відповідь, Європа шукає шляхи, щоб уникнути такого розвитку подій та підтримувати конструктивні відносини зі Сполученими Штатами. Основою європейського підходу є план введення свого військового контингенту на територію України.
Основними ініціаторами даної ідеї виступають президент Франції Емманюель Макрон та прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер. Як повідомляє Wall Street Journal, обидва політики обговорили свою пропозицію з президентом США Дональдом Трампом під час своїх візитів до Сполучених Штатів. Крім того, 2 березня Стармер, після неформальної зустрічі європейських лідерів у Лондоні, відкрито висловив думку про готовність Європи посилити підтримку Україні "літаками в повітрі та чоботами на землі", якщо буде досягнуто мирної угоди з Росією.
"Британський прем'єр оголосив: 'Ми надіславши наші сили в Україну для забезпечення виконання цієї угоди'."
Цього тижня Макрон планує провести зустріч у Парижі з керівниками військових штабів країн, які готові забезпечити мир в Україні в майбутньому.
Разом з тим, президент Польщі Анджей Дуда 6 березня не виключив повноцінної миротворчої місії ООН. "Можливо, нам будуть потрібні певні миротворчі моніторингові сили, але я не виключаю можливості, що обидві сторони погодяться на сили ООН", - заявив він.
Україна висловила свої рекомендації в даному контексті. 27 лютого міністр закордонних справ Андрій Сибіга зазначив, що одного лише наземного компонента буде недостатньо. "Забезпечення безпеки українського неба і водних просторів є не менш важливим, а можливо навіть і більш актуальним питанням. Увага повинна бути зосереджена на землі, небі та морі", - підкреслив Сибіга.
Як видно з цих висловлювань, на концептуальному рівні поки що не існує єдності: у заявах європейських політиків можна побачити терміни як "миротворці", так і "контингенти", а також просто "місії" з невизначеним мандатом. РБК-Україна провело аналіз, щоб з'ясувати, які саме концепції обговорюються, які місії взагалі можуть бути реалізовані згідно з міжнародною практикою та в умовах України, а також, зрештою, якими можуть бути вигоди для нашої держави.
Президент Франції вперше висловив думку про можливість розміщення військових сил в Україні ще в лютому 2024 року, рік тому.
"Французька сторона навіть пропонувала надіслати свою військову бригаду на нашу підтримку. Проте Україна тоді не висловила чіткої позиції, залишившись в невизначеності", - поділився в інтерв'ю РБК-Україна Олександр Саєнко, командир 67-ї бригади в 2022-2023 роках, а тепер військовий аналітик Незалежної антикорупційної комісії (НАКО).
Отже, на той момент це було лише на стадії гіпотетичних варіантів, а не формальної пропозиції. Особливо варто зазначити, що ініціатива Макрона зустріла значний опір всередині Франції. Водночас, відсутність чіткої реакції з боку України, як стверджують джерела РБК-Україна, навіть викликала певне роздратування у президента Франції.
Емманюель Макрон і Кір Стармер під час їхньої зустрічі в Лондоні 3 березня (джерело: Getty Images)
Новий імпульс ідея отримала десь у грудні, після перемоги на виборах у США Дональда Трампа. Наприкінці січня вже цього року Financial Times повідомляло, що неназвані українські посадовці у переговорах із європейськими колегами вважали ральним розміщення від 40-50 тисяч іноземних військових в якості сил безпеки вздовж лінії фронту. Тоді це обговорювалося як частина мирної угоди з Росією.
На сьогоднішній день Великобританія та Франція є єдиними державами, які відкрито пообіцяли надати свої війська для розміщення в Україні. Проте, їх стратегії мають певні відмінності.
Представники британського уряду, з якими спілкувалися журналісти Reuters, розповіли, що Кір Стармер наполягає на створенні мирного плану, що передбачає розміщення британських військових у рамках "коаліції охочих". Джерела зазначили, що Лондон прагне до спільних дій з союзниками, але також готовий взяти на себе роль лідера.
