Олена Степова: Актуальні проблеми мешканців ОРДЛО: "А чим ми заслужили це?" -- Блоги | OBOZ.UA

Людина — це надзвичайно цікаве створіння. Вона прагне дослідити таємниці Маріанської впадини, але часто не звертає уваги на власну сутність. Війна, у свою чергу, є обставиною, що оголює внутрішнє, вимагаючи від людини нових навичок та знань. Цей стан спонукає до саморозуміння, активізуючи інстинкти самозбереження, відчуття та генетичну пам'ять, які допомагають не тільки вижити особисто, а й зберегти людський вид у цілому.

Тому от прямо зараз люди відкривають собі світ людини. Якось по-фройдовські звучить, але що є, то є. Хоча, якщо бути точним, описуючи суспільство Зигмунд Фройд казав: "Маси ніколи не знали спраги істини. Вони вимагають ілюзій, без яких вони не можуть жити".

Це дійсно так! Гірка, неприваблива, чорна реальність існування. Людина має тенденцію жити в ілюзії мрій та сподівань. Наприклад, вірить, що її дії залишаться без наслідків (адже Бог прощає, а ми повинні прощати). Вона вважає, що нічого не залежить від неї, і хтось інший вирішить всі її проблеми (все в руках долі). Вона сподівається на існування певних моральних норм і законів, які ніхто не порушить, але часом вважає, що сама може собі дозволити їх ігнорувати. Люди створюють уявний світ, визначають, хто має виправити їхнє життя, і часто відчувають ненависть до тих, хто не здатен реалізувати їхні мрії та бажання.

Найвідоміші легенди планети саме про це. Найпоширеніші вірування світу також зосереджуються на цьому. Найзначніші конфлікти в історії людства теж мають коріння в цьому.

Але згодом рожеві окуляри розбиваються, і людина починає кричати: "Чому це сталося зі мною? Чому я? За що мене карають бог, доля, небо?"

Бо життя, це лише особиста відповідальність, особистий вибір, особиста праця. Ось така вона правда. Карл Густав Юнг попереджав інфантильне суспільство: "Доки ви не зробите несвідоме свідомим, воно буде керувати вашим життям, і ви називатимете це долею". Але не доля приходить до вас розкуркулювати, розстрілювати, не доля влаштовує війни, не доля посилає на вас ракети та "шахеди", а людина. Така сама людина, як й ви, але з іншим симулякром, мріями, "хочу", "повинні" у голові.

Якщо переважна більшість суспільства поділяє однаковий симулякр (віру, релігійну концепцію, політичну ідеологію, соціальні прагнення), то вона зробить все можливе, щоб захистити свій світ, свій ідеальний симулякр, знищуючи будь-які альтернативні думки. Інакше кажучи, якщо суспільство обирає шлях деградації, воно може знищити тих, хто є розумнішим. Згадайте радянське популярне висловлювання "ти що, найрозумніший"? А як щодо Розстріляного Відродження в Україні? Чи ГУЛАГу в СРСР? Я, наприклад, пам'ятаю жителів Луганщини та Донеччини у 2014 році, які в своїй більшості мріяли про "повернення в СРСР", "життя по-русски", "життя без бендерів", "багатство з Росією". Це була їхня індивідуальна мрія, яка трансформувалася в симулякр, рожеву ілюзію світу, де вони мали б усе, що бажають: гроші, владу, контроль над іншими, і за це їм нічого б не світило. Ерік Еріксон зазначав: "Суспільство не може надати людині ідентичність, але може забрати її". Усі, хто виступав проти СРСР, Росії чи їхнього донбаського "хочу", ставали ворогами народу Донбасу. "Хто не з нами — той проти нас" — це улюблений слоган пролетаріату.

Але є нюанси. Зазвичай після всього отого описаного пролетаріат завжди, без винятку, починає співати: "А нас- то за что" або "Мы не этого хотели - нас обманули". Бо те, що вони мріяли виявляється буцегарнею, куди вони сами себе посадили й назначили по-життєвий термін. Бо щоб не пробувала будувати критична більшість людей з низькою самосвідомістю, завжди буде Архіпелаг Гулаг. Деніел Канеман: "Найбільша помилка у прийнятті рішень -- це впевненість у власній правоті", а, як ми знаємо, нарід завжди правий, навіть, коли годує корову помиями чи п'є настоянку йоду (оцету, мухоморів) "від усього".

Зараз в соцмережі вигулькують відео з росії чи ОРДЛО на тему "а нас-то за что" та "простите нас, украинцы, мы в 2014 трошки лоханулись выбрав россию". Чому? Ото читай вище.

У 2014 році значна частина населення Луганської та Донецької областей, подібно до більшості росіян, була переконана, що:

- якщо обрати Сталіна й кричати "усіх розстріляти", то розстріляють усіх, окрім тебе;

- якщо горлати "забрать у богатых и поделить на всех бедных", то заберуть у сусіда й віддадуть саме тобі;

Якщо ти будеш кидати виклики розумним особистостям, які здобули освіту чесно, ставлячи запитання "ти що, найрозумніший?", то залишишся на самоті в оточенні, де не знайдеш ні досвідчених лікарів, ні педагогів, ні сантехніків. Лише ти, "найрозумніший", з пляшкою йоду чи мухоморів, вважаючи, що всі навколо зобов'язані приймати твою точку зору.

