Кожна евакуація - це справжня спеціальна операція. "Білий янгол" із Сумської області поділився, як він вивозить людей з-під російських обстрілів.

Сергій працює в поліції Сумської області з 2001 року, спочатку в кримінальній міліції у справах дітей, а після створення Нацполіції - в ювенальній превенції. Зараз входить у склад евакуаційних груп, які вивозять цивільних із небезпечних районів області. Лише за останні два тижні група Сергія евакуювала 79 людей у безпечні місця. Сергій розповів OBOZ.UA, як проходить евакуація мирного населення, чому люди не хочуть виїжджати, навіть перебуваючи під постійними обстрілами. Також поліцейський поділився емоціями, які відчуває під час кожної евакуації.

- Сергію, поділіться, будь ласка, інформацією про діяльність "Білих янголів" у Сумській області.

На Сумщині нещодавно були сформовані групи "Білі янголи", хоча евакуаційні операції тривають вже доволі довго. Інтенсивна евакуація розпочалася навесні цього року, і поліцейські з кожного територіального підрозділу беруть у ній активну участь. Точну кількість евакуйованих людей я не можу вказати. Наприклад, наприкінці серпня за останні півтора-два тижні тільки за моєю участю було вивезено 79 осіб.

Чи самі люди звертаються з проханням про евакуацію? Яким чином це здійснюється?

Ті люди, яких я допомагав евакуювати, виїжджали з власної ініціативи. Вони зверталися до старост сіл і до поліції з проханням про допомогу, оскільки хотіли переміститися в більш безпечні місця. Ми організовували та проводили евакуацію. Заздалегідь узгоджували з ними приблизний час відправлення, вони готували речі та документи. Ми приїжджали і здійснювали їх евакуацію. Тобто доставляли або до пункту збору (у Сумах є хаб, куди привозять евакуйованих), або, якщо в них є родичі, доставляли до них, якщо це можливо. Іноді траплялося, що навіть на шляху до хаба проживали їхні родичі.

Також евакуювали людей з інвалідністю. Лежачим допомагали збирати речі, переносили їх.

Переконувати зазвичай доводиться людей похилого віку. Ми пояснюємо їм, у якій небезпеці вони знаходяться і що є можливість евакуації. Проте вони відповідають, що прожили тут все життя, у них тут господарство, і вони не планують від'їжджати. Це важко, бо кожна людина – це окреме життя, і ти розумієш, що, на жаль, у якийсь момент, не дай Боже, цієї людини може не стати. Все це проходить через твоє серце. Це дуже складно.

Як вам вдається з цим справлятися?

Так-сяк даємо раду. Треба якось з цим миритися, що ж поробиш.

Беручи до уваги поточну ситуацію в Сумській області, чи готуєтеся ви до можливих евакуацій?

Кожен виїзд має свої особливості, які неможливо передбачити за шаблоном. В одному районі можуть бути мінометні або артилерійські обстріли, в іншому — атаки з використанням керованих авіабомб, а в третьому — напади дронів. Навіть у межах одного населеного пункту в різних його частинах доводиться застосовувати різні підходи.

- Ви потрапляли під обстріл під час евакуацій?

Під дрони. І обстріли були. Ми прибули в одне з прикордонних селищ, приблизно за кілометр-півтора від державного кордону. Там нас зустріла бабуся, у якої син з інвалідністю, лежачий. Вона вийшла до нас і сказала: "Я думала, ви сьогодні не приїдете". Ми запитали: "Чому?" Вона відповіла: "Нас обстрілюють з четвертої ранку, дуже інтенсивно. Я думала, ви не наважитесь приїхати, та й зараз стріляють". Проте, коли їдеш, цього навіть не чутно. Ми евакуювали їх і відвезли до доньки. Все обійшлося добре. Люди подякували нам, і це найважливіше — бачити вдячність в їхніх очах і знати, що вони більше не піддаватимуться обстрілам. Серед тих, кого ми евакуювали, багато людей довгий час відмовлялися від евакуації. Але коли обстріли наблизилися до їхніх будинків, вони почали телефонувати і просити про допомогу в евакуації.

Чи мали ви досвід проведення примусової евакуації?

Наші екіпажі поки що не брали участі в евакуації з цих районів. Проте поліцейські постійно проводять роз'яснювальну роботу з родинами, які залишаються там з дітьми. Щодня кількість дітей у цих зонах зменшується, їх вивозять. Це позитивний момент, адже діти мають навчатися, гратися з однолітками і бачити сонячне світло. Замість цього вони змушені ховатися в погребах та підвалах під постійною загрозою обстрілів. Така ситуація викликає великий стрес, що негативно впливає на розвиток, психіку та здоров'я дітей. Отже, діти повинні жити в більш безпечних умовах.

Коли починається обстріл, люди одразу шукають прихисток у наявних укриттях. Ніхто не знає, де може трапитися вибух. Снаряди хаотично влучають у будинки, городи та інші місця. Мирні населені пункти зазнають значних втрат. Є поранені та загиблі, серед яких – діти.

- Який випадок евакуації залишив у вас найбільше вражень?

Я зберігаю в пам'яті кожну евакуацію. Кожна з них вирізняється своїми особливостями. Це не просто рутинна операція, це завжди доля конкретної людини.

Звичайно, ніхто не прагне втратити своє майно чи житло. Проте під час евакуації люди часто діляться своїми історіями про те, як вони страждали від обстрілів, де саме були пошкодження, що у кого розбилося. Вони розповідають про всі аспекти свого життя перед евакуацією. Коли я слухаю ці розповіді, мені стає зрозуміло, чому вони вирішують залишити все та виїхати.

Що вас у цій посаді найбільше насторожує?

- Когось не витягнути.

Коли ти в процесі, про себе не думаєш, а прагнеш зробити максимум. Весь цей стрес і всі емоції наздоганяють вже після завершення заходів. Можливо, вони приходять, а можливо й ні. Але коли ти зайнятий роботою, все інше відходить на другий план.

- Як часто ви проводите евакуації?

- Залежно від запитів та обстановки. Наприклад, в одне із селищ ми не мали змоги заїхати, оскільки коли з'являється будь-який чужий транспорт, починається обстріл, в авто летять дрони. Це питання ми вирішили через Червоний Хрест. Вони заїхали в це село, вивезли людей у більш-менш безпечне місце, ми пересаджували людей, вивозили на хаби, поверталися назад. Червоний Хрест знову брав людей і перевозив до нас. Так і проводилась евакуація.

Працюють усі: Червоний Хрест, ДСНС, військові, поліція, місцеві адміністрації. Коли постає питання, що потрібно вивозити людей, обговорюються всі можливі варіанти і під час обговорення шукаємо найкращий. Передбачаються запасні варіанти, як діяти в разі зміни основного плану. Тобто кожна евакуація - це не просто так, як на таксі під'їхав, посадив людину і повіз. Кожна евакуація - це проведення спеціальної операції.