За інформацією BBC, в Сполученому королівстві розглядають сценарії, де британські війська могли б діяти як миротворці вздовж лінії розмежування. Водночас джерела в британському міноборони повідомили The Guardian, що план розміщення військ розглядається як "стратегічний сигнал Росії", але конкретні деталі ще не узгоджені через невизначеність позиції Вашингтона.
Щодо ситуації у Франції, джерела Reuters в Міністерстві закордонних справ країни повідомили, що Париж розглядає можливість направлення миротворців для контролю за дотриманням режиму тиші. Проте це відбудеться лише за умови, що Росія не відмовиться від участі у переговорах. Франція прагне уникнути відкритого конфлікту з Москвою, тому активно шукає підтримку з боку інших європейських держав. Співрозмовники Politico Europe в урядових колах Франції повідомили, що в даний час тривають переговори щодо залучення країн Північної Європи, зокрема Данії та Норвегії, до "коаліції охочих". Водночас джерела Le Figaro в уряді зазначили, що Париж готовий очолити цю коаліцію спільно з Лондоном, однак також очікує на чітку позицію зі сторони США.
За словами Рафаеля Лоса, експерта з оборонних та безпекових питань Європейської ради з міжнародних відносин, європейські країни зважують варіант встановлення військової присутності в Україні, але лише за двох визначених умов. Цю інформацію він озвучив у коментарі для РБК-Україна.
По-перше, якщо уряд Сполучених Штатів прийме концепцію "бекстоп", це передбачає, що європейські збройні сили отримають американські гарантії безпеки і, можливий, опосередкований рівень підтримки з боку США.
По-друге, буде введено режим тиші, який завершить актуальну фазу військових дій, що передбачає, що Росія повинна зупинити свої агресивні дії.
"Обидві ситуації здаються все менш ймовірними, тому європейцям потрібно буде переосмислити свої шляхи дій. Однак, між цивільними та військовими керівниками Європи продовжуються активні переговори в різних форматах", - зазначив Лос.
24 лютого, під час переговорів з Макроном, Трамп висловив думку, що не має заперечень проти концепції миротворців.
"Він висловив думку, що миротворчі місії були б значно ефективнішими, ніж усі ці втрати життів."
Та загалом, адміністрація Трампа скептично ставиться до ідеї і вважає це "проблемою Європи". Представник Пентагону на умовах анонімності зазначив CNN, що американські військові не братимуть участі в наземних операціях, але США можуть надати "технічну підтримку" європейським силам.
Емманюель Макрон і Дональд Трамп зустрілися у Вашингтоні 24 лютого (фото: Getty Images).
США також озираються і на позицію Росії. Два чиновники США, які брали участь у підготовці зустрічей з Кремлем, повідомили, що розміщення іноземних військ в Україні обговорювалося як один із варіантів "гарантій безпеки", але Росія відкидає будь-яку присутність сил НАТО.
6 березня міністр закордонних справ держави-агресора Сергій Лавров відкрито висловив позицію Москви, що вона "категорично" не підтримує ідею розміщення європейського миротворчого контингенту на українській території. Він стверджує, що це, мовляв, є "прямим, офіційним і неприхованим залученням країн НАТО до війни проти Росії".
Під час нещодавніх візитів до Вашингтона Макрона та Стармера обидва лідери намагалися переконати Трампа в перевагах такого розвитку подій для США після завершення війни. Проте наразі їхні зусилля приносять обмежені результати. Однак позиція Трампа може знову змінитися після підписання угоди про корисні копалини з Україною, яке очікується цього тижня. Тим часом Макрон і Стармер активізують зусилля щодо залучення потенційних учасників місії.
"Окрім Франції та Великої Британії, Німеччина, як найбільша країна Європи, також повинна зробити значний внесок у європейську військову присутність в Україні. Крім того, країни Північної Європи були залучені до відповідних дискусій і, ймовірно, нададуть війська, як і Нідерланди. Україна дуже хотіла, щоб Туреччина приєдналася до коаліції, тому буде цікаво, як вони впишуться в європейську структуру", - сказав виданню Рафаель Лос.