Якщо розпочати обстріли по Україні, то ніхто ніколи не наважиться стріляти ані по Росії, ані по ОРДЛО, адже існує моральний закон, і хто вони такі, щоб нападати на нас? Вони повинні здаватися.

- якщо вбити тисячі українців, написати тисячі доносів, то за це нічого ніколи не буде, бо "значит было за что"...

Цей список можна продовжувати безконечно, бо він тільки почав закладатися.

Народ Донбасу та росіяни, не варто створювати ілюзій про те, що "всі ми помиляємося". Вони не прозріли й не визнали своїх помилок; просто їхні плани не здійснилися так, як вони цього бажали. Якби все відбувалося за їхнім сценарієм, ви справді вважаєте, що вони б покаялися? Ні, вони б навіть не залишили вам жодного сліду, просто пройшли б танками, знищивши все на своєму шляху.

Вони мріяли, що війна, це коли вони нас вбивають, а ми вмираємо й усе. Крапка. Так легко. Так весело. Так швидко. Вони ніколи не думали про те, що ми будемо їх вбивати, захищатися, створювати нову зброю й наносити нищівні удари.

Чому це так? Якийсь українець, і як він може собі таке дозволяти!

Як тільки наші соколи-дронщики фактично захопили повітряний простір над ОРДЛО та Росією, життя росіян та колаборантів стало не таким райдужним, а радше тривожним. Питання "що поїсти?" перетворилось на складну проблему, сповнену нюансів голоду. Ось тоді "народ" почав відкривати очі на реальність. І чим більше військових баз буде знищено, а в ОРДЛО зросте кількість голодуючих, тим більшою буде ця "прозрілість".

Новини з ОРДЛО та Росії настільки численні, що ранок починається не з чашки кави, а з відчуття задоволення. Читаючи їхні запитання на кшталт "де наше ПВО?", "чому українські дрони літають над нашими містами?", "вся стратегія оборони російського неба провалена", твоя емпатія спонукає додати до кави щось на зразок бренді, зручніше влаштуватись у гамаку в саду, що цвіте весняними квітами, і насолоджуватись моментом сатисфакції.

Протягом 12 років конфлікту на території Росії та в ОРДЛО не було жодних умов для усвідомлення суті війни. Більшість населення Донбасу та росіян сприймали цю ситуацію так: "А чого це хохли будуть стріляти в нас, адже ми ж нічого поганого не зробили". В їхній свідомості війна перетворилася на гру, в якій завжди перемагають лише росіяни.

Що ж, зірки кажуть, що цей рік зламу, різкого масового зламу рожевих окулярів. Ох й боляче буде багатьом.

Прочитала новину, що мешканці Ростовщини мріють про те, як почне працювати їх аеропорт й вони почнуть подорожувати, як колись... Як "когда-то 5 лет назад" пишуть пересічні росіянчики. А що сталося такого 5 років тому, що ваш аеропорт став всеросійським моргом куди звозять по тисячі тіл за добу? На це питання жоден росіянчик не дасть відповіді.

Літаки не летять самі по собі, аеропорт закритий, бо так сказала влада, їх у світі ніхто не любить, а вони так хочуть вільними пташками... Куди? На Вашингтон? Ракетою? Бо знаємо ми ці російські "пташки" та мрії потрапити у якусь країни. Здебільшого потратити у країну вони хочуть ракетою. Але ж мріють літати літаками, бути туристами, відчувати себе людьми, подорожувати. А чому не можуть цього робити? Що сталося? - відповідей не має, може хтось пробубнить "власть нас поссорила". Яка влада, з ким "посварила"? Тиша!

Звісно читала про ті мрії й реготала. Ну, це реально дуже смішно. Аж схотілося нагадати лаптям їх улюблену приказку: "мечтать не вредно".

Але ось що зачепило: мріють вони, картинки з ШІ створюють, якісь там плани на якесь там майбутнє ще мають, а ось провести пряму лінію у голові від вуха до вуха - ні. Не може росіяньська людина скласти до купи "сво, путин стратег всех переиграл - никто не куда не летит, кроме украинских БПЛА по Кремлю".

Тобто в критичній більшості вони так й не зрозуміли формулу війни: війна, це гра, в яку грають у двох! Вони - по нам, ми - по ним, банальна формули війни. Вони нам "Киев за три дня", ми їм: ми вас похрестили, ми вас й відспіваємо!

Усе своє життя пересічний росіянчик робе вигляд, що "не они", "все по плану", "нас там нет", "сво ни при чем, а аэропорти закрыты, потому что плохая погода". Цікаві люди! Кожен раз, коли їм прилітає за їх імперський шовінізм, рашизм, нацизм, невміння себе поводити у суспільстві та інші злочини, росіянчики роблять вигляд, що це не з їх штанців коричневе тече, а їм підкинули. Кожен раз, коли в їх міста прилітає відповідь на "мирные ракеты", вони верещать: "а нас-то за что". Тобто на росії у критичній більшості абсолютно відсутнє розуміння війни.

