Війна та імпорт: чому Україні доцільно обмежити доступ товарів з країн, що вважаються недружніми - Європейська правда

Олена Омельченко є партнером в юридичній компанії "Ілляшев та Партнери" та очолює напрямок міжнародної торгівлі.

Україна вже понад десять років відстоює свою незалежність від збройної агресії Росії. Ця війна триває не тільки на фронті, але й у формі гібридних атак.

Зокрема, це стосується й економічної сфери.

У перші роки війни економічна стратегія держави діяла здебільшого за інерцією, проте після 24 лютого 2022 року ситуація суттєво змінилася. Виникли ясні пріоритети: забезпечення стабільності бюджету, підтримка вітчизняних виробників та налагодження співпраці з партнерськими країнами. Однак залишається відкритим питання,

Або з країнами, які ігнорують її, щоб не втрачати співпрацю з країною-агресором?

Україна зробила перші кроки в цьому напрямку. Зокрема, повністю заборонена торгівля з РФ. Де-факто унеможливлена торгівля і з її найближчими союзниками: Білоруссю, Іраном та КНДР.

Але що робити з іншими країнами? З тими, хто підтримує або мовчки толерує російську агресію?

Обмеження на імпорт з цих держав перетворюється не лише на економічну проблему, а й на питання національної безпеки.

А головне - у Києва є цілком легальні інструменти для цього.

Сьогодні всі витрати на армію покриваються коштом державного бюджету України. Кожна гривня податків - це бронежилет, дрон або евакуаційна машина.

Кожна гривня, витрачена на імпорт продукції з держав, які не є нашими союзниками, є втраченим ресурсом. Вона не залишається в Україні, не сприяє створенню робочих місць, не приносить податкових надходжень і не посилює економічну стабільність.

Глава держави України започаткував програму "Вироблено в Україні" – це стратегічна ініціатива, спрямована на підтримку національних виробників та активізацію внутрішніх ресурсів.

Однак ця ціль підривається неконтрольованим імпортом з так званих нейтральних держав, які насправді є недружніми, оскільки не засудили агресію, не підтримали санкції проти Росії та не надали Україні ніякої допомоги.

Виробники в Україні не прагнуть до отримання пільг або особливих переваг. Вони сподіваються на справедливі і рівні умови для конкуренції, які можуть бути реалізовані лише за умов належної торговельної політики.

Продукція з держав, які мають партнерські відносини з Росією або тихо підтримують її агресивні дії, часто постачається в Україну за зниженими цінами. Вона виготовляється в комфортних умовах, отримуючи вигідне фінансування та доступ до енергетичних ресурсів.

На цьому фоні особливо контрастує ситуація, коли українські компанії, які продовжують свою діяльність незважаючи на війну, блекаути та мобілізацію працівників, змушені змагатися з імпортом з країн, що навіть не вважають за доцільне надавати Україні дипломатичну підтримку.

Ще у 2015 році Україна заборонила імпорт з Росії. Але досі немає жодних обмежень щодо поставок з країн, які:

Це породжує парадоксальну ситуацію: країна, яка не надала Україні жодної патронної підтримки, не підтримала жодних санкцій і не відправила жодної тонни гуманітарної допомоги, отримує безперешкодний доступ до українського ринку. Водночас вітчизняні виробники зазнають втрат у частці ринку, а держава недоотримує фіскальні надходження.

Це не лише економічна несправедливість. Це - реальне послаблення обороноздатності.

Може скластися враження, що як член Світової організації торгівлі (СОТ) Україна зобов'язана зберігати торговельну відкритість - навіть у воєнний час. Але це - хибне уявлення.

Стаття XXI(b)(iii) Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) чітко дозволяє державам вживати заходів, які вони вважають необхідними для захисту своїх ключових безпекових інтересів, зокрема:

Це положення вже неодноразово використовувалось іншими державами, включно з США та ЄС. І навіть якщо теоретично країна, щодо якої застосовано обмеження, ініціює спір у межах СОТ - практика показує:

Охороняти інтереси українських виробників в умовах війни є не лише правом, а й невід'ємним обов'язком держави.

Мова йде не про загальні обмеження, а про цілеспрямовані заходи, які стосуються певних товарних груп, у виробництві яких українські підприємства мають можливість конкурувати. Існує конкуренція з імпортом з недружніх країн, що ставить під загрозу національні інтереси та несе ризики для зайнятості, державного бюджету та промисловості.

Ці заходи можуть передбачати встановлення тимчасових імпортних тарифів, ліцензування продукції з певних країн, обмеження на обсяги імпорту або технічні перешкоди.

Обмеження імпорту з недружніх країн не слід сприймати як ізоляцію. Це, в першу чергу, стосується реальної підтримки українських виробників, сприяє економічній стабільності та стратегічній незалежності країни, яка перебуває у стані війни.

Український ринок має бути відкритим для партнерів. Але він не може бути доступним для тих, хто мовчки спостерігає, поки Росія атакує наші міста, інфраструктуру та життя.

Компанії, що не припиняли свою діяльність з 24 лютого, сподіваються не лише на визнання їхніх зусиль. Вони прагнуть отримати політичну підтримку для захисту вітчизняного ринку.

І саме зараз час довести, що економічна безпека - це не другорядне питання, а невід'ємна складова національної оборони.