Він зазначив, що не варто забувати про Канаду та Австралію, проте "ці дискусії знаходяться на початковому етапі".
Склад місії, безумовно, має значення, але найважливіше — оцінити її потенціал щодо ефективності та реальних вигод для України. У цьому контексті важливо звернути увагу на досвід попередніх миротворчих місій.
Навіть якщо Франція, Британія та інші країни, які бажають долучитися, створять чітке бачення своєї місії, безпосередньо ввести війська в іншу державу не вдасться. Це вимагає дотримання юридичних процесів, які можуть відрізнятися в залежності від того, хто здійснює цю місію.
У світі функціонує безліч організацій, які здійснюють миротворчі місії, націлені на забезпечення миру, стабільності та розв'язання конфліктів. На першому місці серед них стоїть Організація Об'єднаних Націй. Її миротворці, широко відомі під назвою "блакитні каски", виконують свої завдання на основі мандату Ради Безпеки ООН. Станом на початок поточного року під егідою ООН діє кілька десятків активних місій, в яких задіяно більше 70 тисяч військових і цивільних миротворців.
Існують також місії НАТО, які зазвичай реалізуються в партнерстві з ООН або в рамках власних повноважень. Прикладами таких місій є ISAF в Афганістані та KFOR у Косово. Зазвичай ці місії мають військовий характер і націлені на підтримку безпеки в регіонах, де тривають конфлікти.
Миротворець ООН в Демократичній республіці Конго (фото: Getty Images)
Європейський Союз реалізує миротворчі та стабілізаційні операції в рамках Спільної політики безпеки та оборони, такі як EUFOR Althea в Боснії та Герцеговині, а також місія EUNAVFOR, спрямована на боротьбу з піратством поблизу берегів Сомалі. Водночас інші регіональні організації також здатні проводити миротворчі місії у своїх впливових зонах. Наприклад, Африканський Союз здійснює діяльність у Сомалі та Дарфурі, тоді як Економічне співтовариство держав Західної Африки проводить операції в Ліберії та Сьєрра-Леоне.
Для миротворчих місій ООН потрібне рішення Ради безпеки, у якій правом вето володіють Росія та Китай, а також партнери України - Велика Британія і Франція, тож цей варіант практично неможливий хоча б з політичних міркувань, не кажучи вже про питання логістики, коштів та складу місії.
Зокрема, Париж і Лондон мають можливість перешкоджати впровадженню моделей місій, які не відповідають інтересам України і які підтримує Росія, зокрема з участю її сателітів. Як повідомляє Bloomberg, це питання вже обговорюється в контексті можливих умов для досягнення перемир'я.
Місії НАТО, ЄС та інших регіональних організацій теж як правило проводяться за згодою Радбезу ООН. Та її схвалення не обов'язкове, достатньо просто поставити до відома. Однак, і ЄС, і НАТО є надто громіздкими організаціями, у яких потрібен консенсус всіх членів. І тут позиція Угорщини чи Словаччини може повністю заблокувати рішення.
Є ще один підхід – багатонаціональні сили. Це, по суті, альянси країн, які об'єднуються для реагування на певну кризу. Для їх розгортання достатньо лише згоди держави, на чийй території вони планують діяти. Отже, їх розміщення, принаймні в тилових зонах України, може здійснюватися цілком без офіційного схвалення з боку Росії.
Однією з найбільш успішних миротворчих операцій ООН вважається місія UNTAG, що діяла в Намібії в 1989-1990 роках. Ця місія була створена для моніторингу виведення військових сил Південної Африки та організації виборів, які мали на меті забезпечення незалежності Намібії. У 1989 році місія успішно провела вибори, що призвели до мирного переходу країни до статусу незалежної держави. Намібія стала стабільною демократичною нацією, і, що особливо важливо, конфлікти, які раніше існували, більше не відновилися. UNTAG отримала потужний мандат та міжнародну підтримку, включаючи тиск на уряд ПАР.