Отже, коли Росія відкриває вогонь, для них це вважається звичайною справою, і, не дай Боже, щоб хтось відповів їм тим самим. Вони переконані, що всі їхні супротивники мають підкоритися, згідно з їхнім сприйняттям, що "якщо тебе вдарять — підстав ще одну щоку". Таким чином, вони виступають в ролі агресора, а ми — жертвами, які повинні терпіти. Чому ж ситуація не могла б бути іншою?

Знаєте, от коли росіянчикам починаєш ставити ці питання, в їх очах така дитяча розгубленість: як це може бути, щоб росіянам - й по морді?

До 2018 року я мала контакти з представниками російської "опозиції". Використовую лапки, адже в Росії її фактично не існує. Спілкувалась з людьми, які позиціонували себе як толерантні, "ми-замир-овські", пацифісти, буддисти... Мені здавалося, що я можу взяти на себе відповідальність і стати жертвою безжального російського дракона, адже не могло ж бути все так погано. Я сподівалася, що існує справжня опозиція, інтелектуали, які здатні проаналізувати ситуацію... Але я помилилася, завдала собі стресу, але це вже мої проблеми. Кожен представник так званої російської "інтелігенції" або "опозиції" – це щось, що хтось уже пережував і відкинув, адже воно не має смаку, залишаючи по собі лише гіркий присмак минулого.

Безумовна впевненість у тому, що вони не понесуть покарання за свої дії, адже це не злочини росії чи росіян. Можливо, якщо їхня країна зазнає поразки, то лише путін матиме проблеми, а росіяни будуть виправдовувати себе, мовляв, вони лише виконували волю лідера. Вони переконані, що не чинять нічого поганого — ми лише фантазуємо. Вони вважають, що ми не маємо права на самозахист, що стріляти і боронитися — це неправильно, а війна — це лише коли вони атакують, а ми гинемо. І все. Кінець. В їхній логіці немає нічого іншого.

Нині багато росіян усвідомлюють реальність, але прикидаються, що цього не помічають, адже вважають, що "влада нас розсварила", і з ними нічого не станеться – така у них життєва формула.

Такі ж спостереження я роблю й в ОРДЛО. Коли летять удари по нам, там святкують, танцюють, мріють про "Київ за три дні". Коли ж ми завдаємо ударів по Росії, в ОРДЛО роблять вигляд, що це їх не стосується, адже "Росія все це почала, пускайте їх самих розбиратися". Коли ми вдарили по складах боєприпасів в ОРДЛО, піднявся крик: "А чому це ми?". В ОРДЛО всі впевнені, що Україна повинна бити тільки по Росії, а не по них, навіть якщо 100-тонний склад боєприпасів росіяни розмістили в серці житлового району. У мешканців ОРДЛО немає жодних запитань до Росії щодо розміщення військових складів серед житлових будинків.

Цікаво, як бігти у 2014 року на проросійський мітинг й волати "Донбасс-россия" - то вони, бо ж це їх право на "самоопределение". Як записуватися в "народное ополчение" й вбивати українців, навіть своїх сусідів за їх проукраїнську позицію, тобто самовизначення, то теж вони. Як воювати 12 років проти України - теж вони. А як Україна наносить у відповідь удар - "а нас то за что, мы не сторона конфликта". Цікаві люди!

Що ж, розуміння війни, як правила дорожнього руху та правила техніки безпеки пишуться кров'ю.

Українські безпілотники почали здійснювати удари по складах з боєприпасами, ремонтних підприємствах, які обслуговують військову техніку, базах пального та арсеналах окупантів, розташованих у густонаселених районах ОРДЛО. Війна повертається туди, звідки й почалася - на територію Росії та Донбас, адже її завершення має відбутися саме там, з виходом українських сил на Державний кордон України.

Цікаво, що досі на карті Росії зазначено: "Державний кордон Російської Федерації - Державний кордон України". Ніхто не зафіксував "республіки" в офіційних документах. Проросійські жителі ОРДЛО (пам’ятаємо, що не всі з них є зрадниками) намагалися висловити свої скарги, навіть зверталися до Путіна з проханням змінити позначення кордону. Відповідно до російських законів, які підписав Путін, "республіки" вважаються частиною Ростовської області, з усіма наслідками, такими як "кордон" і "митниця", але ситуація залишилася незмінною.

Що ж, я 12 років чекала, поки до міста де я жила долетять наші ракети та дрони, ну, щоб оте "бамбили дамбас" таки стало реальністю, дочекаюся й путівних вказівників "нех@йшастать" та "хай щастить" в своєму луганському прикордонні.

А щодо розуміння війни... Думаю, ще десь 2-3 обстріли, десь 200-300 дронів, десь 2000-3000 ракет в бік ОРДЛО та росії, й воно прийде. Не переключайтесь!