"Зв'язки" Макрона та Орбана, а також відмова Сі. Шелест про Трампа напередодні інавгурації 15.12.2024

Обраний президент Сполучених Штатів Дональд Трамп. Зображення: АР

Позитивний сигнал від Трампа

Розпочнімо з собору Паризької Богоматері, який на перевідкриття зібрав (7 грудня 2024 року) довкола себе багато впливових політиків світу. Чи почули ми там якісь сигнали, зокрема й від Трампа?

Не обовʼязково сигнали, але з протокольної точки зору ми побачили достатньо цікаві речі. Передусім щодо французької ініціативи, щоб зустрілися майбутній американський і теперішній український президенти. Такі події дуже часто використовують для неформальних зустрічей, які нікого ні до чого не зобовʼязують, але надсилають сигнали. В даному випадку ми подивилися і на двосторонню, і на тристоронню зустріч, і на те, хто хотів би виступати як умовний посередник між Європою та США. Не варто переоцінювати цю зустріч, але сам факт того, що, по-перше, Дональд Трамп приїхав, і, по-друге, що він використав цю можливість через французів поспілкуватися з іншими європейськими лідерами і окремо -- з Україною, було достатньо позитивним сигналом.

Макрон та Орбан прагнутимуть стати основними контактами з Трампом.

Якщо ми розглянемо позицію Емманюеля Макрона в рамках російсько-українського конфлікту, то можна помітити його схильність до підтримки України. Він проявляє активність, зокрема, у питаннях можливої участі іноземних військових контингентів. Чи не вважають його в даному випадку посередником? Якою може бути подальша роль Франції у цьому контексті?

Існує одне вельми вишукане французьке слово, що часто вживається у дипломатичному контексті, і яке можна перекласти як "посередник". Це може бути офіцер, що працює у штабі, або дипломат, який передає важливі повідомлення. На сьогоднішній день ми спостерігаємо за двома особами, які прагнуть стати такими посередниками між європейськими державами, сторонами конфлікту та США — мова йде про команду Трампа. Першим з них є Віктор Орбан, прем'єр-міністр Угорщини, який вважає, що має близькі стосунки з Трампом. Другим є Емманюель Макрон, який обрав інший підхід: нині він більше не телефонує Путіну, як це робив на початку війни, розв'язаної Росією, проте підтримує хороші відносини як із Трампом, так і з Україною. З одного боку, французи мають зв’язок з Вашингтоном, з іншого — активно спілкуються з Україною. Угорська сторона, в свою чергу, намагається налагодити зв'язок між усіма сторонами і Москвою, щоб сприяти діалогу.

Подальший розвиток подій значною мірою залежатиме від того, яка з ліній стане домінуючою у нашій стратегії. Як французький, так і угорський лідери прагнутимуть закріпити за собою роль ключових посередників у стосунках з США. Якщо французька позиція виявиться більш потужною, ми можемо очікувати більш виражену підтримку України. Натомість, якщо перевага буде на боці угорської лінії, це може призвести до акценту на налагодженні тісніших і швидших контактів із Москвою та, можливо, з Китаєм.

Відокремлення Угорщини в рамках Європейського Союзу слід розглядати як успіх Росії.

Поки ви говорили, мені спало на думку, що наявність у Європейському Союзі двох таких різних лідерів може бути не найкращою ситуацією для Союзу...

Безумовно. Ці три роки стали критично важливими у дипломатичних зусиллях, оскільки ЄС зміг діяти як єдине ціле. Росія з 2013 року постійно намагалася підривати єдність Європейського Союзу щодо українського питання. Москві завжди було простіше вести переговори в індивідуальному порядку, тиснучи на окремі держави-члени та переконуючи їх у своїх інтересах. Сьогодні, коли Росії знову вдається виділити Угорщину, це свідчить про її успіх. Незалежно від того, як угорський лідер намагається подати це як ознаку своєї сили, фактично такі двосторонні переговори з Москвою свідчать про те, що РФ знаходить способи розділити ЄС.

Підхід Москви -- ескалація заради деескалації, щоправда деескалація відбувається вкрай рідко

Як ви вважаєте, як нині можна оцінити дії Російської Федерації у контексті спроб вирішення конфлікту? Вони проявляють активність на фронті. А що стосується дипломатії? Чи є у них будь-які ініціативи в цьому напрямку?

Московський підхід базується на ескалації, що нібито має на меті деескалацію, хоча насправді такі випадки трапляються вкрай рідко. Дипломатичні позиції змінюються відповідно до обставин на фронті: той, хто відчуває себе в статусі переможця, має більше можливостей і шляхів для своїх дій. Тому з дипломатичної перспективи, окрім телефонних розмов з Орбаном, ми не спостерігаємо жодних інших проявів готовності до переговорів. Водночас надходять різноманітні сигнали: одні заявляють про готовність до діалогу, але тут же висувають вимоги, які значно погіршують ситуацію в порівнянні з реальністю на полі бою. Інші ж, зокрема олігархи, які повністю підтримують Кремль, відкрито заявляють, що Трамп може приїхати зі своїм мирним планом, але вони готові його ігнорувати. Це свідчить про спробу принизити іншу сторону, особливо США, щоб продемонструвати, що рішення будуть лише за ними.