Частково успішною залишається місія ООН – UNFICYP, яка діє на Кіпрі з 1964 року. Цю операцію було ініційовано у відповідь на конфлікти між греками-кіпріотами та турками-кіпріотами, а також на турецьке вторгнення в 1974 році. UNFICYP змогла створити буферну зону, яка дозволила запобігти великим бойовим діям протягом багатьох років. Місія сприяла зменшенню напруги та підтримці гуманітарних ініціатив, проте конфлікт залишається невирішеним. Острів продовжує бути розділеним на Республіку Кіпр та невизнану Турецьку Республіку Північного Кіпру. Миротворці не змогли забезпечити остаточне політичне врегулювання або возз'єднання території.
Існує багато провальних місій, і їх досвід може бути корисним для України. Один з найбільш показових прикладів — місія ООН UNPROFOR у Боснії, яка діяла в період з 1992 по 1995 рік. Основним завданням миротворців було захист цивільного населення та організація доставки гуманітарної допомоги в умовах війни. Проте вони не змогли запобігти масовим злочинам, зокрема, жахливій різанині в Сребрениці в липні 1995 року, коли війська боснійських сербів вбили понад 8 тисяч мусульман у так званій "безпечній зоні", яка була під охороною голландських миротворців.
Миротворці з України в Боснії (зображення: архів миротворця Андрія Хлусовича)
За словами Сергія Польовика, експерта аналітичного центру "Борисфен Інтел" та колишнього офіцера групи зв'язку з конфліктуючими сторонами 240-го окремого спеціального батальйону під час миротворчих операцій у Боснії, основними труднощами місії стали обмежений мандат, недостатня кількість озброєнь та політична нерішучість Ради Безпеки ООН. Він зазначив, що ситуація суттєво покращилася лише після переходу від оонівських миротворців до натівських сил.
Разом з тим, під час кризових ситуацій, які точно виникатимуть за участі іноземних військових, дуже багато чого залежить від конкретних командирів на місцях. Якщо у Сребрениці голландські миротворці просто спостерігали за масовими вбивствами, не наважившись їх зупинити, то у сусідньому анклаві Жепа українські сили змогли врятувати від 5 до 10 тисяч боснійських мусульман, розповів Польовик. Тоді попри брак підтримки з боку штабу ООН у Сараєві та обмежені ресурси, українські військові прийняли рішення діяти самостійно.
Виведення жителів з анклаву Жепа в Боснії (зображення: Getty Images)
"(У Сребрениці, - ред.) Нідерланди злякалися, м'яко кажучи, і виконали розпорядження сербів відійти і не заважати їм вбивати мусульман. Наші на це не пішли. Микола Якович Верхогляд, наш офіцер, одразу вийшов на зустріч з Ратко Младічем (сербським генералом, якого згодом визнали воєнним злочинцем, - ред.), переговорив як офіцер з офіцером, і після цього серб, бандит, сказав: ти справжній офіцер, ти сильний, з сильними домовляються, а слабким диктують волю. Після того дозволили вивезти людей на наших машинах та автобусах", - розповів РБК-Україна Польовик.
Навіть якщо відкинути питання морально-вольових якостей контингенту, ключовим є проблема його чисельності та місця дислокації. У січні президент України заявляв, що для запобігання новому нападу Росії на Україну після будь-якої угоди про припинення вогню знадобиться щонайменше 200 тисяч європейських миротворців.
17 лютого газета The Washington Post повідомила, що європейські держави можуть направити до України від 25 до 30 тисяч військових у рамках миротворчої місії. Згідно з інформацією, оприлюдненою виданням, така кількість була зазначена у відповідях на запит США, які звернулися до європейських країн з проханням уточнити свої можливості для надання підтримки Києву. Проте європейські країни також повинні враховувати необхідність утримання військ на інших потенційно небезпечних напрямках, що створює певні обмеження.
