У шану краєзнавцю, старшому солдату Дмитру Сірману.

Енергія 59-річного бійця слугувала натхненням для молодших товаришів по службі.

На початку 2020 року читачі Укрінформу отримали можливість ознайомитися з багатьма новими фактами про один з районів Чернівців – Садгору, що стала батьківщиною знаменитої "Хави нагіла". Екскурсію для нас провів місцевий активіст, краєзнавець та колишній депутат міської ради Дмитро Сірман.

А на початку серпня 2024 року тисячі людей проводжали його вулицями Садгори в останню путь - до місцевого кладовища. Старший солдат ЗСУ Дмитро Сірман загинув 3 серпня 2024 року від ворожих куль під Синьківкою на Куп'янському напрямку.

Дмитро провів більшу частину свого життя в Чернівцях, хоча його коріння походять із села Юрківці, яке розташоване в Заставнівському районі. Він був наймолодшим у великій родині Сірманів, де у нього було двоє старших братів та сестра.

У молодості Дмитро Онуфрійович вирушив до Чернівців, щоб здобути освіту в політехнічному технікумі, де став інженером-будівельником. Саме там він зустрів свою майбутню дружину, з якою створив сімейне гніздо. У подружжя з'явилося двоє синів.

Тато не відразу завершив навчання в технікумі. Ще будучи студентом у радянські часи, він під час різдвяних свят розважав голову колгоспу колядками у своєму селі, за що його виключили з навчального закладу. Після цього він пішов на строкову службу в армію. Коли повернувся, то відновив навчання і здобув спеціальність інженера-будівельника. Після закінчення навчання деякий час працював у сфері будівництва, а згодом перейшов на роботу в Чернівецьку міську раду, - ділиться старший син воїна Олег.

Незважаючи на напружений графік у державних структурах, він завжди знаходив можливість приділити увагу родині та вихованню своїх синів.

У мене було надзвичайно радісне дитинство. Тато завжди був поруч на всіх етапах мого життя: від ранніх років до юності і під час навчання в університеті. Він ніколи не залишав мене без підтримки, завжди знаходив час, щоб допомогти. Коли я був на похороні і побачив тисячі людей, які прийшли попрощатися з ним, я не міг повірити, що за своє життя він зміг познайомитися з такою великою кількістю людей! Кожному з них він намагався дати руку допомоги, підтримати у важкі моменти. Як йому вдавалося все це встигати, я просто не можу зрозуміти, - згадує син покійного.

З 2011 року Дмитро разом із родиною оселився у Садгорі, рідному краї дружини. Він пов'язував своє майбутнє з розвитком цього регіону. Дмитро Онуфрійович зацікавився дослідженням історії місцевості та заснував невелику туристичну компанію, організовуючи екскурсії до визначних пам'яток Садгори.

Я дещо сприяв його "просуванню", займався веденням соціальних мереж, створював пости про цікаві історичні факти та пам'ятки. Туристи з різних куточків світу, включаючи американців, німців, французів та євреїв, приїздили на його екскурсії. Це не можна назвати бізнесом — скоріше, це була його громадська діяльність. Він не отримував з цього прибутку, але отримував велике задоволення від розвитку туристичного потенціалу Садгори та популяризації нашого регіону, - розповідає Олег.

Коли розпочалася повномасштабна агресія з боку Росії, чоловік миттєво вирішив підтримати українських військових. На початку він займався волонтерством, доставляючи їжу до військкоматів. Одночасно він активно шукав можливості приєднатися до лав армії.

У нашій родині існує традиція вечеряти разом — мама, тато та ми з братом. Одного вечора, сидячи за столом, брат оголосив нам про своє рішення вступити до армії. Спочатку в військовому комісаріаті відмовлялися його оформляти через його вік. Але він не здався і вирішив використати свої старі зв'язки, зокрема серед військових. Він зробив усе можливе, щоб потрапити до новоствореного батальйону ЗСУ, який тоді формувався в Чернівцях.

З березня 2022 року Дмитро став зв'язківцем у 116-й механізованій бригаді ЗСУ. За два з половиною роки військовий тричі відривався від служби, щоб провідати сім'ю. І кожного разу повертався у підрозділ із корисними для війська речами: дронами, амуніцією, продуктами тощо. Востаннє побував у повноцінній відпустці приблизно за місяць до загибелі.

- Тато любив робити нам сюрпризи. Усі три рази, коли його відпускали у коротку відпустку, він вимикав телефон. Десь на пів дня із ним зникав зв'язок, ми, звичайно, хвилювалися. А потім він раптово стукав у двері! Ми сподівалися, що так буде і цього разу... - ледве стримуючи сльози, розповідає Олег.

Він згадує, як під час своєї останньої відпустки батько поділився тривожними новинами про те, що обстановка в їхньому регіоні стає дедалі напруженішою. Наче щось підказувало йому, він показав родині ділянку, де мріяв спочити в разі найгіршого.

3 серпня в районі українських військових поблизу Синьківки з’явилася ворожа диверсійно-розвідувальна група. Дмитро почув по радіозв'язку заклик про допомогу від свого товариша, який отримав поранення від російських обстрілів. Не вагаючись, він вирушив на порятунок, але опинився під вогнем автоматичної зброї. Його побратим, якого він намагався витягнути з небезпечної зони, і якого Дмитро фактично прикривав своїм тілом, вижив і наразі знаходиться у шпиталі.

Старшого солдата ЗСУ Дмитра Сірмана поховали 7 серпня 2024 року на кладовищі у Садгорі. За два місяці йому мало виповнитися 60 років...

Вулицю, де мешкав військовий, планують назвати на його честь. В даний момент проводяться громадські обговорення з цього питання.

Безмежна слава і визнання Герою!