У своєму інтерв'ю виданню Financial Times, опублікованому 4 грудня 2024 року, російський олігарх Костянтин Малофєєв висловив свою думку про мирну ініціативу Дональда Трампа, заявивши: "Володимир Путін відмовиться від початкової пропозиції Трампа. Кіт Келлог, який є спецпредставником Трампа щодо України та Росії, приїде до Москви з власним планом, але ми просто скажемо йому, щоб йшов геть, оскільки нам це абсолютно не підходить. Ось і всі переговори". У відповідь на ці слова Келлог виступив в ефірі телеканалу Fox News, сказавши Малофєєву: "Тобі краще повернутися в свою коробку і спробувати зрозуміти президента Трампа, бо, очевидно, ти цього не робиш, і, безумовно, не розумієш Сполучені Штати".

Китай, фактично, змінив свою нейтральну позицію на більш про-російську.

Давайте обговоримо ситуацію з Китаєм. З'явилася новина про те, що Дональд Трамп запросив лідера Китайської Народної Республіки на свою інавгурацію, але пізніше отримав відмову. Замість цього на заході присутніми будуть лише посол КНР разом із дружиною. Якою мірою Китай може вплинути на переговори, що стосуються конфлікту між Росією та Україною, у нинішніх умовах?

Новина про те, що Трамп запрошує китайського лідера на свою інавгурацію, вразила багатьох. Протягом останніх років у США не було звичаю запрошувати глав держав на інавгураційні церемонії; зазвичай участь у них брали лише посли та спеціальні представники. Ця традиція викликала подив, особливо враховуючи, що запрошений лідер не є найближчим союзником, а радше основним опонентом. Відмова Китаю також не стала несподіванкою, адже країна дотримується суворих протокольних норм, і їм було б цікаво дізнатися, чому саме їх запросили. Таким чином, ситуація вказує на складність американо-китайських відносин, а не має інших підстав.

Очікується, що китайський лідер Сі Цзіньпін не відвідає Вашингтон у січні для участі в інавгурації новообраного президента США Дональда Трампа. Таку інформацію наводить CBS News, посилаючись на два обізнані джерела.

Щодо ролі Китаю, то він ніколи не був посередником у класичному розумінні цього слова. Тому коли вони два роки тому вийшли з першими ініціативами, було цікаво подивитися, чи є це взагалі зміною Китаю та його ролі в міжнародних відносинах. Тоді вони самі сказали, що це був не мирний план, а їхня позиція. Далі зʼявився бразильсько-китайський план і знову до них було питання, чи є це планом, наміченим на врегулювання. Й зараз Китай, фактично, змінив свою нейтральну позицію на більш про-російську.. Політично вона ще не помітна, але дії говорять набагато більше. Разом з тим, на високому рівні вони намагаються підтримувати нейтралітет, бо розуміють, що їхня економіка залежить не від Росії, а від ЄС, і вони не хотіли би потрапити під союзні санкції. Китай використовує зараз ці можливості по світу, для них це період трансформації, коли вони граються і дивляться, що для них буде цікавіше. Війна послаблює російські позиції в Африці й туди приходять саме китайці. Зараз також відбуваються процеси на Близькому Сході, а останні три роки Китай дуже сильно посилює там свої позиції.

Основна позиція Трампа стосується лише Мексики та імміграції. Усі інші аспекти можуть бути змінені.

Мені видається, що в даний час світ активно готується до інавгурації Трампа, намагаючись забезпечити собі вигідні умови та позиції. Не пригадую, щоб перед іншими інавгураціями спостерігалася така інтенсивна "штовханина". Чому ж саме зараз події розвиваються в такому ключі?

Головна проблема полягає в тому, що Трамп є досить непередбачуваною особистістю. Його позиції щодо багатьох питань не є чітко визначеними, і ми не можемо з упевненістю сказати, які з них він вважатиме принциповими. Єдине, що виглядає більш-менш стабільно, — це його погляди на Мексику та мігрантів; в інших аспектах його думка може змінюватися. Тому всі усвідомлюють, що до моменту, коли він стане президентом і представить свою програму, у них є певний "проміжок часу", щоб донести до нього свої ідеї та пропозиції. Це дозволить зробити його перший день на посаді більш зрозумілим і структурованим.

Ганна Шелест. Зображення: Українська призма

Ці два місяці для українських дипломатів - робота на виснаження на два треки

Якщо розглядати українську позицію, то в якій мірі в даний момент функціонує наша дипломатична діяльність?

Наше посольство в США працює 24/7 на всіх рівнях, ми це бачимо навіть по відкритих зустрічах пані посла Маркарової й це означає, що є в 2-3 рази більше закритих зустрічей, які не з'являються в новинах. Тобто ця робота відбувається. Плюс офіційні делегації, які їздять у Вашингтон, і навіть громадянське суспільство. Україна -- вкрай активна, але в нас і важке завдання. Нам потрібно використати ці два місяці з командою Байдена, щоб отримати максимально багато військової допомоги, і паралельно з цим працювати з новою командою. Тож ці два місяці - це робота на виснаження на два треки. Але важливо, щоб на кінець січня ми вийшли з більш-менш зрозумілою позицією.