"Якщо вони вирішать розгорнути контингент, ми, ймовірно, побачимо близько трьох-п'яти багатонаціональних бригад із засобами підтримки та повітряним прикриттям - щось більше, ніж це, нестиме ризик серйозного послаблення східного флангу НАТО в інших місцях у той час, коли довіра до прихильності США європейській безпеці, здається, розмивається з кожним днем", - сказав РБК-Україна Рафаель Лос.
Олександр Саєнко зазначає, що чисельність військових повинна бути такою, щоб здатна примусити Росію до миру шляхом сили. 30 тисяч військовослужбовців не вистачить для досягнення цієї мети. Крім того, розгорнення таких сил на фронті може стати додатковим стимулом для Росії провокувати ситуацію та маніпулювати інформацією.
Французька армія (зображення: Getty Images)
Через ці міркування, як більш реалістичний, розглядається сценарій розміщення контингенту подалі від фронту, що підтверджують і обізнані співрозмовники РБК-Україна.
"На мою думку, найбільш дієвим варіантом є не розміщення військових підрозділів, а, наприклад, формування сил, подібних до французької жандармерії, які б виконували роль, схожу на нашу Національну гвардію, для охорони атомних електростанцій. У такому випадку згода Росії вже не буде потрібна", - підкреслив Саєнко.
Такий склад може виконувати в Україні відразу кілька суттєвих ролей лише завдяки своїй присутності.
"Найважливіше — це забезпечення безпеки як у повітряному, так і морському просторі. Це означає, що необхідні системи протиповітряної і протиракетної оборони, можливо, через авіацію, а також військово-морські сили, щоб захистити наші морські комунікаційні лінії від можливих загроз. Це критично важливо, і таке завдання цілком здійсненно, не наражаючи нас на ризик започаткування Третьої світової війни, про яку нас попереджає Трамп", — зазначив у коментарі для РБК-Україна дипломат і директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара.
Сергій Польовик зазначив, що суттєвим аспектом є присутність натівських організацій на території України. Навіть у віддалених регіонах країни буде доступ до необхідної інформації.
"Це означає, що в повітрі можуть з'явитися літаки типу AWACS (літаки для дальнього радіолокаційного спостереження - ред.), які здійснюватимуть патрулювання повітряного простору вздовж лінії розмежування та на кордонах України з країнами НАТО. Інформація про це з'явиться у медіапроторі. Чи буде вона доступною для широкої аудиторії, це вже інше питання, але стане відомо, які дії вживає російська сторона," - зазначив в інтерв'ю виданню Польовик.
Експерт зазначив, що це стане "стримуючим чинником для росіян, проте не здатне стати вирішальним у питанні зміни їхніх рішень і поведінки, якщо вони оберуть продовжувати агресивні дії".
Однак, в такому випадку не доводиться говорити про гарантії безпеки. За словами Хари, розміщення на території України європейських військ не буде підпадати під 5 статтю. Це буде 6 стаття, яка не передбачає втягування НАТО у війну, якщо Росія нападе на контингент.
"Коли мова йде про гарантії безпеки, включаючи роль нашої влади, це може вводити українське суспільство в оману. Система гарантій безпеки може включати різні компоненти. Перший з них - ядерне стримування, а другий - колективна безпека, що передбачає статтю 5 (агресія проти одного з членів НАТО розглядається як напад на всіх, - ред). Однак на Заході ніхто не готовий надавати нам ці гарантії, оскільки не бажає брати на себе такі ризики," - зазначив Хара у коментарі для видання.
В цілому, європейські партнери України почали більш серйозно ставитися до власної безпеки, перестаючи вважати "безпекову парасольку" від США чимось самоочевидним. Одним із важливих аспектів цієї безпеки є питання присутності військових контингентів в Україні. Проте, навіть найрішучіші політики в Європі поки що не готові ризикувати і не розглядають можливість направлення своїх військ на підтримку України, що могло б суттєво змінити ситуацію на фронті. Часткові заходи, які можуть бути реалізовані, лише трохи поліпшать становище України, але не зможуть забезпечити захист від нових проявів російської агресії.
